Чи людина знищує власні продовольчі ресурси?

«Проблема, яка сьогодні постала перед нами,— це не борги і нестачі або світова конкуренція. Нам потрібно знайти спосіб, як провадити змістовне, приємне життя, не руйнуючи при цьому земної біосфери, що підтримує все живе. Ще ніколи ситуація не була такою жахливою: під загрозою опинилось усе, завдяки чому ми живемо» (Генетик Дейвід Сузукі).

БІЛЬШІСТЬ людей вважає яблука звичайнісінькими плодами. А якщо ви живете у місцевості, де їх росте надмір, то, можливо, думаєте, що вони є скрізь. Окрім того, серед великого розмаїття можна вибрати саме той ґатунок, який вам подобається. Але чи знаєте, що у наші дні цей вибір набагато менший, ніж 100 років тому?

У США в 1804—1905 роках вирощували 7098 сортів яблук. Нині 6121 з них, тобто 86 відсотків, зникло. Те саме відбулося з грушами. З відомих колись 2683 ґатунків 88 відсотків щезло. Коли ж говорити про овочі, цифри ще невтішніші. Біорозмаїття зникає, і це стосується не лише великої різноманітності видів живих організмів, але також підвидів. У США розмаїття багатьох різновидів овочів зменшилось на 97 відсотків лише за 80 років! Але чи різноманітність справді має якесь значення?

Чимало вчених вважає, що має. І хоча роль біорозмаїття все ще залишається темою дискусій, ряд фахівців, які займаються проблемами довкілля, говорять, що воно істотне для життя. На їхню думку, це стосується як культурних рослин, так і дикорослих, що трапляються в лісах, джунглях і степах по всьому світі. Розмаїття у межах видів також важливе. Наприклад, завдяки великій кількості сортів рису існує ймовірність, що принаймні деякі з них будуть стійкими до поширених захворювань. У недавно опублікованій на цю тему доповіді Інституту світового нагляду говорилося, що небезпеку знищення земного біорозмаїття особливо добре видно з того, як це впливає на наші продовольчі ресурси.

Зникнення рослин позначається на врожаях принаймні двома способами. По-перше, врожаї опиняються під загрозою через знищення дикорослих родичів сільськогосподарських культур — потенційне джерело генів для подальшої селекції,— а по-друге, через зменшення кількості сортів у межах культурних видів. Приміром, на початку XX століття в Азії вирощували понад 100 000 місцевих різновидів рису, причому в самій лише Індії щонайменше 30 000. У наш час 75 відсотків урожаю Індії складається лише з 10 ґатунків. У Шрі-Ланці з 2000 сортів рису залишилось 5. У Мексиці — країні, де люди вперше почали розводити кукурудзу,— нині вирощують лише 20 відсотків з тих сортів, котрі культивували тут у 1930-х.

Але не тільки джерело їжі перебуває під загрозою. З рослин виготовляють близько 25 відсотків ліків на продаж. Крім того, продовжують віднаходити нові лікарські рослини. Однак флору постійно винищують. Отже, чи не виходить так, що ми спилюємо саме ту гілку, на якій сидимо?

Згідно з Міжнародним союзом охорони природи, з 18 000 охоплених дослідженням видів рослин і тварин понад 11 000 загрожує вимирання. У таких місцевостях, як Індонезія, Малайзія і Латинська Америка, де вирубали великі смуги лісу для рільництва, дослідники можуть лише здогадуватися, скільки видів є на межі вимирання або вже щезло. Дехто говорить, що таке зникнення відбувається «катастрофічно швидко», повідомляється в «Кур’єрі ЮНЕСКО».

Безумовно, земля все ще дає надзвичайно багато їжі. Але якщо біорозмаїття планети зникає, а людей стає дедалі більше, то скільки часу вони ще зможуть годувати себе? Різні країни виявилися небайдужими до цієї проблеми, заснувавши банки насіння як захист від зникнення важливих рослин. Деякі ботанічні сади взялися за збереження різноманітних видів. Наука розробила новий могутній засіб — генну інженерію. Але чи банки насіння та наука зможуть вирішити проблему? У наступній статті розглядатиметься це питання.

Розмаїтість істотна для життя

У 1840-х роках в Ірландії, найгустонаселенішій на той час країні Європи, проживало понад 8 мільйонів людей. Їхнім основним продуктом харчування була картопля, і найбільше вирощували лише один її сорт — «люмперс».

У 1845 році фермери, як завжди, посадили «люмперс», але картопляний грибок знищив майже весь урожай. «Більшість ірландців пережили цей важкий рік,— пише Пол Рейбон у книжці «Останній урожай. Генетична авантюра, яка загрожує знищити американське рільництво» (англ.).— Справжнє лихо прийшло наступного року. Фермерам нічого не залишалось, як ще раз посадити цей же сорт картоплі. Вони не мали інших ґатунків. Грибок знову вразив картоплю, і цього разу наслідки були трагічні. Страждання людей важко описати». За оцінкою істориків, майже мільйон людей загинуло від голоду, а ще 1,5 мільйона емігрувало, переважно до США. Ті, хто залишився, жили у страшенних злиднях.

В Андах (Південна Америка) фермери вирощували багато різних ґатунків картоплі й лише деякі з них уразив грибок. Тому епідемія оминула цей регіон. Отже зрозуміло, розмаїття культур і їхніх різновидів служить захистом. Вирощування лише одного різновиду йде всупереч головній стратегії виживання і робить рослини вразливими до хвороб і шкідників, які можуть повністю знищити врожай у країні. Тому багато фермерів змушені часто використовувати пестициди, гербіциди й фунгіциди, хоча більшість цих хімікатів небезпечні для довкілля.

Але чому селяни замість того, щоб садити різні місцеві сорти, використовують лише один? Зазвичай через тиск економічних чинників. Коли фермери насаджують один ґатунок культури, це запевняє високу продуктивність, полегшує збір урожаю, продукт виглядає привабливо та є опірним до псування. Такий метод стали широко застосовувати у 1960-х роках, коли почалась так звана зелена революція.

Зелена революція

Унаслідок широкомасштабних урядових і корпоративних кампаній у країнах, де люди часто страждають від голоду, фермери були змушені замінити розмаїття культур, зокрема рису чи пшениці, одним високопродуктивним сортом. Ці «чудо-сорти» гучно вітали, вважаючи, що завдяки ним вдасться викоренити у світі голод. Але вони були не з дешевих. Насіння цих сортів коштувало майже втричі більше за звичайне. Добрий урожай у великій мірі залежав від використання хімікатів, у тому числі добрив, не кажучи вже про таке дороге устаткування, як трактори. Все ж з підтримкою уряду зелена революція набула популярності. «Хоча вона врятувала мільйони людей від голоду,— говорить Рейбон,— то тепер загрожує продовольчій безпеці світу».

Ціною, яку треба було заплатити за короткочасну користь зеленої революції, є довготривала небезпека. Одноманітність культур незабаром стала звичайним явищем на всіх континентах. Крім того, інтенсивне використання добрив сприяло росту бур’янів, а пестициди винищили разом зі шкідниками і корисних комах. На рисових полях токсичні хімікати призвели до загибелі риби, креветок, крабів, жаб, лікарських та інших рослин — а більшість цього була додатковим джерелом їжі. Через контакт з хімікатами отруїлися також деякі фермери.

Доктор Мей-Ван Го, викладачка з кафедри біології у Відкритому університеті Сполученого Королівства, написала: «Тепер немає сумнівів у тому, що вирощування монокультур, впроваджене «зеленою революцією», завдало шкоди біорозмаїттю і продовольчій безпеці по всьому світі». Згідно з Продовольчою і сільськогосподарською організацією Об’єднаних Націй, 75 відсотків генетичного розмаїття культурних рослин, яке існувало століття тому, тепер втрачено переважно через методи виробництва у рільництві.

У періодичному виданні Інституту світового нагляду застерігалось про «величезний економічний ризик генетичної одноманітності». Як можна запобігти цьому? Потрібні агробіологи та сильні хімікати, а також фінанси для фермерів. Проте гарантії все одно немає. Для прикладу: генетична одноманітність — одна з основних причин, чому грибок знищив урожай кукурудзи в США і чому було втрачено 200 000 гектарів рисових полів в Індонезії. Однак протягом останніх років у сільському господарстві почалась нова революція. Вона пов’язана з маніпуляціями над життям на більш фундаментальному рівні — на рівні генів.

Генна революція

Вивчення генетики відкрило цілком нову прибуткову галузь промисловості, що називається біотехнологія. Як підказує сама назва, це поєднання біології і сучасної технології завдяки, наприклад, генній інженерії. Деякі так звані біотехнологічні компанії, котрі спеціалізуються у рільництві, гарячково працюють, аби запатентувати насіння, що дає великі врожаї, опірне до захворювань, стійке до посух і морозів, а також не вимагає застосування великої кількості небезпечних хімікатів. Якби вдалось досягти таких цілей, це принесло б великий пожиток. Але дехто висловлює стурбованість щодо генетично модифікованих культур.

«У природі генетичне розмаїття має певні обмеження,— говориться у книжці «Генна інженерія, харчі й наше довкілля» (англ.).— Троянду можна схрещувати з різними її видами, але в жодному разі не з картоплею... Проте завдяки генній інженерії можливо перенести гени з одного організму в інший, щоб виробити бажані характеристики. Приміром: ген арктичної риби (як-от деякі види камбали), який відповідає за вироблення хімічного препарату з властивістю антифризу, переносять у картоплю або полуницю, щоб зробити її морозостійкою. Нині стало можливим модифікувати рослини, використовуючи гени бактерій, вірусів, комах, тварин і навіть людини»a. По суті, завдяки біотехнології люди можуть пробити генетичні мури, які розділюють види.

Генна революція, як її дехто називає, подібно до зеленої, сприяє генетичній одноманітності. А дехто говорить, що вона навіть погіршує ситуацію, оскільки генетики можуть застосувати певні технології, наприклад клонування або культуру тканини, створюючи цілком ідентичні екземпляри, або клони. Тому хвилювання щодо знищення біорозмаїття залишаються. Тим часом генетично змінені рослини викликають нову тему для дебатів, приміром як вони можуть впливати на нас і на довкілля. «З великими сподіваннями, деякими перешкодами і не маючи жодного уявлення про потенційні наслідки ми швидко наосліп входимо у нову добу сільськогосподарської біотехнології»,— сказав автор наукових статей Джеремі Ріфкінb.

З другого боку, можливість маніпулювати життям на генетичному рівні є потенційним «золотим дном». Тому різні компанії змагаються, щоб запатентувати нові насіння та інші модифіковані організми. А рослини й далі зникають. Як згадувалось раніше, щоб запобігти біді, деякі уряди і приватні установи заснували банки насіння. Чи завдяки цим банкам майбутні покоління зможуть вирощувати велике розмаїття зернових культур?

Банки насіння — гарантія безпеки?

Королівські ботанічні сади у К’ю (Англія) взялися за те, що гучно називають «одним з найбільших міжнародних проектів охорони природи в історії» — Банк насіння тисячоліття. Головні цілі цього проекту такі: 1) до 2010 року зібрати у насіннєсховище 10 відсотків — понад 24 000 видів — насіннєвих культур нашої планети й 2) задовго перед тим зібрати насіння з місцевих насіннєвих культур у всьому Сполученому Королівстві. Інші країни також заснували подібні банки насіння, або банки генів, як їх іноді називають.

Біолог Джон Туксіл зазначає, що принаймні 90 відсотків величезної кількості насіння, яке зберігається в банках,— це насіння цінних харчових і нехарчових рослин, як-от пшениці, рису, кукурудзи, сорго, картоплі, цибулі, часнику, цукрової тростини, бавовни, сої тощо. Але насіння — це живі організми, які життєздатні доти, доки у них зберігається внутрішня енергія. Отже, наскільки надійними є банки насіння?

Проблеми банків насіння

Для того щоб існував банк насіння, потрібні гроші, за словами Туксіла, щороку в загальному 300 мільйонів доларів. Однак, як він зауважує, навіть ця кількість може бути недостатньою, бо «лише 13 відсотків насіння банку перебуває у відповідних приміщеннях, де воно може довго зберігатись». Оскільки насіння не може довго існувати у невідповідних умовах, його потрібно посадити до того, як воно почне псуватися, щоб зібрати нову генерацію, інакше банки насіння перетворяться на морги насіння. Звичайно, аби втілити це в життя, потрібна велика кількість працівників і чимало витрат, не кажучи про приміщення, на утримання яких вже і так бракує коштів.

У книжці «Розмаїте насіння — живий скарб» (англ.) пояснюється, що Державна лабораторія збереження насіння у Колорадо (США) «має багато труднощів, у тому числі перебої з електропостачанням, зіпсуте охолоджувальне устаткування, а також неукомплектований штат, через що величезна кількість різноманітного насіння залишається невпорядкованою і некаталогізованою». На банки насіння теж впливають політичні заворушення, економічні спади і стихійні лиха.

Тривале зберігання створює ще додаткові проблеми. У природних умовах рослини мають обмежену, але дуже важливу здатність пристосовуватись, і це дає їм змогу переносити захворювання та інші труднощі. Але у захищеному середовищі банку вони після декількох генерацій втрачають деякі з цих властивостей. Однак насіння багатьох рослин, яке добре зберігається, може лежати століттями, перш ніж потребуватиме заміни. Попри ці обмеження та непевність, саме існування банків насіння виявляє, що занепокоєння майбутнім харчових культур чимраз зростає.

Вочевидь, найліпший спосіб запобігти зникненню рослин — це охороняти природне середовище й відновлювати розмаїтість культур. Проте, за словами Туксіла, для цього нам потрібно «виробити врівноважене ставлення до людських потреб і природного середовища». Але наскільки реалістично думати, що люди «вироблять врівноважене ставлення» до світу природи, якщо вони домагаються промислового й економічного прогресу майже з релігійною завзятістю? Навіть сільське господарство, як ми побачили, підпорядковане високотехнологічному ринковому світу великого капіталу. Однак повинне існувати якесь розв’язання.

[Примітки]

[Ілюстрації на сторінці 7]

«Вирощування монокультур, впроваджене «зеленою революцією», завдало шкоди біорозмаїттю і продовольчій безпеці по всьому світі» (д-р Мей-Ван Го).

[Відомості про джерела]

Тло: U.S. Department of Agriculture

Centro Internacional de Mejoramiento de Maíz y Trigo (CIMMYT)

Хто нагодує світ?

ЧИ ЛЮДИ колись почнуть захищати біорозмаїття замість того, щоб його руйнувати? На думку біолога Джона Туксіла, це вимагає «цілком нової політики». Однак він додає, що її «буде неможливо втілити в життя, якщо люди не змінять докорінно своїх поглядів на важливість біорозмаїття рослин, не відмовляться від нинішніх підходів і не почнуть охоче застосовувати нові».

Багато хто не вірить, що такі докорінні зміни відбудуться. А чимало людей просто не погоджується з висновками Туксіла. Деякі екологи вважають, що роль біорозмаїття все ще не до кінця зрозуміла і що дехто з їхніх колег, можливо, перебільшує її. Усе ж, поки науковці дискутують навколо цього питання, варто прислухатися до сигналу тривоги певних фахівців у цій галузі. Здається, їх турбує не лише знищення біорозмаїття, але й пожадливість та недалекоглядність, які лежать в основі цього знищення. Зверніть увагу на висловлювання різних авторів.

«Лише століття тому сотні мільйонів фермерів по всій планеті самі розпоряджалися своїми сортами зернових культур... Нині ж світові компанії виводять, модифікують і запатентовують більшість ґатунків зерна та утримують їх у формі інтелектуальної власності... Орієнтуючись на мінливість ринку, біоіндустрія загрожує знищити саме той генофонд, який в майбутньому може стати надзвичайно цінним новим методом боротьби з іще незнаними стійкими хворобами та шкідниками» (автор наукових статей Джеремі Ріфкін).

«Мантра» мас-медіа, яка раз по раз повторюється, проголошує, що найважливішим є ринок, вільна торгівля і світова економіка. Коли засоби масової інформації перебувають під впливом великих багатих корпорацій, таке економічне переконання нагадує релігійну догму, яку рідко ставлять під сумнів» (генетик Дейвід Сузукі).

Кенні Особел у своїй книжці «Розмаїте насіння — живий скарб» (англ.) вказує на лицемірство розвинутих країн, яке виявляється, коли їхні «уряди та корпорації оплакують неминучу глобальну загрозу знищення людської «спільної спадщини» — генофонду». Бо, як він зазначає, вони також загрожують біорозмаїттю, сприяючи використанню сучасної технології у сільському господарстві й вирощуванню монокультур.

Незважаючи на те, чи найгірші побоювання екологів мають підстави, чи ні, вам, мабуть, важко з упевненістю дивитись у майбутнє нашої планети. Скільки вона зможе проіснувати, якщо людством керує пожадливість? Шукаючи відповідей, багато хто покладає надії на науку.

Чи наука і технологія врятують нас?

Нещодавно Единбурзьке королівське товариство висловило занепокоєння тим, що нинішній науковий поступ настільки швидкий і складний, що вчені можуть не повністю розуміти усіх наслідків своїх відкриттів. «Наука володіє зовсім незначною і неповною інформацією про світ природи,— написав Дейвід Сузукі.— Ми дуже мало знаємо про біологічну будову земних форм життя, не кажучи вже про їхній взаємозв’язок і взаємозалежність».

Як пояснювалося у журналі «Наука» (англ.), «ні небезпека, ні користь від ГМО [генетично модифікованих організмів] не є певною або всебічною... Ми не в стані точно передбачити, який вплив на екологію матимуть новостворені види, у тому числі ГМО».

Багато «досягнень» виявилися палицею з двома кінцями. Вони принесли деякий пожиток, але й показали брак мудрості, а дуже часто і людську пожадливість (Єремії 10:23). Наприклад, хоча зелена революція дозволяла збирати добрі врожаї і годувати чимало людей, вона також посприяла руйнуванню біорозмаїття. Заохочуючи вживати пестициди та дорогі технології у сільському господарстві, зелена революція зрештою стала у пригоді «корпоративним селекціонерам й еліті країн «третього світу», бо все це відбувалось за рахунок простих людей», написала д-р Мей-Ван Го. Ця тенденція продовжується, оскільки рільництво, засноване на біотехнології, зростає та стає дедалі впливовішою галуззю і веде нас у майбутнє, де продовольча безпека ставатиме чимраз залежнішою від науки.