Шунем. Місто, відзначене любов’ю і насиллям

У ПІВДЕННІЙ Галілеї на східному кінці долини Їзреел, лежало місто Шунем (або Шунам). Це маленьке місто стало свідком двох надзвичайно важливих у біблійній історії битв, але воно також відоме як місце народження двох жінок, що стали взірцем вірної любові.

За Шунемом здіймався пагорб, який вважають пагорбом Море, а з другого боку долини, на віддалі близько 8 кілометрів виднілась гора Ґілбоа. Між цими двома узвишшями лежала добре зрошувана, родюча долина — одне з найурожайніших місць в Ізраїлі.

Саме в цій розкішній місцевості навколо Шунему відбувалися події, оспівані в Пісні над піснями — одній з найчарівніших любовних історій. Ця пісня розповідає про вродливу сільську дівчину, яка вирішила ліпше вийти заміж за свого друга-пастуха, аніж прийняти пропозицію царя Соломона стати одною з його дружин. Соломон використав усю свою мудрість і багатство, щоб завоювати серце дівчини. Він неодноразово вихваляв її: «Хто це така, що вона виглядає, немов та досвітня зоря, прекрасна, як місяць, як сонце — ясна». І він обіцяв балувати її всіма коштовностями, які вона тільки могла б собі уявити (Пісня над піснями 1:11; 6:10).

Щоб вона відчула, що таке царське життя, Соломон урочистою процесією у супроводі 60 зі своїх кращих воїнів привіз її зі собою в Єрусалим (Пісня над піснями 3:6—11). Він поселив її у царському дворі, який свого часу так вразив царицю Шеви, що «не могла вона з дива вийти» (1 Царів 10:4, 5).

Але дівчина з Шунему залишалася вірною своєму пастушкові. «Як та яблуня між лісовими деревами,— казала вона,— так мій коханий» (Пісня над піснями 2:3). Нехай Соломон тішиться тисячею своїх виноградників. Їй вистачить одного виноградника, але з коханим. Її любов була непорушна (Пісня над піснями 8:11, 12).

У Шунемі жила ще одна прекрасна жінка. Ми нічого не знаємо про її зовнішній вигляд, але в неї, безумовно, було прекрасне серце. Біблія каже, що вона «старанно піклувалася», тобто докладала чималі зусилля, щоб регулярно готувати Єлисеєві їжу, і турбувалася, щоб він мав нічліг (2 Царів 4:8—13).

Можна собі уявити Єлисея, як він після довгої втомливої подорожі з вдячністю заходить до маленької кімнати під дахом, котру для нього приготувала та жінка зі своїм чоловіком. Єлисей, мабуть, часто бував у їхньому домі, оскільки його служіння тривало 60 років. Чому ця шунамітянка наполягала, щоб Єлисей зупинявся в їхньому домі кожного разу, коли проходив тою дорогою? Тому що вона цінувала працю Єлисея. Цей смиренний, самовідданий пророк був совістю нації, він нагадував царям, священикам і звичайним людям про їхній обов’язок служити Єгові.

Ця шунамітянка, без сумніву, належала до людей, яких Ісус мав на увазі, коли говорив: «Хто приймає пророка, як пророка, той дістане нагороду пророчу» (Матвія 10:41). Єгова дав цій богобоязливій жінці особливу нагороду. Після багатьох років неплідності вона народила сина. А через якийсь час також отримала допомогу від Бога під час семилітнього голоду, що спустошив той край. Ця зворушлива розповідь нагадує нам, що доброта, яку ми виявляємо Божим слугам, ніколи не залишається непоміченою нашим небесним Отцем (2 Царів 4:13—37; 8:1—6, Хом.; Євреїв 6:10).

Дві вирішальні битви

Шунем відомий тим, що в ньому жили ці дві вірні жінки, але він також став свідком двох битв, які змінили хід ізраїльської історії. Поблизу було ідеальне поле битви — долина між пагорбом Море та горою Ґілбоа. Воєначальники у біблійні часи незмінно розташовували табір у місцевості, де було досить води, узвишшя для захисту, а також високе місце, звідки було б видно суху долину, достатньо велику для пересування військ, коней та колісниць. Шунем та Ґілбоа мали всі ці переваги.

У дні суддів військо зі 135 000 мідіян, амаликитян та інших стало табором у долині напроти пагорба Море. Їхні верблюди були «як пісок на березі моря, щодо численности» (Суддів 7:12). На протилежному боці долини, коло джерела Харод, у підніжжі гори Ґілбоа, стояли ізраїльтяни під командуванням судді Гедеона, який мав лише 32 000 воїнів.

За кілька днів перед битвою обидві сторони, як правило, намагалися деморалізувати одна одну. Орди глузуючих вояків, верблюди, колісниці та коні могли вселити страх ізраїльським піхотинцям. Немає сумніву, що мідіяни, які вже були на місці, поки ізраїльтяни збиралися, являли собою страхітливе видовище. Коли Гедеон запитав: «Хто боїться й тремтить», дві треті воїнів відгукнулися й залишили поле бою (Суддів 7:1—3).

Тепер тільки 10 000 ізраїльських воїнів дивилося через долину на 135 000 ворогів, і невдовзі Єгова зменшив їхню кількість всього до 300. Згідно з ізраїльським звичаєм, цей малий загін було поділено на три підрозділи. Під покровом темряви вони розійшлись і зайняли позиції з трьох сторін ворожого табору. Тоді на команду Гедеона всі триста розбили глеки, в яких тримали смолоскипи, високо підняли ці смолоскипи і закричали: «Меч за Господа та за Гедеона!» Після цього вони почали сурмити. У темряві перелякані ворожі воїни в замішанні подумали, що їх атакує 300 загонів. Єгова повернув воїнів одних проти одних, так що «ввесь табір бігав, і вони кричали й утікали» (Суддів 7:15—22; 8:10).

Друга битва коло Шунему відбулася за днів царя Саула. Біблія повідомляє, що «зібралися филистимляни, і прийшли, і таборували в Шунемі. А Саул зібрав усього Ізраїля, і таборували в Ґілбоа», так само, як колись Гедеонове військо. Але на відміну від Гедеона, Саул не дуже покладався на Єгову і вирішив порадитись із посередницею духів в Ен-Дорі. Коли він побачив табір филистимлян, то «злякався, і сильно затремтіло йому серце». Під час бою ізраїльтяни почали втікати і зазнали великої поразки. Втратили своє життя Саул і Йонатан (1 Самуїла 28:4—7; 31:1—6).

Так сталось, що історія Шунему відзначилась любов’ю та насильством, довір’ям до Єгови і надією на демонів. У цій долині дві жінки виявили непохитність у любові й гостинності, а два ізраїльські вожді керували вирішальними битвами. Усі чотири приклади підкреслюють важливість надії на Єгову, який завжди винагороджує своїх слуг.

[Ілюстрація на сторінці 31]

Сучасне село Сулам на місці стародавнього Шунема з горою Море на задньому плані.

[Відомості про джерело]

Pictorial Archive (Near Eastern History) Est.