Похвала чи лестощі?
«ВАМ дуже личить ця нова зачіска!»— чуєте ви. Це похвала чи лестощі? «Костюм сидить на вас просто чудово!» Похвала чи лестощі? «Я ще ніколи не їв нічого смачнішого!» Це похвала чи лестощі? Коли нам говорять такі компліменти, ми деколи думаємо: «Чи ці слова дійсно щирі й правдиві, чи, може, людина лише хоче зробити нам приємне, хоча насправді, можливо, не має на увазі того, що каже?»
Як можна визначити, чуємо ми похвалу чи лестощі? Хіба це важливо? Чи ж не можна просто сприйняти сказане за щиру правду й радіти цим словам? А як ми хвалимо інших? Чи ми колись задумувались над своїми спонуками? Розгляд цих питань допоможе нам бути проникливими й використовувати свій язик так, щоб приносити хвалу Богу Єгові.
Що таке похвала та лестощі
«Словник української мови» визначає слово «похвала» як хороший, «похвальний відзив про кого-, що-небудь; схвалення», а споріднене з ним слово «хвала» означає також звеличання і прославлення когось. Зрозуміло, що два останні значення стосуються лише хвали, що віддається Богу Єгові. Це невід’ємна частина правдивого поклоніння, і псалмоспівець під натхненням закликає: «Добрий бо Він... приємний бо Він,— Йому подобає хвала!» «Все, що дихає,— хай Господа хвалить!» (Псалом 147:1; 150:6).
Однак не слід думати, що хвалити людей неправильно. Можна схвально відгукуватися про когось, схвалювати, або позитивно оцінювати його. В Ісусовій притчі пан каже своєму рабові: «Молодець! Ти добрий і вірний слуга!» (Матвія 25:21, СМ).
Що ж до лестощів, то словник визначає їх як лицемірне, нещире або надмірне вихваляння, до якого вдаються з корисливими намірами. Мета підступного вихваляння або лестощів — здобуття прихильності чи матеріальних вигод або ж бажання змусити людину почуватися чимось зобов’язаною підлеснику. Отже підлесників спонукує до вихваляння егоїзм. Згідно з Юди 16 (Хом.), вони «підлещуються для користи».
Погляд Біблії
Що говорить Святе Письмо про похвалу людей? Єгова дає нам добрий приклад у цьому. В Біблії говориться, що ми отримаємо похвалу, якщо будемо виконувати волю Єгови. Апостол Павло пише, що «кожному буде похвала від Бога». Петро каже, щоб наша випробувана віра «була на похвалу». Отже те, що Єгова хвалитиме людей, показує нам, що щира похвала корисна й благотворна — це вияв любові, про який не слід забувати (1 Коринтян 4:5; 1 Петра 1:7, Дерк.).
Ще одним джерелом похвали можуть бути, за словами Біблії, влади, які бачать нашу добру поведінку й щиро хвалять нас за неї. «Роби добро,— радить Святе Письмо,— і матимеш похвалу від неї» (Римлян 13:3). Також нас можуть хвалити інші, роблячи це від усього серця, без жодних прихованих спонук. У Приповістей 27:2 (Дерк.) записані такі натхнені слова: «Нехай інший хто хвалить тебе, а не твої уста». Це говорить про те, що приймати похвалу від людей правильно.
Але зовсім по-іншому стоїть справа з лестощами, незалежно від того, чи ми самі лестимо, чи лестять нам. Чому ж Єгові так не подобається мова підлесника? Перш за все тому, що вона нещира, а Єгова засуджує нещирість. (Порівняйте Приповістей 23:6, 7). По-друге, вона нечесна. Говорячи про людей, які заслуговують Божого несхвалення, псалмоспівець каже: «Брехню один одному точать, базікають облесливими словами й нещирим серцем. Нехай Господь заціпить усі уста лестиві» (Псалом 12:3, 4, Хом.).
Найгірше ж те, що лестощі свідчать про брак любові. До них спонукує егоїзм. Псалмописьменник Давид, висловивши свої думки про підлесників, цитує їхні слова: «Своїм язиком будемо сильні, наші уста при нас,— хто ж буде нам пан?» Єгова називає таких егоїстичних осіб ‘утискувачами убогих’. Вони використовують свій улесливий язик не для підбадьорення інших, а щоб тиснути на них та завдавати їм болю (Псалом 12:5, 6).
Лестощі — це пастка
«Людина, що другові своєму підлещує, на стопах його пастку ставить». Так сказав мудрий цар Соломон, і це дійсно правда! (Приповістей 29:5). Фарисеї намагалися зловити Ісуса в пастку за допомогою лестощів. Вони підійшли до нього з такими словами: «Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на людське обличчя не дивишся Ти». Це, здавалось, могло б обеззброїти будь-кого! Але Ісус не піддався на їхню улесливу мову. Він знав, що вони не вірять його правдивому вченню, а лише хочуть піймати його на слові, коли він говоритиме про сплату податків кесарю (Матвія 22:15—22).
Цар Ірод, що правив у першому столітті, був повною протилежністю Ісусові. Коли він промовляв до людей у місті Кесарії, ті закричали: «Голос Божий, а не людський!» Замість докорити їм за таке явно неправдиве вихваляння, Ірод сприйняв лестощі як належне. За це ангел Єгови у ту ж мить покарав царя, вразивши його червами, внаслідок чого він і помер (Дії 12:21—23).
Зрілий християнин намагається розпізнати лестощі. Старійшини збору повинні бути особливо обачними, коли людина, замішана в судовій справі, розсипається в похвалі, можливо навіть порівнює старійшин і каже, наскільки той, з ким вона розмовляє, добріший та співчутливіший за іншого.
Біблія чітко виявляє ще одну пастку лестощів, показуючи, як спокусниця зваблює молодого чоловіка (Приповістей 7:5, 21). Ця пересторога дуже доречна сьогодні. Щороку серед тих, кого позбавляють спілкування з християнським збором, є багато осіб, яких вилучили через неморальну поведінку. Чи могли лестощі бути першим поштовхом до такого великого гріхопадіння? Оскільки люди так прагнуть схвалення й визнання, гладенька мова з лестивих уст може зменшити опірність християнина до неправильної поведінки. Якщо не остерігатися таких вихвалянь, це може призвести до серйозних наслідків.
Охорона від лестощів
Лестощі потурають себелюбству та гордощам людини, якій лестять. Вони сприяють розвитку в людини надмірно високої думки про свою особу й спонукують її вважати себе достойнішою за інших. Філософ Франсуа де Ларошфуко каже, що улесливість — це фальшива монета, «яка має обіг тільки із-за нашої пихи». Отже, щоб охоронити себе, слід прислухатися до практичної поради апостола Павла: «Кажу кожному з вас не думати про себе більш, ніж належить думати, але думати скромно, у міру віри, як кожному Бог наділив» (Римлян 12:3).
Хоч це й природно бажати чути те, що приносить нам задоволення, але насправді найчастіше нам потрібно поради та картання, які ґрунтуються на Біблії (Приповістей 16:25). Цар Ахав хотів чути тільки те, що йому подобалось, і слуги цього царя навіть попросили пророка Михея, щоб його слово було «як слово кожного з них [Ахавових підлесливих пророків], і ти говоритимеш добре» (1 Царів 22:13). Якби Ахав згодився послухати відвертих слів і звернути зі своєї бунтівної дороги, він міг би відвернути жахливі поразки ізраїльського війська, а також власну смерть. Задля нашого духовного добробуту ми повинні швидко реагувати на пораду призначених християнських старійшин, дану рішуче, але з любов’ю, бо вони хочуть, щоб ми міцно тримались прямої дороги правди й не шукали людей, котрі безупинно вихваляють нас, влещуючи наші вуха! (Порівняйте 2 Тимофія 4:3).
Християни ніколи, з жодної причини не вдаватимуться до лестощів. Подібно до вірного Елігу, вони з рішучістю моляться: «На особу не буду уваги звертати, не буду підлещуватись до людини, бо не вмію підлещуватись! Коли ж ні,— нехай зараз візьме мене мій Творець!» Тоді вони зможуть сказати, як Павло: «Не було в нас ніколи лестивого слова... ані таємної зажерливої думки» (Йова 32:21, 22; 1 Солунян 2:5, 6, Хом.).
Хваліть, коли доречно
Натхнена приповість показує, що похвала може діяти, як пробірний камінь: «Що для срібла топильна посудина, і горно — для золота, те для людини уста, які хвалять її» (Приповістей 27:21). Так, похвала може сприяти розвитку почуття вищості або гордості й призвести до падіння. Але вона також може виявити скромність і смирення людини, коли та визнає, що усім досягнутим вона завдячує Єгові.
Щира похвала за достойну поведінку або успіх у чомусь збудовує не лише того, кого хвалять, але й того, хто хвалить. Вона сприяє розвитку благотворного взаємного цінування й заохочує ставити перед собою гідні похвали цілі. Коли діти заслужено отримують похвалу, це може спонукати їх ще більше старатися. Похвала може допомогти їм формувати себе як особистість, заохотити стати такими, якими їх бажають бачити.
Отже, уникаймо лестощів самі й не приймаймо їх від інших. Залишаймося покірними, коли нас хвалять, і будьмо щедрими й щирими, коли хвалимо когось. Віддаваймо постійно хвалу Єгові в нашому поклонінні й нелицемірно хвалімо інших, висловлюючи своє цінування та схвалення, бо «слово на часі своєму — яке воно добре!» (Приповістей 15:23).