Останні дні Ісуса на землі. Погляд у минуле
ТРИДЦЯТЬ третій рік нашої ери. За єврейським календарем — 7 нісана. Уявіть собі, що ви спостерігаєте за подіями, які відбуваються в римській провінції Юдеї. Залишивши Єрихон з його пишною зеленню, Ісус Христос та його учні стомлено підіймаються курною звивистою дорогою. Багато інших подорожніх також прямують до Єрусалима на щорічне святкування Пасхи. Однак думки учнів Христа зайняті чимось набагато важливішим за цей виснажливий шлях.
Євреї вже давно ждуть Месію, який звільнить їх від римського ярма. Багато вірять, що саме Ісус з Назарета і є тим довгоочікуваним Спасителем. Уже три з половиною роки він говорить про Боже Царство, лікує хворих і дає хліб голодним. Так, він справді приніс людям утіху. Але релігійних провідників дратує те, що Ісус при народі нещадно осуджує їх, і тому вони сповнені рішучості вбити його. Проте ось він сміливо простує порошною дорогою попереду своїх учнів (Марка 10:32).
Сонце якраз почало сідати за Оливною горою, коли Ісус та його супутники увійшли в село Віфанію, де вони проведуть шість наступних ночей. Там їх зустрічають вірні друзі — Лазар, Марія й Марта. Сутінки приносять з собою вечірню прохолоду, таку жадану після гарячого дня подорожі, і позначають початок суботнього свята 8 нісана (Івана 12:1, 2).
9 нісана
Після суботнього свята в Єрусалимі аж кипить робота. До міста на Пасху вже посходилися тисячі людей. Однак цього року в передсвятковому галасі та метушні відчувається щось незвичайне. Групки цікавих поспішають вузькими вуличками до міських воріт. Проштовхавшись крізь юрбу у воротах, вони бачать щось направду вражаюче. З Оливної гори спускається дорогою із Вітфагії веселий натовп людей (Луки 19:37). Що ж усе це означає?
Дивіться! Ісус із Назарета їде на осляті. Багато хто стелить на землю перед ним свій одяг. Інші махають щойно зрізаним пальмовим віттям і радісно вигукують: «Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я! Цар Ізраїлів!» (Івана 12:12—15).
Коли натовп наближається до Єрусалима, Ісус з глибоким жалем дивиться на місто. Сльози застилають йому очі, і ми чуємо, як він передрікає знищення цього міста. Трохи пізніше, коли Ісус прибуває в храм, він починає навчати людей і зціляти сліпих та калік (Матвія 21:14; Луки 19:41—44, 47).
Це не проходить повз увагу первосвящеників та книжників. Як же дратують їх Ісусові чуда та радість народу! Не в силах приховати обурення, фарисеї вимагають: «Учителю,— заборони Своїм учням!» «Кажу вам,— відповідає Ісус,— що коли ці замовкнуть, то каміння кричатиме!» Залишаючи храм, Ісус зауважує там жваву торгівлю (Луки 19:39, 40; Матвія 21:15, 16; Марка 11:11).
10 нісана
Рано-вранці Ісус уже знову в храмі. Вчора його сильно обурив жахливий гендлярський дух, який безчестить поклоніння його Отцю, Богу Єгові. Тому він з великим запалом починає виганяти з храму покупців і продавців. Потім він перевертає столи пожадливих грошомінів та ослони продавців голубів. «Написано,— вигукує він,— «Дім Мій — буде домом молитви», а ви робите з нього «печеру розбійників» (Матвія 21:12, 13).
Первосвященики, книжники та старшини народу більше не в силі терпіти Ісусових дій та його прилюдних проповідей. Як же сильно їм хочеться вбити його. Але вони не можуть зробити це через народ, який вражений Ісусовим вченням, ‘горнеться до Нього та слухає Його’ (Луки 19:47, 48). З настанням вечора Ісус та його товариші, задоволені, повертаються на ночівлю до Віфанії.
11 нісана
Щойно наступив ранок, а Ісус з учнями уже простують дорогою через Оливну гору до Єрусалима. Коли вони входять у храм, первосвященики та старші чоловіки одразу ж починають готуватися до наступу на Ісуса. Вони добре пам’ятають, як він повівся з грошомінами та торговцями в храмі. Тож вороги злобно запитують його: «Якою Ти владою чиниш оце? І хто Тобі владу цю дав?» «Запитаю й Я вас одне слово,— відповідає запитанням на запитання Ісус.— Як про нього дасте Мені відповідь, то й Я вам скажу, якою владою Я це чиню. Іванове хрищення звідки було: із неба, чи від людей?» Зійшовшись разом, противники міркують собі: «Коли скажемо: «Із неба», відкаже Він нам: «Чого ж ви йому не повірили?» А як скажемо: «Від людей»,— боїмося народу, бо Івана вважають усі за пророка». Спантеличені, вони безпомічно відповідають: «Ми не знаємо». Тоді Ісус спокійно відказує їм: «То й Я вам не скажу, якою владою Я це чиню» (Матвія 21:23—27).
Тепер вороги намагаються змусити Ісуса сказати щось таке, за що б його можна було арештувати. «Чи годиться,— питають вони,— давати податок для кесаря, чи ні?» «Покажіть Мені гріш податковий,— мудро відповідає Ісус і запитує: Чий це образ і напис?» «Кесарів»,— кажуть вони. Руйнуючи їхні плани, Ісус голосно говорить, щоб усі чули: «Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже» (Матвія 22:15—22).
Тепер, змусивши ворогів за допомогою незаперечних логічних відповідей замовчати, Ісус висловлює перед натовпом та учнями своє обурення. Послухайте, як він безстрашно засуджує книжників і фарисеїв. «За вчинками їхніми не робіть,— каже Ісус,— бо говорять вони — та не роблять того!» Він сміливо звинувачує їх у ганебних справах і називає сліпими проводирями та лицемірами. «О змії, о роде гадючий,— говорить Ісус,— як ви втечете від засуду до геєнни?» (Матвія 23:1—33).
Цей нещадний прилюдний осуд не означає, однак, що Ісус не зауважує нічого доброго в інших. Згодом він спостерігає за людьми, що кидають гроші до храмової скарбниці. Як зворушує його вчинок бідної вдови, котра віддає усе, що має,— дві лепти, вартість яких дуже мала! Сповнений глибокого цінування, Ісус каже, що насправді вона кинула більше, ніж усі, хто дав багату пожертву «від лишка свого». Будучи чуйним і співчутливим, Ісус глибоко цінує все, що людина може зробити (Луки 21:1—4).
Тепер Ісус востаннє залишає храм. Дехто з учнів захоплюється величчю цієї будівлі, яка ‘прикрашена дорогоцінним камінням та дарами’. На їхнє здивування, Ісус говорить: «Надійдуть ті дні, коли з того, що бачите, не зостанеться й каменя на камені, який не зруйнується» (Луки 21:5, 6). Йдучи за Ісусом з переповненого людьми міста, вражені апостоли роздумують над його дивними словами.
Трохи пізніше Ісус сидить з ними в затишній приємній місцині на Оливній горі. Милуючись чудовим виглядом Єрусалима й храму, Петро, Яків, Іван та Андрій намагаються знайти пояснення Ісусовому приголомшливому передреченню. «Скажи нам,— просять вони,— коли станеться це? І яка буде ознака приходу Твого й кінця віку?» (Матвія 24:3; Марка 13:3, 4).
У відповідь Великий Учитель дає направду видатне пророцтво. Він передрікає жорстокі війни, землетруси, голод і пошесті. Ісус також говорить, що добра новина Царства буде проповідана по всій землі. «Скорбота велика настане тоді,— попереджує він,— «якої не було з первопочину світу аж досі» й не буде» (Матвія 24:7, 14, 21; Луки 21:10, 11).
Чотири апостоли уважно слухають, як Ісус розповідає про інші подробиці ‘знаку його присутності’ (НС). Він наголошує на потребі ‘пильнувати’. Чому? «Бо,— каже він,— не знаєте котрого дня прийде Господь ваш» (Матвія 24:42; Марка 13:33, 35, 37).
Це був незабутній день для Ісуса та його апостолів — останній день Ісусового публічного служіння перед арештом, судом і стратою. Оскільки вже пізно, вони вирушають навпростець через пагорб назад до Віфанії.
12 і 13 нісана
Дванадцяте нісана Ісус проводить наодинці зі своїми учнями. Він усвідомлює, що релігійні провідники не заспокояться, поки не вб’ють його, і не бажає, аби вони перешкодили йому відзначити наступного вечора Пасху (Марка 14:1, 2). Тринадцятого нісана люди поспішають, щоб встигнути зробити все необхідне для Пасхи. Одразу ж пополудні Ісус посилає Петра й Івана приготувати для них Пасху у горішній кімнаті в Єрусалимі (Марка 14:12—16; Луки 22:8). Незадовго до заходу сонця Ісус та десять інших апостолів зустрічаються там з ними для останнього святкування Пасхи.
14 нісана, після заходу сонця
Єрусалим огорнули м’які сутінки, і над Оливною горою зійшов повний місяць. У великій мебльованій кімнаті Ісус та 12 зібралися навколо накритого для них столу. «Я дуже бажав спожити цю пасху із вами, перш ніж муки прийму»,— каже він (Луки 22:14, 15). Через якийсь час апостоли з подивом зауважують, що Ісус підводиться й здіймає свій верхній одяг. Узявши рушник і вмивальницю з водою, він починає мити їм ноги. Який незабутній урок смиренного служіння! (Івана 13:2—15).
Однак Ісус знає, що один із цих чоловіків — Юда Іскаріотський — уже домовився видати його релігійним провідникам. Тож зрозуміло, що Ісус дуже занепокоюється. «Один із вас видасть Мене»,— виявляє він їм. Апостолів сильно засмучує ця звістка (Матвія 26:21, 22). Після відзначення Пасхи Ісус каже Юді: «Що ти робиш — роби швидше» (Івана 13:27).
Коли Юда залишив їх, Ісус впроваджує вечерю на відзначення своєї близької смерті. Він бере прісний хліб, складає молитву подяки, ламає його й каже 11-м спожити. «Це тіло Моє,— говорить він,— що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене!» Тоді він бере чашу червоного вина. Поблагословивши, він передає її учням і каже пити з неї, додаючи: «Це — кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!» (Луки 22:19, 20; Матвія 26:26—28).
У цей визначний вечір Ісус дає своїм вірним апостолам багато цінних уроків і зокрема наголошує на важливості братської любові (Івана 13:34, 35). Христос запевняє їх, що вони отримають «утішителя», духа святого, який пригадає їм усе сказане ним (Івана 14:26). Пізніше того ж вечора учнів, мабуть, дуже підбадьорює Ісусова палка молитва за них (Івана, розділ 17). Проспівавши пісні хвали, вони залишають горішню кімнату і йдуть за Ісусом у холодну, глибоку ніч.
Учитель та його апостоли перетинають долину Кедрону і прямують до їхнього улюбленого місця, Гефсиманського саду (Івана 18:1, 2). Попросивши апостолів зачекати, Ісус відходить недалеко від них, щоб помолитися. Неможливо передати словами його емоційне напруження, коли він гаряче благає в Бога допомоги (Луки 22:44). Сама думка про те, що, коли він не витримає, ім’я його дорогого небесного Батька буде зганьблено, завдає йому страшенних мук.
Ісус щойно закінчив молитися, коли з’явився Юда Іскаріотський у супроводі натовпу з мечами, киями та смолоскипами. «Радій, Учителю!»— каже Юда, ніжно цілуючи Ісуса. Це знак для чоловіків, які прийшли арештувати Христа. Раптом Петро вихоплює свого меча й відрубує вухо рабові первосвященика. «Сховай свого меча в його місце,— говорить Ісус, зцілюючи вухо того чоловіка,— бо всі, хто візьме меча,— від меча і загинуть» (Матвія 26:47—52).
Усе відбувається так швидко! Ісус заарештований і зв’язаний. Апостоли ж через страх і замішання залишають свого Господа та втікають. Ісуса ведуть до Анни, колишнього первосвященика. Потім його приводять на суд до Кайяфи, теперішнього первосвященика. Рано-вранці синедріон фальшиво звинувачує Ісуса у богозневазі. Тоді Кайяфа наказує відвести його до римського намісника Понтія Пилата. А той відсилає Ісуса до Ірода Антипи, правителя Галілеї. Ірод, насміявшись зі своїми вояками над Ісусом, відправляє його назад до Пилата. Римський намісник переконаний, що Ісус невинний, але єврейські релігійні провідники наполягають на смертній карі. Після жахливих словесних і фізичних знущань Ісуса ведуть на Голгофу, де він, безжалісно прибитий до стовпа мук, вмирає страшною смертю (Марка 14:50—15:39; Луки 23:4—25).
Якби зі смертю Ісуса його життя назавжди обірвалося, це була б найбільша трагедія в історії. На щастя, цього не сталося. Шістнадцятого нісана 33 року н. е. учні зі здивуванням довідались, що він воскрес. З часом понад 500 чоловік могли засвідчити, що Ісус знову живий. А через 40 днів після його воскресіння група вірних послідовників бачила, як він возносився на небо (Дії 1:9—11; 1 Коринтян 15:3—8).
Ісусове життя і ви
Що ці минулі події означають для вас і для всіх нас? Ісусове служіння, смерть і воскресіння звеличують Бога Єгову й мають вирішальне значення для здійснення Його грандіозного наміру (Колосян 1:18—20). Вони дуже важливі для нас, оскільки на основі Ісусової жертви наші гріхи можуть бути прощені й таким способом ми можемо мати особисті взаємини з Богом Єговою (Івана 14:6; 1 Івана 2:1, 2).
Навіть померлі скористають з цього. Завдяки Ісусовому воскресінню вони повернуться до життя в обіцяному Богом земному Раю (Луки 23:39—43; 1 Коринтян 15:20—22). Якщо ви хочете отримати більше інформації на цю тему, ми запрошуємо вас відвідати Спомин Христової смерті, що відбудеться 11 квітня 1998 року в Залі Царства Свідків Єгови у вашій місцевості.
[Рамка на сторінці 6]
‘Печера розбійників’
ІСУС мав достатньо причин сказати, що пожадливі торговці зробили з Божого храму «печеру розбійників» (Матвія 21:12, 13). Щоб заплатити храмовий податок, євреї та прозеліти з інших країн мусили поміняти свої гроші на ті, що були в обігу в Єрусалимі. У книжці «Життя і час Ісуса Месії» (англ.) Альфред Едерсхайм пише, що в провінціях грошоміни встановлювали свої столи ще 15 адара — за місяць до Пасхи. Починаючи з 25 адара, вони переміщалися на територію храму в Єрусалимі, щоб скористатися з величезного напливу євреїв та прозелітів. Їхня комерційна діяльність просто процвітала, оскільки вони брали податок за кожну обміняну монету. Слова Ісуса, який назвав грошомінів розбійниками, наводять на думку, що податки були непомірно високі й що бідні зазнавали найсправжнісінького грабунку.
Не всі могли привести тварину для жертви з дому. Ті ж, що приводили, мусили спершу дати її оглянути — звичайно ж за гроші — спеціально призначеному служителю храму. Багато людей, пройшовши велику відстань, не бажали ризикувати,— тварину могли через якусь ваду забракувати,— і тому вони купували в шахраїв левитське «схвалення» у самому храмі. «Часто бідного селянина обдирали там, як липку»,— говорить один дослідник.
Існують докази, що колишній первосвященик Анна та його родина були прямо зацікавлені в храмовій торгівлі. Рабинські писання говорять про «[храмові] базари синів Анни». Податок, який їм платили грошоміни й продавці тварин у храмі, був одним з основних джерел їхнього доходу. За словами одного дослідника, Ісус, вигнавши з храму торговців, «не лише посягнув на авторитет священиків, але завдав удару по їхніх кишенях». Хоч би яка була причина люті Ісусових ворогів, вони рішуче постановили вбити його! (Луки 19:45—48).
[Рамка на сторінці 4]
Останні дні життя Ісуса як людини
Нісан 33 року н. е. Події «Найбільша людина»*
7 п’ятниця Ісус зі своїми учнями
вирушають з Єрихона до
Єрусалима (7 нісана відповідає
неділі 5 квітня 1998 року,
хоча євреї рахують дні від
вечора до вечора). 101, абз. 1
8 п’ятниця, Ісус та його учні прибувають у
ввечері Віфанію; починається суботнє
свято. 101, абз. 2—4
Субота Суботнє свято (понеділок
6 квітня 1998 року). 101, абз. 4
9 субота, Вечеря у Симона прокаженого;
ввечері Марія намащує Ісуса миром; з
Єрусалима приходить багато
людей, щоб побачити й
послухати Ісуса. 101, абз. 5—9
Неділя Тріумфальний в’їзд в Єрусалим;
навчає в храмі. 102
10 понеділок Приходить вранці до Єрусалима;
очищає храм; Єгова промовляє
з неба. 103, 104
11 вівторок Навчає притчами в
єрусалимському храмі; засуджує
фарисеїв; зауважує пожертву
вдови; дає знак його майбутньої
присутності. 105 до
112, абз. 1
12 середа Проводить день наодинці з
учнями у Віфанії; Юда
домовляється зрадити його. 112, абз. 2—4
13 четвер Петро та Іван роблять в
Єрусалимі приготування до Пасхи;
Ісус та інші десять апостолів
приєднуються до них пізно 112, абз. 5
пополудні до (субота
11 квітня 1998 року). 113, абз. 1
14 четвер, Відзначення Пасхи; Ісус миє
увечері апостолам ноги; Юда виходить,
щоб зрадити Ісуса; Христос
започатковує Спомин своєї
смерті (після заходу сонця, 113, абз. 2
субота 11 квітня 1998 року). до 117
Після півночі Зрада й арешт у Гефсиманському
саду; апостоли втікають; суд
перед первосвящениками та
синедріоном; Петро
відрікається від Ісуса. 118 до 120
П’ятниця, від Знову перед синедріоном;
сходу до до Пилата, а тоді до Ірода
заходу сонця і ще раз, до Пилата; засуджений 121 до 127
на смерть; прибитий до стовпа; абз. 7
похований.
15 субота Суботнє свято; Пилат дає дозвіл 127,
поставити охорону коло могили абз. 8—10
Ісуса.
16 неділя Ісус воскрес. 128
* Зазначено номери розділів книжки «Найбільша Людина, Яка будь-коли жила». Таблиця з детальними біблійними посиланнями щодо останніх днів служіння Ісуса подається в публікації «Усе Писання Богом надхнене, і корисне» (англ.), сторінка 290. Обидві книжки опубліковані Товариством Вартової башти.