1—3. Як Ісус в’їжджає в Єрусалим і чому дехто з очевидців, мабуть, дивується?

ЄРУСАЛИМ гуде в очікуванні. Незабаром має прибути визначна особа. Поза містом уздовж дороги збираються люди. Вони прагнуть привітати цього чоловіка, адже дехто каже, що він є спадкоємцем царя Давида і законним Правителем Ізраїлю. Багато хто приніс пальмове листя, щоб ним вітати його. Інші кладуть на землю одяг та гілки з дерев, устеляючи йому дорогу (Матвія 21:7, 8; Івана 12:12, 13). Мабуть, багатьох цікавило, як відбудеться його в’їзд у місто.

² Декотрі, можливо, сподіваються побачити пишне видовище. Без сумніву, люди знають, якими помпезними церемоніями супроводжується приїзд важливих осіб. Наприклад, Давидів син Авесалом, який проголосив себе царем, мав 50 чоловіків, що бігли перед його колісницею (2 Самуїла 15:1, 10). А римський правитель Юлій Цезар вимагав навіть більших почестей. Одного разу під час тріумфальної процесії на Капітолій він їхав у супроводі 40 слонів, які несли на собі світильники. Проте зараз в Єрусалимі люди чекають набагато величнішу особу. Усвідомлюють вони це чи ні, але тим чоловіком є Месія — найбільша людина в історії. Та коли з’являється майбутній Цар, дехто, мабуть, дивується.

³ Люди не бачать ні колісниці, ні бігунів, ні коней, ні тим більше слонів. Ісус їде верхи на в’ючній тварині, осліa. Ані Ісус, ані його тварина не мають розкішних уборів. Він сидить не в дорогому сідлі, а на одежі, яку його учні поклали на спину осла. Чому ж Ісус вирішив так скромно в’їхати в Єрусалим, тимчасом як менш видатні особи вимагали пишних церемоній?

4. Що Біблія передрікала стосовно того, як Месіанський Цар в’їде в Єрусалим?

⁴ Ісус сповнює пророцтво: «Радій... Переможно кричи, дочко Єрусалима! Ось їде до тебе твій цар. Він праведний, і він несе спасіння. Він смиренний і їде на ослі» (Захарія 9:9). Це пророцтво показувало, що Божий Помазанець, Месія, одного дня виявить себе мешканцям Єрусалима як призначений Богом Цар. Те, як Ісус в’їде в місто і на якій тварині, підкреслить одну чудову рису його особистості — смирення.

5. Чому смирення Ісуса зворушує нас і чому важливо навчитись виявляти цю рису?

⁵ Смирення Ісуса є однією з його найпривабливіших рис, які зворушують нас до глибини душі. Як обговорювалось у попередньому розділі, лише Ісус є «дорогою, і правдою, і життям» (Івана 14:6). Тож зрозуміло, що серед багатьох мільярдів людей, котрі будь-коли жили на землі, не було людини, важливішої за Божого Сина. Однак Ісус ніколи не виявляв ані крихти гордості, пихатості чи зарозумілості — притаманних дуже багатьом недосконалим людям. Щоб бути послідовниками Ісуса, нам потрібно боротися зі схильністю до гордості (Якова 4:6). Пам’ятаймо, що Єгова ненавидить пихатість. Тому надзвичайно важливо наслідувати смирення Ісуса.

Смиренність Божого Сина до приходу на землю

6. Що таке смирення і чому Єгова не сумнівався, що Месія буде смиренним?

⁶ Смирення — це відсутність пихатості та гордості. Воно зароджується в серці й виявляється в мові, поведінці та стосунках з іншими. Чому Єгова не сумнівався, що Месія буде смиренним? Він добре знав свого Сина, який наслідував його досконалий приклад смирення (Івана 10:15). До того ж Єгова бачив, як його Син виявляв смирення на ділі. Коли це було?

7—9. а) Як архангел Михаїл виявив смирення в суперечці з Сатаною? б) Як християни можуть наслідувати архангела Михаїла, виявляючи смирення?

⁷ Книга Юди наводить чудовий приклад: «Навіть коли архангел Михаїл сперечався з Дияволом про Мойсеєве тіло і не погоджувався з ним, він не наважився засудити його образливими словами, а сказав: “Нехай Єгова докорить тобі”» (Юди 9). Михаїл — це ім’я Ісуса до його приходу на землю і після його воскресіння. Він носить це ім’я, будучи архангелом, тобто головним ангелом, який очолює небесне військо ангелів Єговиb (1 Фессалонікійців 4:16). Як Михаїл повівся у суперечці з Сатаною?

⁸ Юда не пише, що саме Сатана хотів зробити з тілом Мойсея, але можна не сумніватись, що він мав злий намір. Можливо, Сатана прагнув використати останки цього вірного чоловіка для фальшивого поклоніння. Хоча Михаїл виступив проти лихого задуму Сатани, він разом з тим виявив виняткову стриманість. Безперечно, Сатана заслуговував докору, однак Михаїл, якому тоді ще не було доручено «увесь суд», вважав, що засудити Сатану міг тільки Бог Єгова (Івана 5:22). Будучи архангелом, Михаїл мав велику владу. Проте він смиренно чекав на Єгову і не намагався перевищувати свої повноваження. Окрім смирення, Ісус також виявляв скромність, тобто розумів, що його можливості мають певні межі.

⁹ Цей випадок Юда записав під натхненням недаремно. У його дні деякі християни, на жаль, не були смиренними. Про них Юда сказав, що вони з пихою «зневажливо говорять про все, чого насправді не розуміють» (Юди 10). Наскільки ж легко нам, недосконалим людям, піддатися гордості! Як ми реагуємо, коли не розуміємо певних питань, пов’язаних з діяльністю збору, скажімо якогось рішення ради старійшин? Якщо ми починаємо критично та зневажливо висловлюватись, хоч і не знаємо всіх підстав для такого рішення, то чи не виявляємо цим брак смирення? Ліпше було б наслідувати Михаїла, тобто Ісуса, і не намагатись бути суддями, якщо Єгова не вповноважував нас.

10, 11. а) Чому те, що Ісус охоче погодився прийти на землю, гідне особливої уваги? б) Як ми можемо виявляти таке ж смирення, як Ісус?

¹⁰ Божий Син показав своє смирення, коли погодився прийти на землю. Лише уяви, від чого він відмовився. Він був архангелом, також «Словом» — особистим Речником Єгови (Івана 1:1—3). Він жив на небі, у «величній оселі» Єгови, «святій і славетній» (Ісаї 63:15). Однак Божий Син «відмовився від усього, прийняв образ раба і став людиною» (Філіппійців 2:7). Що це означало для нього? Його життя було перенесене в утробу незайманої єврейської дівчини, і через дев’ять місяців він з’явився на світ людиною, безпомічним немовлям. Ісус народився в сім’ї незаможного теслі. Там він підріс, почав ходити, став підлітком. Хоч Ісус сам був досконалим, в юності він завжди слухався своїх недосконалих батьків (Луки 2:40, 51, 52). Яке ж надзвичайне смирення!

¹¹ Ми можемо виявляти таке саме смирення, як Ісус, і охоче погоджуватись виконувати навіть ті завдання, котрі здаються непрестижними. Наприклад, завдання звіщати добру новину про Боже Царство може здаватись принизливим, коли люди реагують байдуже, насміхаються з нас або виявляють ворожість (Матвія 28:19, 20). Проте якщо ми наполегливо виконуємо цю працю, то можемо допомогти іншим людям отримати спасіння. У всякому разі, ми будемо навчатися смирення і йти слідами нашого Господа, Ісуса Христа.

Ісус — смиренна людина

12—14. а) Як Ісус виявляв смирення, коли люди вихваляли його? б) З чого видно, що Ісус виявляв смирення в стосунках з іншими? в) Чому можна сказати, що смирення Ісуса не було звичайним виявом добрих манер?

¹² Смирення було визначною рисою Ісуса під час усього його служіння на землі. Це видно з того, що він завжди віддавав хвалу і честь своєму Батьку. Часом люди вихваляли Ісуса за мудрі висловлювання, величні чудеса, навіть за його добрі риси. Ісус не приймав такої хвали, а раз у раз віддавав честь Єгові (Марка 10:17, 18; Івана 7:15, 16).

¹³ Ісус виявляв смирення у стосунках з людьми. Він сам сказав, що прийшов на землю не для того, щоб йому служили, а щоб служити іншим (Матвія 20:28). Його смирення видно в тому, що він лагідно і з розумінням ставився до людей. Коли його учні розчаровували його, він не картав їх; Ісус намагався досягти їхніх сердець (Матвія 26:39—41). Одного разу великий натовп людей прийшов до Ісуса саме тоді, коли він хотів побути на самоті та відпочити в тихому, спокійному місці. Проте Ісус не відіслав їх, а почав, не шкодуючи себе, «багато чого навчати» (Марка 6:30—34). Коли одна неізраїльтянка благала Ісуса зцілити її доньку, він спочатку показав, що не збирається цього робити. І все ж у його відповіді не було роздратування. Потім Ісус, побачивши надзвичайну віру цієї жінки, поступився і виконав її прохання. Цей випадок детальніше розглядатиметься в 14-му розділі (Матвія 15:22—28).

¹⁴ Ісус завжди поводився згідно зі своїми словами: «Я лагідний та смиренний» (Матвія 11:29). Його смирення не було звичайним виявом добрих манер. Воно походило з серця і було невід’ємною рисою Ісуса. Тож не дивно, що Ісус приділяв стільки уваги тому, щоб навчати своїх послідовників смирення.

Ісус навчає своїх учнів смирення

15, 16. Як Ісус показав різницю між складом розуму правителів і складом розуму, який повинні розвивати його послідовники?

¹⁵ Апостолам було нелегко розвинути смирення. Ісусові знову й знову доводилось їх навчати. Одного разу Яків та Іван через свою матір просили Ісуса, щоб він пообіцяв дати їм високе становище в Божому Царстві. Він зі скромністю відповів: «Хто сидітиме праворуч чи ліворуч від мене, вирішую не я. Ці місця належать тим, для кого їх приготував мій Батько». Інші десять апостолів обурилися на Якова та Івана (Матвія 20:20—24). Що зробив Ісус у цій ситуації?

¹⁶ Він лагідно докорив їм усім, сказавши: «Ви знаєте, що правителі народів панують над людьми і видатні особи володарюють над ними. Проте серед вас так не має бути, а, навпаки, хто хоче бути поміж вами великим, той повинен стати вашим слугою, і, хто хоче бути першим серед вас, той повинен стати вашим рабом» (Матвія 20:25—27). Апостоли, ймовірно, знали, якими гордими, честолюбними та егоїстичними можуть бути «правителі народів». Ісус показав, що його послідовники не повинні бути такими, як ці жадібні до влади тирани. Вони мають виявляти смирення. Чи апостоли взяли з цього урок?

17—19. а) Який незабутній урок смирення дав Ісус апостолам напередодні своєї смерті? б) Який найвеличніший урок смирення дав Ісус, будучи на землі?

¹⁷ Їм це було нелегко. Подібний урок Ісус давав їм не вперше і не востаннє. Ще раніше, коли учні сперечалися, хто з них найбільший, Ісус поставив серед них малу дитину і заохотив їх бути подібними до дітей. Діти, на відміну від дорослих, зазвичай не мають гордості, честолюбства, і для них не важливе соціальне становище (Матвія 18:1—4). Однак напередодні своєї смерті Ісус побачив, що його учні все ще борються з гордістю. Тоді він дав їм незабутній урок. Ісус підперезався рушником і зробив те, що, як правило, робили слуги для гостей свого пана. Він помив ноги кожному з апостолів, у тому числі Юді, який мав невдовзі його зрадити (Івана 13:1—11).

¹⁸ Для того щоб апостоли зрозуміли суть його вчинку, Ісус сказав: «Я дав вам приклад» (Івана 13:15). Чи вони зрештою засвоїли цей урок? Трохи пізніше того ж вечора між ними виникла ще одна суперечка про те, хто з них найбільший! (Луки 22:24—27). Але Ісус надалі був терпеливий до них і навчав їх зі смиренням. Потім він дав найвеличніший урок смирення: «він упокорився і залишався слухняним навіть до смерті — смерті на стовпі мук» (Філіппійців 2:8). Ісус добровільно прийняв ганебну смерть, бувши несправедливо засуджений як злочинець і богозневажник. Отже, Божий Син був надзвичайною особою, оскільки з-поміж усіх створінь Єгови лише він у повній мірі виявляв досконале смирення.

¹⁹ Можливо, саме цей останній урок смирення особливо торкнувся сердець його вірних апостолів. Адже Біблія розповідає, що ці чоловіки роками, навіть десятиліттями, смиренно служили Богові. А що сказати про нас?

Чи ти будеш наслідувати приклад Ісуса?

20. Що свідчитиме про нашу смиренність?

²⁰ Павло заохочує кожного з нас: «Майте такий самий склад розуму, як і в Христа Ісуса» (Філіппійців 2:5). Ми, як Ісус, повинні бути смиренними. А що свідчитиме про нашу смиренність? Павло нагадує нам: «Не робіть нічого через схильність до суперечок або пихатість. Натомість будьте смиренними і вважайте одне одного вищим від себе» (Філіппійців 2:3). Тож про наше смирення можна судити по тому, як ми ставимося до інших. Ми мусимо вважати їх за вищих і важливіших від себе. Чи ти застосовуєш цю пораду Павла?

21, 22. а) Чому християнським наглядачам потрібне смирення? б) Як ми покажемо, що одягнулися в смирення?

²¹ Навіть через багато років після смерті Ісуса апостол Петро не забув про важливість смирення. Він радив християнським наглядачам смиренно виконувати свої обов’язки та ніколи не панувати над вівцями Єгови (1 Петра 5:2, 3). Відповідальне становище не дає підстав пишатися. Навпаки, ті, кому багато доручено, потребують ще більше смирення (Луки 12:48). Звичайно, цю рису слід виявляти не лише наглядачам, але й кожному християнину.

²² Петро, безумовно, завжди пам’ятав той вечір, коли, попри його заперечення, Ісус помив йому ноги (Івана 13:6—10). Петро написав християнам: «Усі ж ви у стосунках одне з одним одягніться в смиренність» (1 Петра 5:5). Слово «одягніться» малює в уяві образ слуги, який для виконання чорної роботи вдягав фартух. Це слово пригадує нам ту ситуацію, коли Ісус, підперезавшись рушником, схилився, щоб обмити учням ноги. Якщо ми йдемо слідами Ісуса, то чи може будь-яке завдання, отримане від Бога, бути для нас принизливим? Усі повинні бачити наше смирення, немов ми одягнені в нього.

23, 24. а) Чому нам слід уникати пихатості? б) Який неправильний погляд на смирення буде спростовано в наступному розділі?

²³ Пихатість можна прирівняти до отрути. Вона призводить до згубних наслідків. Через пихатість навіть дуже обдарована людина стає непотрібною для Бога. З іншого боку, навіть маленька людина завдяки своєму смиренню — дуже цінна для Єгови. Тому, якщо ми смиренно йдемо слідами Христа і щодня розвиваємо цю рису, на нас чекає чудова нагорода. Петро писав: «Смиренно підкоріться під могутню руку Бога, щоб він у свій час вас звеличив» (1 Петра 5:6). Єгова звеличив Ісуса за те, що він цілковито упокорив себе. Так само Бог з радістю нагородить за смирення і тебе.

²⁴ На жаль, дехто вважає, що смирення — це ознака слабкості. Приклад Ісуса показує, наскільки помилковий такий погляд. Адже найсмиренніший чоловік був і найбільш сміливим. Саме про це йтиметься в наступному розділі.

1—3. Яка небезпека чекає на Ісуса і як він себе поводить?

ВЕЛИКА юрба з мечами та палицями вирушає на пошуки Ісуса. У ній можна побачити чимало воїнів. Схоже, ці люди замислили щось лихе. Натовп суне темними вулицями Єрусалима і переходить долину Кедрон в напрямку до Оливкової гори. На небі повний місяць, але вони несуть смолоскипи та світильники. Невже хмари заступають місяць і тому їм треба освітлювати собі шлях? А може, ці озброєні люди сподіваються знайти того, кого шукають, в якомусь темному закутку? Хоч би як там було, одна річ певна: ті, хто думає, що Ісус ховається, зовсім його не знають.

² Ісусу відомо про небезпеку, яка наближається. Все ж він стоїть і чекає. Підходить юрба на чолі з Юдою, його колишнім близьким другом. Юда лицемірно вітається з Ісусом і цілує його — так він зухвало зраджує свого Господа. Проте Ісус зберігає спокій. Він виходить до натовпу й запитує: «Кого ви шукаєте?» — у відповідь чує: «Ісуса назарянина».

³ Зазвичай людей у таких ситуаціях охоплює страх. Можливо, озброєні чоловіки сподіваються такої реакції від Ісуса. Проте Ісус не щулиться зі страху, не втікає і не вдається до брехні. Натомість він просто каже: «Це я». Ісус настільки спокійний і відважний, що люди з натовпу дуже вражені. Вони відсахуються і падають на землю (Івана 18:1—6; Матвія 26:45—50; Марка 14:41—46).

4—6. а) З ким порівнюється Божий Син і чому? б) За яких обставин Ісус виявляв сміливість?

⁴ Чому в такій небезпечній ситуації Ісус залишався абсолютно спокійним і стриманим? Тому що він був сміливий. Це одна з рис, особливо потрібних керівнику, і жодна людина не може виявляти такої сміливості, як Ісус. З попереднього розділу ми дізналися, наскільки лагідною і смиренною людиною він був. Його слушно названо Ягням (Івана 1:29). А втім, завдяки своїй сміливості він також названий зовсім по-іншому. У Біблії говориться про Божого Сина: «Ось Лев із племені Юди» (Об’явлення 5:5).

⁵ Образ лева часто пов’язується з такою рисою, як сміливість. Чи доводилось тобі колись стояти перед живим левом? Можливо, це було в зоопарку, і ти почувався безпечно, бо лев сидів у клітці. Але все одно стає моторошно, коли ця велетенська тварина хижо дивиться на тебе. Важко собі уявити, щоб щось могло налякати лева і змусити його тікати. У Божому Слові сказано, що «лев — наймогутніший звір, який ні перед ким не відступає» (Прислів’я 30:30). Христос є таким же сміливим, як лев.

⁶ Обговорімо, як Ісус, подібно до лева, виявляв сміливість, коли обороняв правду, коли обстоював справедливість і коли зносив переслідування. Ми дізна́ємось, як кожен з нас — сміливі ми від природи чи ні — може наслідувати Ісуса, виявляючи цю рису.

Він сміливо обороняв правду

7—9. а) Що сталося, коли Ісусу було 12 років, і чому, опинившись в подібній ситуації, дехто б почувався боязко? б) Як Ісус, спілкуючись з учителями в храмі, виявив сміливість?

⁷ У світі, яким править Сатана, «батько брехні», часто потрібна сміливість, щоб обороняти правду (Івана 8:44; 14:30). Ісус відважно стояв за правду вже з самого дитинства. Коли йому було 12 років, він після святкування Пасхи залишився в Єрусалимі без батьків. Протягом трьох днів Марія та Йосип розпачливо шукали сина. Зрештою вони знайшли його в храмі. Що він робив там? «Він сидів посеред учителів, слухав їх і ставив їм запитання» (Луки 2:41—50). Спробуймо уявити цю ситуацію.

⁸ Історики кажуть, що деякі відомі релігійні провідники мали звичай залишатися після свят і навчати народ на одному з просторих подвір’їв храму. Люди сідали біля їхніх ніг, щоб слухати і ставити запитання. Ці вчені чоловіки добре знали Мойсеїв закон та незліченні створені людьми закони й традиції, яких з роками ставало дедалі більше. Як би ти почувався серед таких вчителів? Тобі, мабуть, було б боязко, і це не дивно. А якби тобі було тільки 12 років? Чимало дітей дуже сором’язливі (Єремії 1:6). У школі вони не хочуть привертати увагу вчителів, бояться, щоб їх не запитали чи не викликали до дошки; вони переживають, що опиняться в незручному становищі чи стануть предметом насмішок.

⁹ А от Ісус сидить серед цих вчених чоловіків і не боїться ставити їм глибокі запитання. Мало того, у Біблії розповідається, що «усі... хто чув Ісуса, були просто вражені його відповідями й тим, як добре він усе розумів» (Луки 2:47). Боже Слово не повідомляє, що саме говорив тоді Ісус, але можна не сумніватись: він не підтримував фальшивих вчень, котрі поширювалися тими релігійними провідниками (1 Петра 2:22). Ісус обороняв біблійну правду, і присутні були здивовані тим, з якою проникливістю та сміливістю 12-річний хлопець висловлює свої думки.

10. Як сьогодні християнська молодь виявляє таку ж сміливість, як Ісус?

¹⁰ Сьогодні багато молодих християн наслідують Ісуса. Звичайно, на відміну від нього, вони недосконалі, але вже з юних літ обороняють правду. У школі чи в інших місцях вони тактовно ставлять людям запитання, уважно вислуховують їх і з повагою розповідають про правду (1 Петра 3:15). Ці юнаки й дівчата часто допомагають своїм однокласникам, вчителям і сусідам ставати послідовниками Христа. Як же така сміливість, мабуть, подобається Єгові! У Біблії ця молодь порівнюється до густої приємної свіжої роси (Псалом 110:3).

11, 12. Як Ісус в дорослому віці сміливо обороняв правду?

¹¹ У дорослому віці Ісус продовжував безстрашно обороняти правду. На самому початку свого служіння він зіткнувся з жахливим протистоянням. Ісус був звичайною людиною з плоті й крові, а не могутнім архангелом, проте він зазнав нападу Сатани, найсильнішого і найнебезпечнішого ворога Єгови. Ісус дав відсіч Сатані й відкинув його неправильне трактування натхнених Писань. Зрештою він сміливо наказав: «Відійди, Сатано!» (Матвія 4:2—11).

¹² Відважно захищаючи Слово свого Батька від перекручення та неправильного трактування, Ісус показав, чим він буде керуватись у своєму служінні. У той час, як і сьогодні, релігійні провідники навчали неправди. Тож Ісус сказав до них: «Ви своїми традиціями, які самі ж встановили, позбавляєте сили Боже слово» (Марка 7:13). Ці вчені чоловіки мали велику пошану серед людейa, але Ісус не боявся назвати їх сліпими провідниками й лицемірами (Матвія 23:13, 16). Як ми можемо виявляти таку ж сміливість, як Ісус?

13. Про що ми не повинні забувати, намагаючись, як Ісус, виявляти сміливість, і що нас робить щасливими?

¹³ Звичайно, ми, на відміну від Ісуса, не можемо бачити чийогось серця і не маємо влади судити інших. Однак ми можемо, як і він, сміливо обороняти правду. Наприклад, викриваючи брехню про Бога, його наміри і Слово, ми несемо світло у світ, що перебуває в мороці сатанинської пропаганди (Матвія 5:14; Об’явлення 12:9, 10). Ми допомагаємо людям вийти з-під гніту фальшивих вчень, які породжують у них хворобливий страх і не дозволяють розвивати добрі стосунки з Богом. Ми дуже щасливі, що бачимо сповнення Ісусових слів: «Правда зробить вас вільними» (Івана 8:32).

Він сміливо обстоював справедливість

14, 15. а) Яким чином Ісус роз’яснив, що таке справедливість? б) Яке упередження відкинув Ісус, коли завів розмову з самарянкою?

¹⁴ Біблійне пророцтво передрікало, що Месія «роз’яснить народам, що таке справедливість» (Матвія 12:18; Ісаї 42:1). Ісус почав сповняти це пророцтво ще тут, на землі. Він завжди справедливо й неупереджено поводився з іншими, а це теж вимагало сміливості. Скажімо, Ісус відкидав упередження та фанатизм, які були дуже поширені серед його сучасників.

¹⁵ Коли Ісус розмовляв з самарянкою біля колодязя в місті Сихар, його учні дуже цьому дивувались. Чому? У той час юдеї погорджували самарянами; такі стосунки склалися між ними ще задовго до приходу Ісуса (Ездри 4:4). Крім того, деякі рабини зневажливо ставились до жінок. Згідно з рабинськими правилами, які пізніше були викладені на письмі, чоловікам не радилося розмовляти з жінками. Ці правила навіть наводили на думку, ніби жінка не гідна, щоб її навчали Божого Закону. Зокрема нечистими вважались самарянки. Ісус відкинув усі ці безпідставні упередження і відкрито навчав самарянку, яка до того ж вела аморальний спосіб життя. Він навіть виявив їй, що є Месією (Івана 4:5—27).

16. Чому для того, щоб залишатись неупередженими, християни мають виявляти сміливість?

¹⁶ Чи ти колись був у товаристві людей, які виявляли упередження? Можливо, вони насміхалися з представників іншої раси чи національності, з презирством висловлювались про осіб протилежної статі або зневажали тих, хто має інше суспільне чи матеріальне становище. Учні Христа не підтримують таких поглядів і докладають зусиль, аби в їхніх серцях не залишилося й сліду упередження (Дії 10:34). А це вимагає від кожного з нас сміливості.

17. Що Ісус зробив у храмі й чому?

¹⁷ Сміливість також спонукувала Ісуса боротися за збереження чистоти Божого народу й за чистоту поклоніння. На початку свого служіння Ісус прийшов до храму в Єрусалимі, там він побачив людей, які займались торгівлею і розмінювали гроші. Ісуса це дуже вразило. Обурений, він повиганяв тих пожадливих чоловіків зі всім, що вони мали (Івана 2:13—17). Те саме він зробив наприкінці свого земного служіння (Марка 11:15—18). Безперечно, такими вчинками він нажив собі ворогів серед впливових людей, але це його не лякало. Чому? Ісус з дитинства називав храм домом свого Батька, і саме так він ставився до Божого храму (Луки 2:49). Бачачи, що опоганюється правдиве поклоніння, Ісус не міг змиритися з цією несправедливістю. Ревність додала йому сміливості, аби зробити необхідні кроки.

18. Як сучасні християни можуть виявляти сміливість, коли йдеться про чистоту збору?

¹⁸ Сьогодні послідовники Христа теж дбають про збереження чистоти Божого народу і про чистоту поклоніння. Коли вони дізнаю́ться, що хтось зі співхристиян вчинив серйозний гріх, то не затуляють на це очі і не мовчать (1 Коринфян 1:11). Також вони обов’язково повідомлять про вчинений гріх старійшинам збору. Старійшини можуть допомогти духовно хворим особам та захистити овець Єгови від нечистоти (Якова 5:14, 15).

19, 20. а) Яка несправедливість панувала у дні Ісуса і з яким випробуванням він зіткнувся? б) Чому послідовники Христа не втручаються в політику і не вдаються до насилля та яку нагороду вони мають за це?

¹⁹ Але чи можна сказати, що Ісус боровся проти соціальної несправедливості? Слід зазначити, що за його часу також панувала несправедливість. Його батьківщина перебувала під владою Риму. Римляни гнобили євреїв, застосовуючи могутню військову силу, обкладали їх високими податками і навіть втручалися в їхню систему поклоніння. Тож не дивно, що чимало людей хотіло, аби Ісус брав участь у політичних справах (Івана 6:14, 15). І в цій ситуації Ісус виявив сміливість.

²⁰ Ісус Христос пояснив, що його Царство не належить цьому світові. На власному прикладі він учив своїх послідовників, що не потрібно брати участь у політичних конфліктах. Ісус радив зосереджуватись на проповідуванні доброї новини про Боже Царство (Івана 17:16; 18:36). Він дав важливий урок стосовно християнського нейтралітету. Коли юрба прийшла арештувати Ісуса, Петро відразу вдався до дій: він імпульсивно вихопив меч і поранив одного з чоловіків. До певної міри його можна зрозуміти. Адже, на перший погляд, насилля було виправданим — тієї ночі хотіли схопити невинну людину, Божого Сина. Але Ісус промовив слова, які стали чітким керівництвом для всіх його послідовників на землі: «Вклади меча назад у його місце, бо кожен, хто візьметься за меча, від меча й загине» (Матвія 26:51—54). Щоб дотримуватись цього принципу миролюбності, християнам завжди була потрібна сміливість. У наш час, коли люди гинуть від насилля в численних війнах, голокостах чи заколотах, Божий народ завдяки позиції християнського нейтралітету нічим не заплямував своєї репутації. Таке добре ім’я — це чудова нагорода за їхню мужність.

Він сміливо зносив переслідування

21, 22. а) Яку допомогу отримав Ісус перед найважчим у своєму житті випробуванням? б) Як Ісус виявляв сміливість до самої смерті?

²¹ Син Бога Єгови знав заздалегідь, що на землі йому доведеться зносити суворі переслідування (Ісаї 50:4—7). Його життя не раз було під загрозою. На початку цього розділу описується ситуація, коли він востаннє опинився перед лицем смерті. Як Ісусу вдавалось попри небезпеку залишатись настільки сміливим? Пригадаймо, що́ Ісус робив перед тим, як юрба арештувала його. Він палко молився до Єгови. Чи Бог відповів на його молитву? Так, у Біблії розповідається, що Ісус був «прихильно вислуханий» (Євреїв 5:7). Єгова послав з неба ангела, щоб зміцнити свого відважного Сина (Луки 22:42, 43).

²² Зміцнившись, Ісус звернувся до апостолів: «Вставайте, ходімо» (Матвія 26:46). Скільки сміливості в цих словах! Христос сказав: «Ходімо», хоча знав, що попросить юрбу відпустити апостолів і вони полишать його та втечуть, а йому доведеться самому зносити найважче випробування. Він був сам, коли його несправедливо й незаконно судили, висміювали та катували, і сам терпів страшні передсмертні муки. І попри все це він залишався сміливим.

23. Чи Ісус повівся необачно, коли йому загрожувала смертельна небезпека? Поясни.

²³ Чи Ісус поводився необачно? Ні. Необачність не має нічого спільного зі справжньою сміливістю. Ісус вчив своїх послідовників бути обережними й уникати зайвих небезпек, щоб вони і далі чинили Божу волю (Матвія 4:12; 10:16). Але коли Ісуса прийшли арештовувати, він розумів, що цієї небезпеки не уникнути. Адже він добре знав, у чому полягала воля Бога. Ісус був рішуче настроєний зберігати непорочність, тому, не вагаючись, прийняв випробування.

24. Чому ми впевнені, що зможемо відважно вистояти будь-яке випробування?

²⁴ Послідовники Ісуса часто виявляють таку ж сміливість, як їхній Господь. Вони відважно зносять насмішки, переслідування, арешти, ув’язнення, тортури і навіть смерть. Звідки в недосконалих людей така сміливість? Вони її не розвивають просто самі, а, подібно до Ісуса, отримують допомогу від Бога (Філіппійців 4:13). Отож, ніколи не бійся за своє майбутнє. Будь рішуче настроєний зберігати непорочність, і Єгова дасть тобі сміливості. І далі черпай силу з прикладу нашого Провідника, Ісуса Христа, який сказав: «Будьте відважні: я світ переміг!» (Івана 16:33).

1—3. За яких обставин Ісус виголошує свою проповідь одного весняного дня 31 року н. е. і чому його слова справляють сильне враження на тих, хто його слухає?

ВЕСНЯНИЙ день 31 року н. е. Ісус Христос перебуває поблизу Капернаума, метушливого міста на північно-західному узбережжі Галілейського моря. Цілу ніч Ісус, усамітнившись, молився на горі. З настанням ранку він кличе своїх учнів, вибирає з-посеред них дванадцятьох і називає їх апостолами. Тим часом великий натовп людей, дехто з яких ішов за Ісусом здалеку, зібрався на пологому схилі гори. Вони хочуть почути, що він скаже, а також зцілитися від хвороб. Ісус виправдовує їхні сподівання (Луки 6:12—19).

² Наблизившись до натовпу, Ісус зціляє хворих. Коли не залишається вже нікого, кому б дошкуляли серйозні недуги, він сідає і починає навчатиa. Слова Ісуса, мабуть, справляють глибоке враження на тих, хто його слухає. Ці люди ще ніколи не чули, щоб хтось так навчав. Промовляючи, він не спирається ні на усні традиції, ні на висловлювання відомих юдейських рабинів. Він знову й знову цитує натхнені Єврейські Писання. Ісус говорить прямо, його слова прості й зрозумілі. Коли він закінчує навчати, люди вражені тим, як він навчав. І це природно. Адже вони слухали наймудрішу людину всіх часів (Матвія 7:28, 29).

³ Ця проповідь записана в Божому Слові. У ньому міститься і чимало інших висловлювань Ісуса, а також розповідається про його вчинки. Отже, нам варто глибоко досліджувати, що́ Біблія говорить про Ісуса, оскільки в ньому заховані «всі скарби мудрості» (Колоссян 2:3). Звідки в нього така мудрість — здатність застосовувати на практиці знання і розуміння? Як він виявляв мудрість і як ми можемо наслідувати його приклад?

«Звідки в цього чоловіка така мудрість?»

4. Яке запитання виникло в людей, котрі слухали Ісуса в Назареті, і чому?

⁴ Під час однієї проповідницької подорожі Ісус прийшов до Назарета, міста, де він виріс. Там він почав навчати в синагозі. Багато людей, які слухали його, дивувались і казали: «Звідки в цього чоловіка така мудрість?» Вони знали його сім’ю — його батьків, братів і сестер, знали, як ті скромно жили (Матвія 13:54—56; Марка 6:1—3). І, безумовно, їм було відомо, що цей красномовний тесля не навчався в престижних рабинських школах (Івана 7:15). Тож зрозуміло, чому в них виникло таке запитання.

5. З якого джерела, за словами Ісуса, походила його мудрість?

⁵ Ісус виявляв таку мудрість не тому, що мав досконалий розум. Пізніше, відкрито навчаючи в храмі, Ісус пояснив, що його мудрість походить з набагато вищого джерела. Він сказав: «Те, чого я навчаю, походить не від мене, а від того, хто мене послав» (Івана 7:16). Отже, справжнім джерелом Ісусової мудрості був Батько, який послав його на землю (Івана 12:49). Але яким чином Ісус отримав мудрість від Єгови?

6, 7. Яким чином Ісус отримав мудрість від свого Батька?

⁶ Святий дух Єгови впливав на Ісусове серце й розум. Про Ісуса, обіцяного Месію, Ісая передрік: «На нього зійде дух Єгови, дух мудрості та розуміння, дух поради й могутності, дух знання і страху перед Єговою» (Ісаї 11:2). Так, дух Єгови керував думками й рішеннями Ісуса. Тож немає нічого дивного, що Ісусові слова і вчинки відображали неперевершену мудрість.

⁷ Ісус міг і по-іншому здобувати мудрість від свого Батька. Як розповідається в 2-му розділі, Божий Син, перш ніж стати людиною, незліченні віки перебував з Батьком і мав можливість переймати його спосіб мислення. Навіть важко собі уявити, наскільки велику мудрість набув Син від свого Батька, будучи в нього «майстром» під час творення всього живого й неживого. Доречно, що Ісуса до приходу на землю зображено в Біблії як уособлення мудрості (Прислів’я 8:22—31; Колоссян 1:15, 16). Протягом земного служіння Ісус використовував мудрість, яку отримав, перебуваючи зі своїм Батьком у небіb (Івана 8:26, 28, 38). Саме тому Ісусові слова відображали глибокі знання і розуміння, а кожен вчинок свідчив про розсудливість.

8. Як ми, будучи послідовниками Ісуса Христа, можемо здобувати мудрість?

⁸ Нам, як послідовникам Ісуса, також слід шукати мудрості в Єгови (Прислів’я 2:6). Єгова не наділяє людей мудрістю в якийсь надприродний спосіб. А втім, коли ми в молитві благаємо Бога про мудрість, він дає нам її, щоб успішно справлятися з життєвими труднощами (Якова 1:5). І ми мусимо докладати зусиль, аби отримати таку мудрість. Її треба шукати, «мов схованих скарбів» (Прислів’я 2:1—6). Тому ми повинні й далі глибоко досліджувати Боже Слово, в якому Бог виявляє свою мудрість, а також застосовувати ці знання в житті. До того ж здобувати мудрість нам особливо допоможе приклад Сина Єгови. Розгляньмо кілька галузей життя, в яких Ісус виявляв мудрість, і дізнаймося, як ми можемо наслідувати його приклад.

Слова мудрості

9. У чому виявлялась мудрість Ісусових вчень?

⁹ Біля Ісуса збиралися великі натовпи людей, які хотіли його послухати (Марка 6:31—34; Луки 5:1—3). І це не дивно, адже від Ісуса Христа завжди можна було почути слова неперевершеної мудрості. Його вчення відображали глибоке знання Божого Слова і незрівнянну проникливість. Вони не підвладні часу й подобаються людям в усіх куточках землі. Розгляньмо кілька прикладів, які виявляють мудрість слів Ісуса, передреченого «Чудового порадника» (Ісаї 9:6).

10. Які позитивні риси Ісус заохочував розвивати і чому?

¹⁰ Нагірна проповідь, про яку згадувалось на початку,— це найбільша збірка вчень Ісуса, які не перериваються оповідями чи словами інших. У цій проповіді Ісус не просто дає поради стосовно того, якою має бути наша мова й поведінка. Знаючи, що до слів і вчинків спонукують думки й почуття, Ісус заохочує нас розвивати позитивні риси, як-от лагідність, прагнення до праведності, милосердя, миролюбність та любов до інших (Матвія 5:5—9, 43—48). Розвиваючи такі риси, ми будемо розважливими в мові та поведінці, а це не лише подобається Єгові, але й сприяє добрим взаєминам з іншими (Матвія 5:16).

11. Як Ісус, даючи поради про те, яким чином уникати грішної поведінки, вказує на корінь проблеми?

¹¹ Коли Ісус радить, як уникати грішної поведінки, то вказує на корінь проблеми. Він не просто каже стримуватись від насилля, а радше застерігає не давати місця гніву в нашому серці (Матвія 5:21, 22; 1 Івана 3:15). Він не тільки забороняє перелюб, але наголошує, що до перелюбу призводить пристрасть, яка зароджується в серці. Ісус радить не дивитися на те, що збуджує неправильні бажання (Матвія 5:27—30). Він говорить про причини, а не лише про наслідки. Він розкриває, який умонастрій і які бажання породжують грішні вчинки (Псалом 7:14).

12. Як послідовники Ісуса ставляться до його порад і чому?

¹² Яку ж мудрість містять Ісусові слова! Природно, що «люди були вражені тим, як він навчав» (Матвія 7:28). Для нас, послідовників Христа, його мудрі поради є дороговказом у житті. Слухаючись Ісуса, ми прагнемо розвивати добрі риси, серед яких милосердя, миролюбність та любов. Завдяки таким рисам ми зможемо догоджати Богові своєю поведінкою. А для того щоб уникати гріха, ми намагаємось викорінювати з наших сердець негативні почуття й бажання, наприклад гнів та неморальні прагнення (Якова 1:14, 15).

Життя, кероване мудрістю

13, 14. Чому можна сказати, що Ісус виявив розсудливість у виборі життєвого шляху?

¹³ Ісус виявляв мудрість не лише на словах, але й на ділі. Його рішення, думка про самого себе, ставлення до інших — усе його життя показувало різні грані мудрості. Ось деякі приклади того, що Ісус керувався мудрістю і вмінням мислити (Прислів’я 3:21).

¹⁴ Однією з граней мудрості є розсудливість. Ісус виявив розсудливість у виборі життєвого шляху. Чи ти можеш уявити, яке життя міг би мати Ісус? Він міг би збудувати чудовий дім, зайнятися власною справою та досягти видатного становища в суспільстві. Але Ісус знав, що присвятити життя таким цілям — це «марнота і гонитва за вітром» (Екклезіаста 4:4; 5:10). Такий вибір свідчив би про брак мудрості. Ісус вирішив вести просте життя. Він не прагнув заробляти гроші та нагромаджувати матеріальні багатства (Матвія 8:20). Відповідно до того, про що Ісус навчав, він зосереджувався на виконанні Божої волі (Матвія 6:22). Христос виявляв мудрість тим, що присвячував увесь свій час та сили справам Царства, які значно важливіші і приносять більше користі, ніж матеріальні речі (Матвія 6:19—21). Так Ісус залишив чудовий приклад для наслідування.

15. Як послідовники Ісуса показують, що зосереджуються на справах Царства, і чому це мудро?

¹⁵ Сьогодні послідовники Христа бачать, наскільки мудро зосереджуватися на справах Царства. Тому вони не обтяжують себе зайвими боргами чи буденними клопотами, які вимагають надто багато уваги й зусиль (1 Тимофія 6:9, 10). Чимало християн спростило своє життя, щоб присвячувати більше часу служінню, скажімо бути повночасними вісниками Царства. Такий вибір життєвого шляху наймудріший, адже, якщо ми відводимо справам Царства належне місце, це приноситиме нам найбільше щастя та радість (Матвія 6:33).

16, 17. а) Як Ісус показав, що він скромний і знає, що йому під силу? б) Як ми покажемо, що є скромними і розуміємо, що нам під силу?

¹⁶ У Біблії мудрість пов’язується зі скромністю, тобто усвідомленням меж своїх можливостей (Прислів’я 11:2). Ісус був скромний і знав, що йому під силу. Він розумів, що не наверне всіх, хто слухає його звістку (Матвія 10:32—39). Також Ісус усвідомлював, що не зможе особисто донести цю звістку всім. Тому він виявив мудрість, довіривши працю підготовки учнів своїм послідовникам (Матвія 28:18—20). Ісус Христос скромно визнав, що його учні виконуватимуть «навіть більші» діла, ніж він, оскільки вони будуть проповідувати більшій кількості людей, на більшій території та протягом довшого періоду (Івана 14:12). Крім того, Ісус визнавав, що потребує підтримки, та охоче її приймав. Наприклад, під час його перебування в пустелі ним опікувались ангели, також ангел зміцнив його в Гефсиманії. Коли Божому Сину було найважче, він волав про допомогу (Матвія 4:11; Луки 22:43; Євреїв 5:7).

¹⁷ Ми теж маємо бути скромними і розуміти, що нам під силу. Кожному з нас потрібно з усіх сил і від усієї душі брати участь у праці проповідування й підготовки учнів (Луки 13:24; Колоссян 3:23). Разом з тим пам’ятаймо: Єгова не порівнює нас з іншими, тож не робімо цього й ми (Галатів 6:4). Мудрість допоможе нам ставити перед собою реалістичні цілі, беручи до уваги свої можливості та обставини. А ті, хто має у зборі відповідальне становище, визнаватимуть, керуючись мудрістю, що їхні можливості обмежені і що вони теж час від часу потребують допомоги й підтримки. Завдяки скромності вони з вдячністю прийматимуть допомогу, розуміючи, що Єгова може спонукати когось зі співвіруючих стати для них «джерелом великої потіхи» (Колоссян 4:11).

18, 19. а) З чого видно, що Ісус був поміркований і намагався бачити у своїх учнях щось добре? б) Чому слід бути поміркованими в стосунках один з одним та бачити в інших щось добре і що для цього можна робити?

¹⁸ У Якова 3:17 сказано: «Мудрість, що згори... поміркована». Ісус був поміркований і намагався бачити у своїх учнях щось добре. Він знав їхні недоліки, та все ж шукав у них позитивні риси (Івана 1:47). Ісусові було відомо, що учні полишать його у вечір арешту, але він не сумнівався в їхній відданості (Матвія 26:31—35; Луки 22:28—30). Петро навіть тричі заперечував, що знає Ісуса. Однак Ісус молився за Петра і висловив впевненість у його вірності (Луки 22:31—34). Коли в останню ніч земного життя Ісус молився до Батька, він не згадував помилок своїх учнів. Навпаки, він з похвалою говорив про них: «Вони виконують твоє слово» (Івана 17:6). Попри їхню недосконалість, Ісус доручив їм проповідувати про Царство й навчати майбутніх послідовників (Матвія 28:19, 20). Така довіра, безперечно, зміцнила учнів, так що вони могли виконувати доручену ним працю.

¹⁹ Послідовники Ісуса мають підставу наслідувати його приклад у цьому. Якщо досконалий Божий Син був терпеливий до своїх недосконалих учнів, то наскільки ж більше нам, грішним людям, потрібно виявляти поміркованість у стосунках один з одним! (Філіппійців 4:5). Замість того щоб зосереджуватись на недоліках наших співвіруючих, треба шукати в них добрі риси. Мудро пам’ятати, що їх привів Єгова (Івана 6:44). Він, безумовно, помітив у них щось добре, тому і ми повинні дивитись на них так само позитивно. Такий погляд допоможе нам не зважати на їхні помилки і шукати те добре, за що їх можна похвалити (Прислів’я 19:11). Виражаючи впевненість у наших християнських братах і сестрах, ми допомагаємо їм від усього серця служити Єгові й отримувати від цього радість (1 Фессалонікійців 5:11).

20. Як нам отримувати користь з безцінної мудрості, котра міститься в Євангеліях, і які це принесе результати?

²⁰ Розповіді про життя і служіння Ісуса, які містяться в Євангеліях,— це справжнє джерело мудрості! Як нам отримувати користь з цього безцінного дару? Наприкінці Нагірної проповіді Ісус заохотив присутніх не лише слухати його мудрі слова, але й виконувати їх (Матвія 7:24—27). Якщо наші думки, спонуки та дії узгоджуватимуться з мудрими словами й вчинками Ісуса, то вже сьогодні ми зможемо бути найщасливішими людьми і йти дорогою до вічного життя (Матвія 7:13, 14). Адже немає мудрішого й кращого життєвого шляху!

1, 2. Чому турботливий батько радіє, коли син слухається його, і яким чином почуття такого батька відображають почуття Єгови?

БАТЬКО дивиться через вікно, як його маленький син грається на подвір’ї з друзями. Раптом їхній м’яч вилітає на дорогу. Хлопчик розгублено зупиняється. Один з друзів каже йому вибігти на дорогу і принести м’яч. Але він не погоджується, кажучи, що йому не можна виходити на дорогу. На обличчі батька з’являється задоволена усмішка.

² Чому батько так зрадів? Він не раз говорив синові, що не можна самому виходити на дорогу. Тепер син виявив послух, хоч і не знав, що тато за ним спостерігає. Так батько побачив, що його син вчиться бути слухняним, а отже, існує менша ймовірність, що він потрапить у біду. Щось подібне відчуває наш небесний Батько, Єгова. Бог хоче, щоб ми навчились йому довіряти та слухатись його, адже тільки тоді ми зможемо залишатись вірними й дочекатись чудового майбутнього, яке він приготував для нас (Прислів’я 3:5, 6). Щоб допомогти нам у цьому, Бог послав найкращого вчителя.

3, 4. Як Ісус «навчився слухняності» і як його було «приведено до досконалості»? Поясни на прикладі.

³ У Біблії сказано про Ісуса щось незвичайне: «Він, хоча й був сином, навчився слухняності зі своїх страждань. Після того як його було приведено до досконалості, він став відповідальним за вічне спасіння всіх слухняних йому» (Євреїв 5:8, 9). Божий Син протягом незліченних віків жив у небі. Цей первонароджений Син бачив, як Сатана та інші бунтівні ангели виявили непослух, але він не приєднався до них. Ось що про цього Сина говорить натхнене Богом пророцтво: «Я не бунтувався» (Ісаї 50:5). Тож як слова «він... навчився слухняності» стосуються досконало слухняного Божого Сина? Як можна було привести до досконалості того, хто й так був досконалим?

⁴ Розгляньмо приклад. Воїн має майстерно виготовлений та гарний на вигляд залізний меч. Але він ще ніколи не користувався ним у бою. Воїн вирішив поміняти його на інший меч, з міцнішої, загартованої сталі. Цей новий меч був не раз випробуваний у бою. Як же мудро зробив цей воїн! Щось подібне можна сказати про слухняність Ісуса, яку він виявляв у небі,— вона була досконалою. Але після життя на землі його слухняність стала, так би мовити, зовсім іншої якості. Вона була перевірена, загартована у випробуваннях, які ніколи б не довелося зносити Ісусу в небі.

5. Чому слухняність Ісуса мала таке важливе значення і що ми розглядатимемо в цьому розділі?

⁵ Слухняність Ісуса мала важливе значення для виконання місії, заради якої його було послано на землю. Ісус, як «останній Адам», прийшов зробити те, чого не зробив наш прабатько,— він залишився слухняним Богу Єгові навіть попри випробування (1 Коринфян 15:45). Ісус не виявляв слухняність механічно. Він слухався усім своїм розумом, серцем та душею і робив це з радістю. Виконання волі Батька мало для Ісуса важливіше значення, ніж буквальна їжа (Івана 4:34). Що допоможе нам наслідувати слухняність Ісуса? Спершу розгляньмо його спонуки. Розвиваючи такі ж спонуки, як в Ісуса, ми зможемо протистояти спокусам і виконувати Божу волю. Потім ми обговоримо, які благословення принесе те, що ми будемо виявляти таку слухняність, як Христос.

Чому Ісус виявляв слухняність

6, 7. Що спонукувало Ісуса виявляти слухняність?

⁶ Слухняність Ісуса походила з серця. Як ми розглядали в 3-му розділі, Христос мав смиренне серце. Зухвалість та гордість не дозволяють людям виявляти послух, тимчасом як смирення допомагає нам охоче слухатися Єгову (Вихід 5:1, 2; 1 Петра 5:5, 6). Слухняність Ісуса ґрунтувалась на тому, що він любив і що ненавидів.

⁷ Понад усе Ісус любив свого небесного Батька, Єгову. Про цю любов більш детально розповідатиметься в 13-му розділі. Така любов спонукала Ісуса розвивати страх перед Богом. Ісус відчував настільки сильну любов до Єгови і благоговіння перед ним, що боявся його засмутити. Молитви Ісуса були прихильно вислухані саме за його побожний страх (Євреїв 5:7). Навіть будучи Месіанським Царем, Ісус має страх перед Єговою (Ісаї 11:3).

8, 9. Як Ісус, згідно з пророчими словами, ставився до праведності і зла і в чому це виявлялось?

⁸ Любити Єгову означає ненавидіти те, що ненавидить він. Ось які пророчі слова звернені до Месіанського Царя: «Ти полюбив праведність і зненавидів зло, тому Бог, твій Бог, помазав тебе олією радості більше, ніж твоїх товаришів» (Псалом 45:7). «Товаришами» Ісуса названо інших царів з роду Давида. Порівняно з ними Ісус має більше підстав для радості з приводу помазання на царя. Чому? Його нагорода значно більша від їхньої, а його правління принесе небувалі благословення. Ісус отримав нагороду за любов до праведності й за ненависть до зла, які спонукували його в усьому слухатися Бога.

⁹ Як Ісус виявляв своє ставлення до праведності і зла? Пригадаймо, що відчував Ісус, коли учні, послухавшись його вказівок, досягли успіхів у проповідницькій праці. Він надзвичайно зрадів (Луки 10:1, 17, 21). А як Ісус почувався, коли жителі Єрусалима знову й знову виявляли непокору і відкидали його спроби допомогти їм? Він заплакав через бунтівний дух, який панував у цьому місті (Луки 19:41, 42). Ісус ніколи не був байдужим ні до добра, ні до зла.

10. Які почуття нам слід розвивати до правильної й неправильної поведінки і що нам допоможе в цьому?

¹⁰ Роздуми про Ісуса допоможуть нам перевірити, з яких спонук ми слухаємось Єгову. Хоча ми недосконалі, все ж можемо розвивати щиру любов до правильної поведінки та сильну ненависть до неправильної. Нам слід молитися до Єгови і просити його, щоб він допоміг нам розвивати такі ж почуття, як у нього і в його Сина (Псалом 51:10). Водночас потрібно уникати всього, що може зруйнувати ці почуття. Необхідно бути розбірливими у виборі розваг і товариства (Прислів’я 13:20; Філіппійців 4:8). Якщо ми розвиваємо такі спонуки, як у Христа, то наша слухняність не буде простою формальністю. Ми будемо поводитися правильно тому, що це нам подобається, й уникатимемо неправильних вчинків з ненависті до зла, а не через страх перед покаранням.

«Він не вчинив жодного гріха»

11, 12. а) Що сталося з Ісусом на початку його служіння? б) Як Сатана почав спокушати Ісуса і до якої підступної тактики він вдався?

¹¹ Ісусова ненависть до гріха була випробувана ще на початку його служіння. Після хрещення він провів без їжі 40 днів і ночей у пустелі. На закінчення цього періоду його став спокушувати Сатана. Диявол вдався до підступної тактики (Матвія 4:1—11).

¹² Спочатку Сатана сказав: «Якщо ти Божий син, то накажи цьому камінню стати хлібом» (Матвія 4:3). Як Ісус почувався після такого тривалого посту? У Біблії говориться, що він зголоднів (Матвія 4:2). Тож Сатана чекав, доки Ісус не ослабне фізично, щоб використати його природне почуття голоду. Сатана також ущипливо сказав: «Якщо ти Божий син», хоча добре знав, що Ісус «народжений першим з усього створіння» (Колоссян 1:15). Але Ісус не дозволив, щоб Сатана підштовхнув його до непослуху. Ісус розумів, що не повинен використовувати свою силу в егоїстичних цілях, адже це суперечило б волі Бога. Він відкинув пропозицію Сатани і показав цим, що смиренно покладається на підтримку й керівництво Єгови (Матвія 4:4).

13—15. а) Як Сатана вдруге і втретє випробовував Ісуса і як реагував Ісус? б) Звідки ми знаємо, що Ісус завжди пильнував, аби не піддатися спокусам Сатани?

¹³ Коли Сатана вдруге спокушав Ісуса, він поставив його на високому мурі, що оточував храм. Хитро перекрутивши Боже Слово, Сатана спонукував Ісуса на очах у всіх кинутися додолу, щоб ангели врятували його. Якби люди біля храму побачили таке чудо, то хіба хтось би сумнівався в тому, що Ісус — обіцяний Месія? І якби люди прийняли Ісуса як Месію на підставі побаченого ними, то хіба Ісус не уникнув би багатьох труднощів і випробувань? Невідомо. Проте Ісус знав, що, згідно з волею Єгови, Месія має виконувати свою працю смиренно і не використовувати видовищ для того, щоб спонукати людей повірити в нього (Ісаї 42:1, 2). І знову Ісус залишився слухняним Єгові. Слава не приваблювала Божого Сина.

¹⁴ А чи приваблювала його влада? Коли Сатана втретє спокушував Ісуса, то пообіцяв дати йому всі царства світу, якщо Ісус лише раз поклониться йому. Чи ця пропозиція зацікавила Ісуса? «Відійди, Сатано! — відповів він і додав: — Бо написано: “Поклоняйся лише Єгові, Богу твоєму, і тільки йому служи”» (Матвія 4:10). Ніщо не могло змусити Ісуса поклонятися іншому богові. Жодна влада чи становище в цьому світі не могли схилити Ісуса до непослуху.

¹⁵ Чи Сатана перестав спокушати Божого Сина? За наказом Ісуса він відійшов. Однак, як сказано в Євангелії від Луки, Диявол «відійшов від нього і став чекати іншої зручної нагоди» (Луки 4:13). Справді, Сатана ще не раз випробовував і спокушав Ісуса аж до самого кінця. У Біблії говориться, що Ісус «був випробуваний у всьому» (Євреїв 4:15). Тож Ісус ніколи не втрачав пильності. Так само не повинні втрачати пильності й ми.

16. Як Сатана спокушує Божих служителів сьогодні і як ми можемо відкидати його спроби схилити нас до гріха?

¹⁶ Сатана продовжує спокушувати Божих служителів і сьогодні. На жаль, через нашу недосконалість ми часто буваємо відкритими перед його нападами. Сатана хитро використовує наші егоїстичні прагнення, гордість і жадібність до влади. Приваблюючи людей можливістю матеріального збагачення, він може використовувати навіть всі ці слабкості водночас. Тому важливо, аби ми час від часу робили чесну самоперевірку. Добре було б подумати над словами з 1 Івана 2:15—17. Можемо запитати себе: чи нашу любов до небесного Батька не послаблюють характерні для цього світу плотські бажання, а також прагнення збагачуватись і справляти враження на інших? Ми повинні пам’ятати, що цьому світу та його правителю, Сатані, залишилось існувати вже недовго. Тому відкидаймо підступні спроби Сатани схилити нас до гріха! Берімо приклад з нашого Господа, оскільки він «не вчинив жодного гріха» (1 Петра 2:22).

«Я завжди роблю те, що йому до вподоби»

17. Як Ісус виявляв слухняність своєму Батькові і що з цього приводу дехто може говорити?

¹⁷ Виявляти послух — це не лише стримуватись від гріха. Христос охоче виконував накази свого Батька. Він сказав: «Я завжди роблю те, що йому до вподоби» (Івана 8:29). Така слухняність приносила Ісусу велику радість. Звичайно, дехто може стверджувати, що Ісусові було неважко виявляти послух. Мовляв, він мав підкорятися Єгові, який є досконалим, тимчасом як ми мусимо слухатись наділених владою недосконалих людей. Але річ у тім, що Ісус слухався і недосконалих людей.

18. Який приклад слухняності подав Ісус у дитинстві?

¹⁸ Виростаючи, Ісус мусив підкорятися недосконалим батькам, Йосипу і Марії. Ймовірно, він, як жодна інша дитина, бачив їхні недоліки. Чи Ісус був непокірний, чи нехтував Божою вимогою слухатись батьків, чи вказував їм, як вирішувати сімейні справи? Про 12-літнього Ісуса в Луки 2:51 сказано, що він «і далі корився їм». Своєю слухняністю Ісус подав чудовий приклад для християнських дітей, які прагнуть слухатися і поважати своїх батьків (Ефесян 6:1, 2).

19, 20. а) З яким випробуванням зіткнувся Ісус, виявляючи послух недосконалим людям? б) Чому правдиві християни повинні сьогодні слухатися тих, хто бере провід у зборі?

¹⁹ Ісус, виявляючи послух недосконалим людям, зіткнувся з випробуванням, якого ніколи не доведеться зносити сучасним правдивим християнам. Подумай, в який особливий час жив Ісус. Протягом довгого періоду Єгова підтримував єврейську релігійну систему з її храмом в Єрусалимі та священством, але тепер він мав на меті її відкинути, замінивши християнським збором (Матвія 23:33—38). Тим часом багато релігійних провідників навчали людей брехні, спираючись на грецьку філософію. У храмі настільки поширилось зіпсуття, що Ісус назвав його «печерою розбійників» (Марка 11:17). Чи Ісус через це перестав ходити до храму і синагог? Ні! Адже Єгова все ще послуговувався тією релігійною системою. Поки Бог не втрутився і не впровадив змін, Ісус слухняно ходив до синагоги і на свята до храму (Луки 4:16; Івана 5:1).

²⁰ Якщо Ісус виявляв послух за таких обставин, то тим більше сьогодні християнам потрібно залишатись слухняними. Ми живемо зовсім в інший час — час відновлення чистого поклоніння, який вже давно передрікався в Біблії. Бог запевняє, що він ніколи не дозволить Сатані зіпсувати свій відновлений народ (Ісаї 2:1, 2; 54:17). Звичайно, в християнському зборі ми стикаємося з гріхом і недосконалістю. Але чи недоліки інших можуть бути підставою для того, щоб не слухатися Єгову, наприклад щоб перестати відвідувати християнські зібрання або почати нарікати на старійшин? Зрозуміло, що ні. Навпаки, нам слід з усього серця підтримувати тих, хто бере провід у зборі. Ми виявляємо слухняність, якщо відвідуємо християнські зібрання й конгреси та застосовуємо почуті там біблійні поради (Євреїв 10:24, 25; 13:17).

21. Як Ісус поводився, коли люди спонукували його не слухатися Бога, і який приклад він подав цим для нас?

²¹ Ісус ніколи не дозволяв, щоб люди — навіть доброзичливі друзі — заважали йому слухатися Єгову. Наприклад, апостол Петро намагався переконати свого Господа в тому, що немає потреби страждати й помирати,— він радив Ісусу змилосердитися над собою. І, хоча ця порада давалася з добрих спонук, Ісус рішуче відкинув її, бо вона була неправильною (Матвія 16:21—23). Сьогодні послідовники Христа часто стикаються з тим, що їхні родичі, маючи добрі спонуки, заохочують їх не слухатися Божих законів і принципів. Так само як учні Ісуса в І столітті, ми переконані, що «повинні підкорятися передусім владі Бога, а не людей» (Дії 5:29).

Благословення, які приносить слухняність

22. На яке запитання Ісус дав відповідь і як?

²² Коли Ісус опинився перед лицем смерті, його слухняність була випробувана востаннє. У той страшний день він у найбільшій мірі «навчився слухняності». Ісус виконував волю Батька, а не свою власну (Луки 22:42). Своїм життям він залишив досконалий приклад непорочності (1 Тимофія 3:16). Життя Ісуса стало відповіддю на вже давно поставлене запитання: чи може досконала людина залишатись слухняною Єгові навіть під час випробувань? Адам і Єва виявили непослух. А Ісус, будучи найвеличнішим створінням Єгови, прийшов на землю, жив тут, помер і дав найпереконливішу відповідь на це запитання. Христос виявляв слухняність, навіть коли треба було йти на великі жертви.

23—25. а) Який зв’язок має слухняність з непорочністю? Поясни на прикладі. б) Що обговорюватиметься в наступному розділі?

²³ Непорочність, або щиросердна відданість Єгові, виявляється в слухняності. Оскільки Ісус слухався Бога, він зберіг непорочність, і з цього отримало користь усе людство (Римлян 5:19). Єгова щедро благословив Ісуса. Якщо ми будемо слухатись нашого Господа, Христа, Єгова благословлятиме і нас. Послух Ісусу Христу приведе до «вічного спасіння» (Євреїв 5:9).

²⁴ Крім того, сама непорочність приносить добрі результати. У Прислів’я 10:9 сказано: «Хто ходить у непорочності, буде безпечний». Якщо непорочність прирівняти до великого будинку, збудованого з хорошої цегли, то кожен вияв слухняності — це наче окрема цеглина. Хоч одна цеглина може здаватися зовсім не значною, проте кожна з них займає своє місце в будівлі і є важливою. А коли класти цеглину до цеглини, можна звести чудовий будинок. Якщо день у день, з року в рік складати разом окремі вияви слухняності, то можна звести величну будівлю непорочності.

²⁵ Слухняність, яка виявляється протягом довгого часу, пов’язана з іншою рисою — витривалістю. Ця риса Ісуса обговорюватиметься в наступному розділі.