Після депортації місіонерів наглядачем офіса був призначений 20-літній Дональд Новіллс, який охрестився лише чотири роки до того. Це призначення було для нього зовсім новим, хоча він вже кілька місяців служив районним наглядачем. Брат Новіллс жив у Гуалеї, небезпечному районі Сьюдад-Трухільйо. У своїй дерев’яній хатині з оцинкованим дахом та земляною підлогою він обладнав невеличкий офіс. Там Новіллс разом з Феліксом Марте готував копії «Вартової башти» для всієї країни.

Також йому допомагала сестра Мері Гласс, чоловік якої Енріке сидів тоді у в’язниці. Ось що вона розповідає: «Я закінчувала роботу о п’ятій вечора і відразу йшла допомагати брату Новіллсу. Після того як я підготувала трафарети з текстом “Вартової башти”, брат Дональд друкував копії на мімеографі. Потім інша сестра з Сантьяго, яку ми називали Ангелом, складала копії на дно 20-літрової каністри з-під олії, накривала їх шматком тканини й зверху накладала маніок, картоплю чи таро. Каністру сестра ховала у мішок і тоді громадським транспортом добиралася на північ країни, залишаючи по одній копії “Вартової башти” кожному збору. Сім’ї по черзі брали цю копію і спільно досліджували її».

Мері продовжує: «Ми мусили бути вкрай обережними, адже вулиці були переповнені урядовими агентами, які намагалися вивідати, де друкується “Вартова башта”. На щастя, їм це так і не вдалося, бо Єгова завжди захищав нас».

«Обережні, як змії, і невинні, як голуби»

Під час заборони відданим служителям Єгови було вкрай важливо і далі духовно харчуватися, хоча це становило постійну небезпеку. У ті роки багатьох братів заарештовували і вони сиділи по кілька термінів.

«Пізнавши правду в 1953 році,— розповідає Хуаніта Борхес,— я чітко розуміла, що, як Свідок Єгови, можу потрапити за ґрати. Згодом так і сталося. У листопаді 1958 року, коли я відвідувала сестру Енеіду Суарес, до неї увірвалася таємна поліція. Нас звинуватили в проведенні зібрання і засудили до трьох місяців ув’язнення, наклавши на кожну штраф у розмірі 100 песо, що дорівнювало 100 американським доларам».

Уряд робив усе можливе, щоб перешкодити Свідкам проводити зібрання. Хоча така протидія не зупиняла братів, все ж вони мусили бути «обережні, як змії, і невинні, як голуби» (Матв. 10:16). Андреа Альмансар пригадує: «Щоб не викликати підозри, ми сходилися на зібрання в різний час і так само розходилися, тому часто поверталися додому дуже пізно».

Хереміас Гласс народився, коли його батько Леон відбував ув’язнення. У 1957 році Хереміасу виповнилося сім і він став неохрещеним вісником. Він добре пам’ятає, як у них вдома таємно проводилися зібрання і наскільки треба було виявляти обережність. Хереміас каже: «Кожному з присутніх давали маленьку картку з порядковим номером, за яким він мав виходити. Після зібрання батько ставив мене біля одвірка перевіряти номери карток і скеровувати вісників по двоє у різних напрямках».

Також заради безпеки Свідки вибирали для проведення зібрань найменш ризикований час. Приміром, Мерседес Гарсія, яка пізнала правду від свого дядька, Пабло Гонсалеса, втратила матір у сім років. Це дівча та дев’ять її братів і сестер залишилися самі, бо їхній батько сидів у в’язниці. У 1959 році дев’ятилітня Мерседес охрестилася. Для конспірації промову до хрещення виголосили о пів на четверту ранку в будинку одного з братів, а хрещення провели в річці Осама, що протікає через столицю. Мерседес пригадує: «О пів на шосту ранку, коли місцеві мешканці щойно прокидалися, ми вже поверталися додому».