Цигани — чи ми неправильно розуміємо їх?

Від нашого кореспондента в Великобританії.

„ПРИБУЛИ цигани!” Мало суспільств будуть щиро ставитись до такої новини. Багато людей вважають циган бути злодіями, погано пристосованими до оточення.a Циган обвинувачують у тому, що вони живуть у таборах і дуже забрудняють суспільство. Проте, цигани почувають зневагу до інших людей. Дійсно, вони називають нециган гаджі або горгії. Варіанти цих слів значать „мужва” або „варвари”.

Хто ж це цигани? Чому ж їм так трудно підтримувати дружні споріднення в суспільстві? Чи вони дійсно не можуть пристосуватись до оточення, або чи можливо ми неправильно розуміємо їх?

Таємнича історія циган

У загальному розумінні, слово „циган” значить „людина мандрівного звичаю або походження”. Проте, правдиві цигани є расою, яка має свою власну мову. Вони звуть себе ром, що в їхній мові значить „людина”. З цього походить слово „романі” — ще одна назва на циган. Проте, джерело циган довгий час не було знане.

Саме слово „циган” походить від слова „єгиптян”. Хоч цигани заявляють, що вони почались у Єгипті, то це неправдоподібно. Так недавно як у 1780 роках, мовознавець Греллманн зауважив значну подібність між романською мовою циган а індоарійських мов північної Індії. Його дослідження довели до висновку, що Індія була батьківщиною циган. Сьогодні взагалі визнають цей факт. Проте, ніхто не знає чому й коли вони почали переселятись на захід. Тому що цигани не робили записів, то відомості їхньої історії знаходяться тільки в літописах тих країн до яких вони переселялись.

Такі записи виявляють, що люди рідко коли привітували циган як гостей. Безжурний спосіб їхнього життя — і деколи жадібність — часто спонукували жорстоке переслідування. У 16 столітті, Англія вигнала їх з країни, загрожуючи смертю тих, які зостануться! Становище для циган у Румунії також було погане. Аж до середини 19 століття їх купували й продавали, як рабів. У 1726 році, імператор Карл VI з Німеччини оголосив, щоб вішанням стратити всіх циганських чоловіків. Жінкам і дітям відрізували вуха, щоб їх було легко пізнавати якщо вони відважуться повернутись. У Франції, Німеччині, Данії, і Швеції, циган гонили собаками й полювали на них, як на олені на „спорт”.

Що ж сказати про наш час? Нацистський режим назвав циган бути „ворогами народу” і винищував їх. Згинуло більше як 400 000 циган.

Їхнє життя сьогодні

Незважаючи на цю жахливу історію переслідування, то цигани сьогодні живуть у Європі, Сполучених Штатах Америки, Південній Америці й Австралії. Загальна мова, невмирущий потяг мандрувати з одного місця на друге, неписана культура, яку вони підтримують навколо табірного вогнища, і переконання, що вони є вищою расою, допомогло зберегти тотожність цих відмінних і розпорошених людей. Проте, час зробив їм деякі зміни.

Тоді як усе більше й більше циган оселяються, то тисячі таки вибирають мандрівне життя. Але, все менше й менше циган мандрують кольоровими, кінними вардос. У західній Європі, більшість циган подорожують автомашинами, і через це загубили багато свого колишнього романтичного образу. Проте, у Східній Європі й Іспанії їхня стара культура ще до цих пір зосталась: танцювання, грання на музичних інструментах, ворожби, приручання медведів, торгівля коней, і заробляти на життя неповторними циганськими способами. Тисячі глядачів ще до цих пір задовольняються жвавим фламенко танцюванням іспанських циган і зворушливою музикою їхнього угорського брата!

Хоч циган уже не переслідують так як колись, то вони таки часто потрапляють у біду. Наприклад, згідно з рапортом британського уряду в 1982 році, „в Англії й Уельсі є 8 до 9 тисяч циганських родин, з яких близько половина живе на постійних авторизованих місцях перебування. Решту оселяються в своїх будиночках на колесах по неавторизованих місцевостях, під погрозою вигнання й вони часто дратують людей мешкаючих поблизу них”.

Модернізація примусила циган передумати свої відношення до світської освіти. У минулому, освіту взагалі вважали бути марнуванням часу. Проте, в недавньому рапорті Народної циганської ради було сказано, що ,нашим дітям потрібно освіти, щоб вони знались з дітьми замешканого суспільства для того, щоб запевнити мирне співіснування’.

Зміни в процесі розвитку

Модернізація теж примусила циган змінити свої способи, якими вони заробляють на існування. Колись сезонна хліборобна робота була дуже популярною між циганами. Звичайно, хлібороби дозволяли їм таборувати на їхній землі тоді як працювали для них. Але механізація дуже зменшила нагоду на таку роботу. Не потребуючи вже їхньої праці, хлібороби взагалі не дозволяють циганам таборувати на їхній землі. Тому то цигани були примушені замешкуватись у містах де вони торгують у металевому брухті й працюють при будівництві.

Тому що цигани вміють обходитись з тваринами, то декотрі працюють з пересувними ярмарками й цирками. Тому що цигани дуже люблять музику, то багато стали успішними артистами. Жінки, гострі спостерігачі людської природи, часто добре заробляють на існування „ворожбою”. (Дивіться наступну статтю.) Циган є дуже підхожий таким рядам занять. Таким то чином вони не є приковані до одного місця на довгий час. Свобода мандрувати є багато дорожча для нього ніж нагромаджувати матеріального майна.

Наступне оповідання, розказане в першій особі, показує як одна циганка розвинула новий спосіб життя, найкращий за всіх.

[Примітка]

Циганка знаходить „Дорогу”

Я НАРОДИЛАСЬ у наметі 1929 року в північному Уельсі родині Романів, або, так як більшість людей називають нас, циган. Протягом років я жила по-циганськи, подорожувала всюди по Уельсі й південнозахідній Англії. Це було просте життя, крім того, що кожного тижня або два ми мусили вибиратись до іншої місцевості.

Батьки, разом з нами, чотирма дітьми, подорожували двома кінними возами. А ми, діти, спали в чотириколісному „барилі”, віз у якому ми возили всі наші хатні речі. (Якщо трапився стіжок сіна або стайня, то ми всі спали в них.) У двоколісному возі подібному до „сірничкової коробки” ми возили табірне устаткування й робочі інструменти. Щоб зменшити тягар коням, то ми, діти, як звичайно ходили пішки.

Коли було можливо, ми таборували в лісах, не на виду мешканців у домах. Таким чином ми уникали їхньої ворожості. Перш ніж вибирались до іншої місцевості, батько завжди вимагав, щоб ми позбирали сміття й підмітали траву. Ми лишали місцевість чистою.

Спосіб життя циган

Як ми постачали собі засоби на існування? Одно з наших сезонних занять було збирати хміль у Уїлтшірі й Херефордшірі. Це завжди був веселий час. Родини циган, хоч таборували окремо одні від одних, збирались вечорами навколо табірного вогнища, грали на музичних інструментах, співали, і розповідали небилиці. Ми були вбогі, але без турбот, яких спричиняють матеріальні посідання.

В іншу пору, батько виробляв матові й кошикові вироби з очерету (болотна трав’яниста рослина). Ми збирали очерет, а також маленькі гілки верби з яких вироблялись рами кошиків. Ми кип’ятили їх у гарячій воді. Це вибілювало очерет і було легше обдирати кору з нього. Фарбою, яку батько виробляв з рослин, він вимальовував на докінчених продуктах дикі птахи або тварини. Чоловіки-цигани ніколи не ходили продавати свої вироби. Тому то решта нас ходили продавати їх від дому до дому, і це за добру ціну!

Батько також навчив нас виробляти такі вироби. Ми навчились виробляти квіти з паперу й дерева, виучувати й об’їжджувати коней, пізнавати дикі зілля й виробляти з них ліки. Батько брав нас до смітників і показував нам як вибирати з них корисні речі, а навіть харч. Ми теж навчились ловити зайці, їжаки й всяку іншу дичину на харч. Якщо не було дичини, то вкрасти курку чи дві, або трохи городини, теж було правильно. Ми були ж голодні й припускали, що він не збідніє через це. Ми також навчились варити кропиву, стебла троянд, жимолость, усякого роду диких рослин а головно слимаки. Багато разів у нас зовсім не було харчів.

З четвертого року мого життя, мати навчила мене жебрати, продавати, і красти. По-перше, вона одягала мене в лахміття й без черевиків. Тоді посилала мене самітньою до якогось дому й наказувала мені плакати. Коли мені не хотілось плакати, то вона била мене по литках так що очі однак заливались слізьми! Я казала господареві, що не мала нічого їсти. Дуже мало людей відмовлялись дати щось забрудненій, плачучій дівчинці.

Я навчилась ще одну хитрість звичайну між циганами: ворожити. В дійсності, наша „ворожба” не мала більшого значення крім спостерігання людей й розпізнавання того, чого вони хотіли чути. Але, так як я навчилась у пізніших роках, ворожба також може довести до спіритизму. Проте, по моїй думці, ворожити на картах, чайних листочках, або на лініях долоні було тільки хитрування. Я мала успіх тільки з тими людьми, які кооперували.