1—3. а) Як реагує Ісус, коли двоє сліпих жебраків благають його про допомогу? б) Що означає вислів «пройнятися жалем»? (Дивись примітку.)

ДВОЄ сліпих чоловіків сидять при дорозі неподалік Єрихона. Сьогодні з ними станеться щось незвичайне — подія, яка змінить усе їхнє життя. Вони щодня приходять туди і, сівши у людному місці, просять милостиню.

² Раптом жебраки чують шум. Вони не бачать, що відбувається, і один з них запитує, чому такий гамір. Йому відповідають: «Це йде Ісус назарянин!» Ісус збирається востаннє відвідати Єрусалим. Але він не один, за ним іде великий натовп людей. Жебраки, дізнавшись, хто проходить поряд, починають кричати: «Змилосердься над нами, Господи, Сину Давидів!» Люди з натовпу роздратовані, вони наказують жебракам мовчати, але сліпі чоловіки у розпачі. Вони не хочуть мовчати.

³ Попри шум натовпу до Ісуса долинає їхній крик. Що він зробить? Ісуса обтяжують різні переживання. Йому залишається жити на землі близько тижня. Він знає, що в Єрусалимі його чекають страждання і мученицька смерть. І все ж Ісус не ігнорує настійного крику жебраків. Він зупиняється і просить привести їх. «Господи, нехай розкриються наші очі»,— благають сліпі. «Пройнявшись жалем», Ісус доторкається до їхніх очей, і вони відразу прозріваютьa. Не зволікаючи, ці чоловіки йдуть за Ісусом (Луки 18:35—43; Матвія 20:29—34).

4. Як сповнилось пророцтво, в котрому передрікалось, що Ісус «зжалиться над нужденним»?

⁴ Ісус не тільки в тій ситуації, але й у багатьох інших виявляв співчуття. У біблійному пророцтві передрікалось, що він «зжалиться над нужденним» (Псалом 72:13). І справді, Ісус переймався почуттями інших і пропонував їм допомогу. Співчуття спонукувало його проповідувати. Розгляньмо, що говорять Євангелія про те, як Ісус виявляв співчуття і словом, і ділом. Також обговорімо, як ми, подібно до Ісуса, можемо виявляти цю рису.

Уважність до почуттів інших

5, 6. Які приклади показують, що Ісус був дуже чуйною людиною?

⁵ Ісус був дуже чуйною людиною. Він розумів тих, хто страждає, і співчував їм. Ісус не стикався зі всім тим, чого зазнавали ці люди, проте відчував їхній біль у своєму серці (Євреїв 4:15). Коли Ісус зціляв жінку, яка 12 років мала кровотечу, то назвав її недугу «тяжкою хворобою». Отже, він розумів, наскільки сильних страждань хвороба завдавала тій жінці (Марка 5:25—34). Також, коли Ісус побачив, як Лазаря оплакувала Марія і юдеї, котрі були з нею, він настільки перейнявся їхнім горем, що став дуже схвильованим. З його очей покотилися сльози, хоча він і знав, що воскресить Лазаря (Івана 11:33, 35).

⁶ В іншій ситуації до Ісуса підійшов прокажений і став благати: «Якщо ти лише захочеш, то зможеш мене очистити». Як повівся Ісус, досконалий чоловік, котрий ніколи не хворів? Від усього серця він пройнявся жалем до прокаженого (Марка 1:40—42). Потім Ісус зробив щось незвичайне. Він добре знав, що прокажені, згідно з Мойсеєвим законом, вважались нечистими і їм заборонялося бути серед людей (Левіт 13:45, 46). Ісус, безумовно, міг зцілити цього чоловіка, навіть не торкаючись його (Матвія 8:5—13). Проте він простягнув руку і доторкнувся до нього, сказавши: «Хочу! Будь чистим». Проказа тут же зійшла. Яке ж ніжне співчуття виявив Ісус!

7. Що допоможе нам бути чуйнішими і як можна виражати співчуття?

⁷ Християнам слід за прикладом Ісуса виявляти співчуття. Біблія заохочує нас бути чуйнимиb (1 Петра 3:8). Можливо, нелегко зрозуміти почуття того, хто страждає від якоїсь хронічної хвороби чи від депресії, особливо якщо ми самі не зазнавали таких страждань. Але пам’ятаймо: для того щоб співчувати комусь, не обов’язково бути в таких же обставинах. Ісус співчував хворим, хоча сам ніколи не хворів. Що може допомогти бути чуйнішими? Нам треба навчитися терпеливо слухати, коли хтось відкриває перед нами своє серце і розповідає про свої почуття. Можна запитати себе: «Як би я почувався в подібній ситуації?» (1 Коринфян 12:26). Чим чуйніше ми будемо ставитись до почуттів інших, тим ліпше зможемо «втішати пригнічених» (1 Фессалонікійців 5:14). Співчувати можна не лише словами. Інколи поспівчувати означає ще й поплакати разом з тим, кому важко. У Римлян 12:15 сказано: «Плачте з тими, хто плаче».

8, 9. Як Ісус брав до уваги почуття людей?

⁸ Ісус брав до уваги почуття людей, і це виражалось у його вчинках. Пригадаймо ситуацію, коли до Ісуса привели глухого чоловіка, який мав ваду мови. Очевидно, Ісус помітив його зніяковілість, тож він зробив щось незвичне — «відвів того чоловіка вбік, подалі від натовпу». Ісус зцілив цього чоловіка наодинці, а не на очах у всіх. Раніше Ісус не робив чогось подібного (Марка 7:31—35).

⁹ Таку ж чуйність Ісус виявив, коли люди привели до нього сліпого і благали зцілити його. Ісус «взяв сліпого за руку і вивів за село». Він зцілив його поступово. Можливо, завдяки цьому мозок і очі чоловіка потрохи звикали до яскравого сонячного світла та розмаїття довколишнього світу (Марка 8:22—26). Наскільки ж уважним був Ісус!

10. Як ми можемо зважати на почуття людей?

¹⁰ Послідовникам Христа теж треба брати до уваги почуття людей. Тому ми зважаємо на свої слова, адже ними можна бездумно завдати комусь болю (Прислів’я 12:18; 18:21). Християни, будучи уважними до почуттів людей, уникають різких слів, зневажливих та уїдливих зауважень (Ефесян 4:31). Старійшини, як ви можете показати, що берете до уваги почуття інших? Коли даєте пораду, намагайтесь робити це з добротою, щоб не ображати почуття власної гідності брата чи сестри (Галатів 6:1). А як ви, батьки, можете думати про почуття своїх дітей? Будьте обережні, щоб ваше покарання не викликало в дитини непотрібного збентеження (Колоссян 3:21).

Готовність допомагати іншим

11, 12. Як Біблія показує, що Ісуса не треба було просити виявляти співчуття?

¹¹ Ісус виявляв співчуття не тільки тоді, коли його просили. Адже співчуття спонукує робити добро. Тому не дивно, що ніжне співчуття спонукувало Ісуса з готовністю допомагати людям. Наприклад, коли тисячі людей були з Ісусом три дні і не мали що їсти, ніхто не казав Ісусові, що вони голодні, і не просив його щось робити. Ось як це описано в Біблії: «Ісус же покликав до себе учнів і сказав: “Шкода мені цих людей, бо вони вже три дні зі мною і не мають що їсти. Я не хочу відправити їх голодними, щоб вони не ослабнули в дорозі”». І тоді з власної волі Ісус чудом нагодував усіх цих людей (Матвія 15:32—38).

¹² Розгляньмо іншу ситуацію. У 31  році н. е. біля міста Наїна Ісус побачив сумне видовище. Поховальна процесія виходила з міста і, очевидно, прямувала до поблизького кладовища. Хоронили «єдиного сина у матері, яка до того ж була вдовою». Який же біль сповнював серце матері! Ця жінка ховала єдиного сина, і в неї не було чоловіка, з яким вона могла б розділити своє горе. Серед процесії Ісус побачив цю вдову. Її вигляд зворушив Ісуса, і він «пройнявся жалем». Його не треба було просити. Співчуття спонукало Ісуса допомогти. Тож він «підійшов до нош» і «торкнувся їх», а тоді повернув хлопця до життя. Що сталося далі? Ісус не попросив юнака приєднатися до людей, які йшли за ним, а «віддав його матері», щоб було кому дбати про неї (Луки 7:11—15).

13. Як можна, подібно до Ісуса, з готовністю допомагати тим, хто цього потребує?

¹³ А як ми можемо наслідувати в цьому Ісуса? Звичайно, ми не в стані чудом нагодувати голодних чи повернути до життя когось з померлих. Однак ми, подібно до Ісуса, можемо з готовністю надавати іншим допомогу. Можливо, хтось зі співвіруючих опинився у матеріальній скруті або втратив роботу (1 Івана 3:17). А може, вдові треба відремонтувати дім (Якова 1:27). Можливо, сім’я, яка пережила важку втрату, потребує потіхи чи підтримки (1 Фессалонікійців 5:11). Якщо ми знаємо таких людей, не варто чекати, поки нас попросять про допомогу (Прислів’я 3:27). Співчуття спонукуватиме нас охоче допомагати іншим, наскільки дозволяють наші обставини. Пам’ятаймо: звичайний добрий вчинок чи кілька щирих слів потіхи свідчитимуть про наше глибоке співчуття (Колоссян 3:12).

Співчуття спонукувало його проповідувати

14. Чому проповідування доброї новини було на першому місці в Ісусовому житті?

¹⁴ Як ми побачили в 2-й частині цієї книжки, Ісус подав чудовий приклад щодо проповідування доброї новини. Він сказав: «Я повинен звіщати добру новину про Боже Царство, бо для того мене послано» (Луки 4:43). Чому ця праця була в Ісуса на першому місці в житті? Головним чином тому, що він любив Бога. Але Ісус мав ще й іншу спонуку. Він дбав про духовні потреби людей, оскільки щиро їм співчував. Те, що Ісус задовольняв їхній духовний голод, було найбільшим виявом його співчуття. Розгляньмо два приклади, що показують Ісусове ставлення до людей, котрим він проповідував. Обговорення цих прикладів допоможе нам проаналізувати свої спонуки, з яких ми проповідуємо.

15, 16. Наведи два приклади, які показують Ісусове ставлення до людей, котрим він проповідував.

¹⁵ Провівши вже близько двох років у ревному служінні, Ісус у 31 році н. е. «вирушив у подорож по всіх містах та селах» Галілеї. Побачене зворушило його. Апостол Матвій пише: «Дивлячись на натовпи людей, він проймався до них жалем, бо вони були нещасні та розпорошені, як вівці без пастуха» (Матвія 9:35, 36). Ісус співчував простим людям. Його непокоїв їхній жалюгідний духовний стан. Він знав, що релігійні провідники, які мали бути їхніми пастирями, погано обходилися з ними і нехтували їхніми потребами. Маючи глибоке співчуття до людей, Ісус з усіх сил намагався донести їм звістку надії. Більш за все вони потребували доброї новини про Боже Царство.

¹⁶ Щось подібне відбулося через кілька місяців, приблизно в час святкування Пасхи 32 року н. е. Ісус та його учні вирушили човном по Галілейському морю в безлюдне місце, щоб відпочити. Але натовп людей побіг берегом і випередив їх. Як на це зреагував Ісус? «Вийшовши, Ісус побачив численний натовп людей і пройнявся до них жалем, адже вони були як вівці без пастуха. І він почав їх багато чого навчати» (Марка 6:31—34). Ісус знову пройнявся до людей жалем, побачивши їхній убогий духовний стан. «Як вівці без пастуха», вони були виснажені духовним голодом і полишені напризволяще. Ісус проповідував не просто з почуття обов’язку, а тому, що співчував людям.

17, 18. а) Що спонукує нас брати участь у служінні? б) Як ми можемо розвивати співчуття до людей?

¹⁷ Що спонукує нас, Ісусових послідовників, брати участь у служінні? Як ми побачили в 9-му розділі, на нас покладено відповідальність проповідувати і робити людей учнями (Матвія 28:19, 20; 1 Коринфян 9:16). Але до цього нас має спонукувати не лише почуття обов’язку. Ми проповідуємо добру новину про Боже Царство передусім з любові до Єгови. Крім того, ми робимо це тому, що співчуваємо людям, які не поділяють наших вірувань (Марка 12:28—31). Як можна розвивати співчуття до інших?

¹⁸ Подібно до Ісуса, нам потрібно розуміти, що ці люди «нещасні та розпорошені, як вівці без пастуха». Уявімо собі, що ми знайшли ягня, котре заблукало. Без пастуха це бідне створіння помирає з голоду і спраги, адже немає кому водити його на пасовище і до водопою. Хіба ми не відчуватимемо жалю до цього ягняти? Хіба не дамо йому поїсти й попити? Чимало людей, які ще не знають доброї новини, дуже схожі на таке ягня. Вони виснажені духовним голодом та спрагою і не мають справжньої надії на майбутнє, оскільки фальшиві релігійні пастирі не дбають про них. У нас є те, чого вони потребують,— поживна духовна їжа і відсвіжна вода правди з Божого Слова (Ісаї 55:1, 2). Коли ми розмірковуємо про духовні потреби людей, серед яких живемо, то проймаємося до них жалем. Так само як Ісус, ми глибоко співчуваємо їм і тому з усіх сил намагаємось ділитися з ними надією на Царство.

19. Як ми можемо заохотити людину, яка вивчає Біблію, брати участь у проповідницькій праці?

¹⁹ Як можна допомагати іншим наслідувати приклад Ісуса? Скажімо, ми хочемо заохотити людину, яка вивчає Біблію, брати участь у проповідницькій праці. Або ж ми хочемо допомогти неактивному брату чи сестрі знову почати проповідувати. Як це зробити? Потрібно говорити до них так, щоб торкнутись їхнього серця. Згадаймо, що Ісус навчав інших, пройнявшись до них жалем (Марка 6:34). Отже, якщо ми допоможемо тому, хто вивчає Біблію, чи неактивному одновірцю розвинути співчуття, то серце може спонукати його наслідувати приклад Ісуса і ділитися доброю новиною з іншими. Можна було б запитати його: «Як звістка про Царство змінила твоє життя на краще? А подумай про тих, хто ще не чув цієї звістки. Хіба їм не потрібна добра новина? Як ти можеш допомогти таким людям?» Звичайно, до участі в служінні нас у першу чергу спонукує любов до Бога і бажання служити йому.

20. а) Кого можна назвати послідовником Ісуса? б) Що розглядатиметься в наступному розділі?

²⁰ Щоб бути послідовником Ісуса, не достатньо повторювати його слова та копіювати його вчинки. Важливо розвивати такий самий склад розуму, як у Христа (Філіппійців 2:5). Ми можемо бути вдячними, що Біблія розкриває нам думки й почуття, які лежали в основі Ісусових слів і вчинків. Коли ми пізнаватимемо «розум Христів», нам буде легше розвивати чуйність і сердечне співчуття. Завдяки цьому ми зможемо ставитися до людей так, як ставився Ісус Христос (1 Коринфян 2:16). У наступному розділі ми розглянемо, як Ісус виявляв любов зокрема до своїх учнів.

1, 2. Як Ісус проводить свій останній вечір з апостолами і чому ця зустріч з ними така важлива для нього?

ІСУС збирає своїх апостолів у горішній кімнаті одного з будинків у Єрусалимі. Він знає, що це його останній вечір з ними. Підходить час, коли він повернеться до Батька. Лише за кілька годин Ісуса арештують, і він зіткнеться з найважчим у своєму житті випробуванням віри. І, хоча на нього чекає смерть, він усе одно думає про потреби апостолів.

² Ісус уже попереджав апостолів про свій відхід. Тепер він хоче підготувати їх до того, що на них чекає попереду. Тож протягом цих останніх годин він дає своїм учням цінні настанови, які допоможуть їм залишатися вірними. Ще ніколи він не говорив з ними так сердечно і зворушливо. Чому ж Ісус більше турбується про апостолів, ніж про себе самого? Чому ця остання зустріч з ними настільки важлива для Ісуса? Тому що він дуже сильно їх любить.

3. Звідки ми знаємо, що Ісус виявляв любов до своїх послідовників не лише у вечір перед своєю смертю?

³ Через кілька десятиліть апостол Іван, згадуючи під натхненням події того вечора, написав: «Ісус знав ще перед Пасхою, що надійшла його година залишити цей світ і піти до Батька, і оскільки він любив своїх, які були у світі, то продовжував любити їх до кінця» (Івана 13:1). Ісус виявляв любов до «своїх» не лише в той вечір. Він протягом усього служіння на землі по-різному засвідчував свою любов до апостолів. Ми отримаємо велику користь, розглянувши, як Ісус виявляв любов. Адже якщо ми будемо наслідувати Ісуса в цьому, то покажемо, що ми його правдиві послідовники.

Він виявляв терпіння

4, 5. а) Чому Ісусу треба було виявляти терпіння у стосунках з учнями? б) Як зреагував Ісус, коли троє апостолів виявили брак пильності в Гефсиманському саду?

⁴ Любов і терпеливість тісно пов’язані між собою. У 1 Коринфян 13:4 сказано, що «любов терпелива». Терпеливість допоможе не сердитися на інших та не дратуватися через їхні помилки. Чи Ісусу треба було виявляти терпіння у стосунках з учнями? Авжеж. Як ми побачили в 3-му розділі, апостоли не відразу навчилися смирення. Вони неодноразово зчиняли суперечки стосовно того, хто з них найбільший. Як на це реагував Ісус? Чи він сердився, дратувався та обурювався? Ні, Ісус терпеливо наставляв апостолів, навіть в останній вечір, коли між ними знову зчинилася «гостра суперечка» про те, хто з них найбільший (Луки 22:24—30; Матвія 20:20—28; Марка 9:33—37).

⁵ Згодом, того ж вечора, коли Ісус разом з одинадцятьма вірними апостолами пішов у Гефсиманський сад, його терпіння було ще раз випробуване. Взявши з собою тільки Петра, Якова та Івана, Ісус пройшов далі в сад. Він сказав їм: «Я дуже засмучений, аж до смерті. Залишайтеся тут і пильнуйте зі мною». Ісус трохи відійшов і став палко молитись. Після довгої молитви він повернувся до трьох апостолів. І що він побачив? У цю найважчу для Ісуса годину вони спали! Чи він насварив їх за брак пильності? Ні, він був терпеливим і підбадьорив їх. Ісусові лагідні слова свідчили, що він розуміє їхні слабкості та переживанняa. Він сказав: «Звичайно, дух бадьорий, але плоть слабка». Ісус і далі виявляв терпіння, навіть коли, повернувшись ще двічі, знову побачив, що учні сплять (Матвія 26:36—46).

6. Як можна наслідувати Ісуса в стосунках з іншими?

⁶ Як же приємно, що Ісус не розчаровувався у своїх апостолах. Його терпеливість не була даремною, адже ці вірні чоловіки зрештою зрозуміли, наскільки важливо бути смиренними та пильнувати (1 Петра 3:8; 4:7). А як ми можемо наслідувати терпеливість Ісуса в стосунках з іншими? Особливо ця риса потрібна старійшинам. Співвіруючі можуть звертатися до старійшини зі своїми проблемами тоді, коли він сам чимось стривожений або втомлений. Або ж ті, хто потребує допомоги, не відразу приймають певну пораду. Все ж терпеливі старійшини наставлятимуть їх з лагідністю та «будуть ніжно ставитися до отари» (2 Тимофія 2:24, 25; Дії 20:28, 29). Батькам також потрібно бути терплячими, адже діти не завжди швидко відгукуються на пораду чи виховні заходи. Любов і терпіння допоможуть батькам не опускати рук і не переставати наполегливо виховувати своїх дітей. Така терпеливість буде щедро винагороджена (Псалом 127:3).

Він дбав про їхні потреби

7. Як Ісус дбав про фізичні й матеріальні потреби своїх учнів?

⁷ Про любов свідчать безкорисливі вчинки (1 Івана 3:17, 18). Любов «не шукає власної вигоди» (1 Коринфян 13:5). Саме з любові Ісус дбав про фізичні й матеріальні потреби апостолів. Часто Ісус задовольняв потреби апостолів, перш ніж вони розповідали про них. Коли він побачив, що учні втомлені, то сказав їм: «Ходіть зі мною у віддалене місце і трохи відпочиньте» (Марка 6:31). Коли Ісус зрозумів, що вони голодні, то відразу нагодував їх, а також тисячі інших людей, які прийшли послухати його (Матвія 14:19, 20; 15:35—37).

8, 9. а) З чого видно, що Ісус знав про духовні потреби своїх учнів і намагався задовольнити ці потреби? б) Як Ісус, умираючи на стовпі мук, подбав про свою матір?

⁸ Ісус знав, які духовні потреби мають його учні, і намагався задовольнити ці потреби (Матвія 4:4; 5:3). Навчаючи людей, він часто приділяв своїм учням особливу увагу. Наприклад, Нагірна проповідь була виголошена передусім для них (Матвія 5:1, 2, 13—16). Коли Ісус використовував приклади, то пізніше «своїм учням пояснював усе на самоті» (Марка 4:34). До того ж Ісус передрік, що призначить «вірного і розсудливого раба», який протягом останніх днів буде забезпечувати послідовників Ісуса духовною поживою. Цим вірним рабом є невелика група помазаних духом братів Ісуса на землі. З 1919 року вірний і розсудливий раб підготовляє і своєчасно дає духовну поживу (Матвія 24:45).

⁹ У день своєї смерті Ісус показав, наскільки він переймається духовним благополуччям дорогих йому людей. Уявімо собі, що́ відчував Ісус, коли висів на стовпі. Його тіло проймав нестерпний біль. Для того щоб вдихнути повітря, він, очевидно, мусив припіднятися, відштовхуючись ногами. Це, безсумнівно, завдавало йому сильних мук, адже під вагою тіла рани на ступнях ще більше розривались і знівечена спина терлася об стовп. А коли Ісус говорив, дихати було ще важче, ще болісніше. Однак перед самою смертю Ісус промовив слова, які виявляли глибоку любов до його матері, Марії. Побачивши Марію та апостола Івана, які стояли поряд, Ісус звернувся досить гучним голосом до своєї матері: «Жінко, ось твій син!» Потім він сказав Івану: «Ось твоя мати!» (Івана 19:26, 27). Ісус знав, що цей вірний апостол дбатиме не лише про фізичні й матеріальні потреби Марії, але й про її духовний станb.

10. Як батьки, наслідуючи Ісуса, дбають про потреби своїх дітей?

¹⁰ Дбайливі батьки можуть отримати багато користі, роздумуючи над прикладом Ісуса. Батько, який по-справжньому любить свою сім’ю, піклується про неї матеріально (1 Тимофія 5:8). Помірковані турботливі голови сімей також планують час на спільний відпочинок. А передусім християнські батьки дбають про духовні потреби своїх дітей. Яким чином? Вони регулярно проводять сімейне вивчення Біблії та докладають зусиль, щоб такі вивчення були підбадьорливими й цікавими для дітей (Повторення Закону 6:6, 7). І словом, і власним прикладом батьки вчать своїх дітей, що християнське служіння дуже важливе і що необхідно завжди ретельно готуватися до зібрань та відвідувати їх (Євреїв 10:24, 25).

Він охоче прощав

11. Що Ісус говорив своїм учням про важливість прощення?

¹¹ Прощення — одна з граней любові (Колоссян 3:13, 14). Любов «не веде лічби обра́зам» (1 Коринфян 13:5). Ісус не раз вчив своїх учнів, наскільки важливо прощати. Він заохочував їх пробачати інших «не до 7, а до 77 разів», тобто взагалі не рахувати образ (Матвія 18:21, 22). Ісус пояснив, що грішника треба вибачити, якщо він прийняв докір і виявив каяття (Луки 17:3, 4). На відміну від лицемірних фарисеїв, Ісус вчив не лише словами, але й власним прикладом (Матвія 23:2—4). Розгляньмо, як він виявив готовність пробачати, навіть коли його зрадив близький друг.

12, 13. а) Як Петро зрадив Ісуса у вечір його арешту? б) Як Ісус після воскресіння показав власним прикладом, що потрібно прощати?

¹² Ісус мав близькі взаємини з апостолом Петром. Петро був сердечною, але часом імпульсивною людиною. Ісус бачив сильні сторони Петра і виявляв до нього особливу прихильність. Петро разом з Яковом та Іваном став свідком чудес, яких не бачили інші апостоли (Матвія 17:1, 2; Луки 8:49—55). Також, як згадувалося раніше, Петро був одним з учнів, котрі залишилися наодинці з Ісусом в Гефсиманському саду у вечір його арешту. Проте того ж вечора Петро та інші апостоли покинули Ісуса і втекли. Згодом Петро виявив сміливість, прийшовши на подвір’я до того місця, де Ісуса незаконно судили. Та все ж Петро злякався і вчинив велику помилку — він тричі заперечив, що знає Ісуса! (Матвія 26:69—75). Як Ісус зреагував на це? А як повівся б ти, якби твій близький друг так само зрадив тебе?

¹³ Ісус був готовий пробачити Петра. Він знав, що Петро пригнічений через скоєний гріх. Розкаявшись, цей апостол «не витримав і почав плакати» (Марка 14:72). Ісус з’явився Петрові в день свого воскресіння. Мабуть, він хотів потішити та заспокоїти його (Луки 24:34; 1 Коринфян 15:5). Менш ніж через два місяці Ісус виявив Петрові честь, дозволивши саме йому в день П’ятидесятниці дати свідчення перед великою кількістю людей в Єрусалимі (Дії 2:14—40). Також не забуваймо, що Ісус не таїв образи і на решту апостолів, які покинули його. Навпаки, після воскресіння він і далі називав їх своїми братами (Матвія 28:10). Справді, Ісус власним прикладом показав, що потрібно прощати.

14. Чому ми повинні вчитися пробачати інших і що нам допоможе з готовністю прощати?

¹⁴ Як послідовникам Христа, нам теж треба вчитися пробачати інших. Чому це так важливо? На відміну від Ісуса, ми такі ж недосконалі, як і ті, хто грішить проти нас. Тож час від часу ми всі спотикаємось у словах і вчинках (Римлян 3:23; Якова 3:2). Якщо ми, маючи підставу для милосердя, будемо прощати інших, то Бог прощатиме і наші гріхи (Марка 11:25). А що нам допоможе з готовністю прощати тих, хто грішить проти нас? У багатьох ситуаціях любов допомагає не звертати уваги на незначні гріхи та недоліки інших (1 Петра 4:8). Якщо хтось скривдив нас і, подібно до Петра, щиро кається, то ми, безсумнівно, як і Христос, охоче пробачимо цю людину. Мудро не затаювати образ, а з готовністю прощати (Ефесян 4:32). Завдяки цьому ми будемо мати внутрішній спокій та зберігатимемо мир у зборі (1 Петра 3:11).

Він виявляв до них довір’я

15. Чому Ісус довіряв своїм учням попри їхні недоліки?

¹⁵ Також любов тісно пов’язана з довір’ям. Любов «в усе вірить»c (1 Коринфян 13:7). З любові Ісус довіряв апостолам, хоча вони були недосконалі. Він був упевнений в них і вірив, що вони щиро люблять Єгову і прагнуть виконувати Божу волю. Навіть коли учні помилялися, Ісус не ставив під сумнів їхні спонуки. Наприклад, коли Іван і Яків, очевидно через свою матір, попросили Ісуса посадити їх поряд з собою в Царстві, він не засумнівався в їхній відданості й не позбавив їх апостольства (Матвія 20:20—28).

16, 17. Які обов’язки Ісус доручив своїм учням?

¹⁶ Ісус доручав своїм учням різні обов’язки, і це теж свідчило про його довір’я. У двох випадках, коли Ісус чудом нагодував тисячі людей, він просив учнів роздавати їжу (Матвія 14:19; 15:36). Напередодні своєї останньої Пасхи Ісус доручив Петру та Івану піти до Єрусалима і приготувати все до пасхальної вечері: ягня, вино, прісний хліб, гіркі трави та інше. Це не було якесь дріб’язкове завдання. Мойсеїв закон вимагав святкувати Пасху гідним чином, й Ісус дотримувався його. Крім того, трохи пізніше в той вечір Ісус, започатковуючи Спомин своєї смерті, використав вино й прісний хліб як важливі символи (Матвія 26:17—19; Луки 22:8, 13).

¹⁷ Ісус довіряв своїм учням і значно важливіші завдання. Як уже згадувалось, Ісус дав своїм учням важливе доручення — проповідувати і робити людей учнями (Матвія 28:18—20). Він також говорив, що в майбутньому невелика група його помазаних духом послідовників на землі буде роздавати духовний харч (Луки 12:42—44). Навіть у наш час Ісус, який є невидимим і править з неба, довірив свій збір на землі в опіку духовно зрілим чоловікам, які в Біблії названі дарами (Ефесян 4:8, 11, 12).

18—20. а) Як виявляти до співвіруючих довір’я? б) Як ми можемо з такою ж готовністю, як Ісус, ділитися своїми обов’язками з іншими? в) Що розглядатиметься в наступному розділі?

¹⁸ Як ми в стосунках з іншими можемо наслідувати приклад Ісуса? Якщо ми виявляємо довіру до співхристиян, то це свідчить про нашу любов до них. Пам’ятаймо: любов спонукує шукати в інших добрі риси, а не вади й недоліки. Час від часу кожного з нас може хтось ображати, однак любов допоможе не приписувати цим людям погані спонуки (Матвія 7:1, 2). Якщо ми маємо позитивний погляд на співвіруючих, то своїм ставленням до них будемо зміцняти їх, а не руйнувати (1 Фессалонікійців 5:11).

¹⁹ А чи можемо ми з такою ж готовністю, як Ісус, ділитися обов’язками з іншими? Дуже добре, коли ті, хто має відповідальне становище у зборі, доручають іншим членам збору завдання та не сумніваються, що вони виконають їх якнайкраще. Таким чином досвідчені старійшини надають цінне навчання іншим чоловікам, які відповідають певним вимогам і прагнуть допомагати у зборі (1 Тимофія 3:1; 2 Тимофія 2:2). Це навчання є вкрай важливим. Єгова сприяє тому, щоб праця Царства набувала чимраз більших масштабів. Тож потрібно навчати християнських чоловіків, аби згодом вони могли піклуватися про Божий народ, який постійно зростає (Ісаї 60:22).

²⁰ Ісус показав нам, як любити інших. З його прикладу можна навчитися багато чого, але найважливіше для нас наслідувати його любов. У наступному розділі ми розглянемо найбільший вияв Ісусової любові — готовність віддати за людей життя.