1. Перенесення Божого імені (יהוה) у Грецькі Писання

Однією з особливостей рукописів давньогрецького тексту, які збереглися до нашого часу, а також багатьох стародавніх і сучасних перекладів, є відсутність Божого імені. У стародавніх Єврейських Писаннях це ім’я з’являється приблизно 7000 разів у формі чотирьох єврейських літер יהוה, які зазвичай називають тетраграмою і передають в українській мові літерами ЙГВГ. Сьогодні невідомо, як правильно вимовляти це ім’я, але найпоширеніша його форма — «Єгова». Скорочена форма цього імені — «Яг». Цікаво, що вона є частиною багатьох особистих імен, згаданих у Християнських Грецьких Писаннях, а також входить до складу вигуку «Алілуя!», що означає: «Хваліть Яг!» (Об’явлення 19:1, 3, 4, 6).

Оскільки Християнські Грецькі Писання були додані до священних Єврейських Писань і є їхнім натхненим продовженням, то несподіване зникнення Божого імені з грецького тексту видається досить непослідовним, особливо з огляду на те, що приблизно в середині I століття н. е. Яків сказав апостолам та старійшинам в Єрусалимі: «Си́мон докладно розповів, як Бог уперше звернув увагу на інші народи, щоб вибрати з них народ для свого імені» (Дії 15:14). А потім на підтвердження сказаного Яків процитував слова з Амоса 9:11, 12, де вживається Боже ім’я. Якщо християни мають бути народом для імені Бога, то чому ж його ім’я, записане у формі тетраграми, не повинне вживатися у Християнських Грецьких Писаннях? Пояснення цього питання, яке давалось дотепер, вже не є переконливим. Довгий час думали, що в наявних сьогодні рукописах Боже ім’я відсутнє тому, що його немає в грецькій «Септуагінті» (LXX) — першому перекладі Єврейських Писань; працю над яким розпочали в III столітті до н. е. Підставою для такої думки були копії LXX, які є частиною відомих рукописів IV—V століть н. е.: Ватиканський манускрипт 1209, Сінайський кодекс та Александрійський кодекс. Особисте ім’я Бога передається в них грецькими словами Κύριος (Ки́ріос) і θεός (Тео́с). Те, що Бог виступає тут безіменним, сприймали як доказ монотеїзму.

Цю теорію було повністю спростовано, коли знайшли папірусний сувій LXX, який містить другу частину книги Повторення Закону. У жодному з його фрагментів Боже ім’я не було замінене словами Ки́ріос або Тео́с, натомість у кожному випадку стоїть тетраграма, написана квадратними єврейськими літерами.

У 1944 році В. Г. Водделл опублікував уривок цього папірусу в «Журналі теологічних досліджень» (Waddell W. G. Journal of Theological Studies. V. 45. P. 158—161). А 1948 року в Каїрі (Єгипет) два місіонери Товариства «Вартова башта», випускники школи «Ґілеад», придбали фотографії 18 фрагментів цього папірусу, а також отримали дозвіл опублікувати їх. Згодом 12 з них з’явилися у «Християнських Грецьких Писаннях. Переклад нового світу» (видання 1950. С. 13, 14). На основі фотографій з того видання вийшли три наукові праці: 1) Vaccari A. Papiro Fuad, Inv. 266. Analisi critica dei Frammenti pubblicati in: ‘New World Translation of the Christian Greek Scriptures.’ Brooklyn (N.Y.) 1950. P. 13 // Studia Patristica. Vol. I. Part I / Ed. by Kurt Aland and F. L. Cross. Berlin, 1957. P. 339—342; 2) Baars W. Papyrus Fouad Inv. No. 266 // Nederlands Theologisch Tijdschrift. V. XIII. Wageningen, 1959. P. 442—446; 3) George Howard. The Oldest Greek Text of Deuteronomy (Найдавніший грецький текст Повторення Закону) // Hebrew Union College Annual. V. XLII. Cincinnati, 1971. P. 125—131a.

Про цей папірус Пауль Кале написав: «Інші частини того ж папірусу відтворено з фотографій, поміщених Біблійним і трактатним товариством «Вартова башта» у вступі до англійського перекладу Нового Завіту (Бруклін, Нью-Йорк, 1950). Однією з особливостей цього папірусу є те, що Боже ім’я передане в ньому тетраграмою, яку подано єврейським квадратним письмом. На моє прохання отець Ваккарі взявся дослідити опубліковані фрагменти цього папірусу. Він дійшов такого висновку: з усіх тих текстів, що дійшли до нас, папірус, який був написаний приблизно 400 років раніше, ніж кодекс B, містить чи не найточніший текст Повторення Закону в перекладі Септуагінти» (Kahle Paul. Studia Evangelica / Ed. by Kurt Aland, F. L. Cross, Jean Danielou, Harald Riesenfeld and W. C. van Unnik. Berlin, 1959. P. 614).

В «Études de Papyrologie» (Т. 9, Каїр, 1971. С. 81—150, 227, 228) було опубліковано 117 фрагментів LXX^{P. Fouad Inv. 266}. Закі Алі та Людвіг Кьонен опублікували фотографії всіх фрагментів цього папірусу в праці за назвою «Три сувої ранньої Септуагінти: Буття і Повторення Закону» (Aly Zaki, Ludwig Koenen. Three Rolls of the Early Septuagint: Genesis and Deuteronomy // Series Papyrologische Texte und Abhandlungen. V. 27. Bonn, 1980).

Розглянувши фотографії 12 фрагментів цього папірусного сувою, наші читачі можуть самі переконатися, що в цій дуже ранній копії LXX у всіх місцях стоїть тетраграма. Фахівці датують цей папірус I століттям до н. е.; на той час від початку роботи над LXX минуло приблизно двісті років. Це свідчить про те, що перша версія LXX містила Боже ім’я скрізь, де воно було в єврейському тексті оригіналу. Дев’ять інших грецьких рукописів теж містять Боже ім’я. (Дивіться НС з прим., англ. С. 1562—1564).

Чи Ісус Христос і ті його учні, котрі писали Християнські Грецькі Писання, мали нагоду користуватися копіями грецької Септуагінти, що містили Боже ім’я у формі тетраграми? Безумовно! У копіях LXX тетраграма зберігалася протягом століть після Христа і його апостолів. Приблизно в першій половині II століття н. е. вийшов переклад Акили грецькою мовою, в якому також була тетраграма, передана давньоєврейським письмом.

Ієронім (IV—V ст. н. е.) у вступі до книг Самуїла та Царів сказав: «Навіть тепер у декотрих грецьких рукописах можна знайти ім’я Бога — тетраграму [יהוה] — передане давнім письмом». Отже, ще за часу Ієроніма, основного перекладача латинської Вульгати, існували грецькі рукописи перекладів Єврейських Писань, які все ще містили Боже ім’я у формі чотирьох єврейських літер.

Коли Ісус та його учні читали Писання в оригіналі, єврейською мовою, або в перекладі грецької Септуагінти, то могли бачити Боже ім’я у формі тетраграми. Чи Ісус тримався юдейської традиції того часу і, боячись опоганити це ім’я та порушити третю заповідь, читав у тих місцях Адона́і? (Вихід 20:7). Крім того, чи Ісус уникав вимовляти Боже ім’я в синагозі Назарета, коли, вставши, узяв книгу Ісаї і прочитав з неї вірші (61:1, 2), в яких вживається тетраграма? Навряд. Очевидно, що Ісус, як завжди, відкинув небіблійні традиції юдейських книжників. У Матвія 7:29 говориться: «Він навчав як той, хто має владу, а не як книжники». У присутності своїх вірних апостолів Ісус молився до Бога Єгови: «Я виявив твоє ім’я людям, яких ти дав мені зі світу. (...) Я виявив їм твоє ім’я, і далі виявлятиму» (Івана 17:6, 26).

Тож перед нами постає запитання: чи Ісусові учні вживали Боже ім’я у своїх натхнених писаннях? Іншими словами, чи Боже ім’я було в тексті оригіналу Християнських Грецьких Писань? У нас є всі підстави так вважати. Євангеліє від Матвія спочатку було написане єврейською, а не грецькою, і на це вказав Ієронім, який жив у IV—V століттях н. е. Він сказав:

«Матвій, він же Левій, з митаря апостол, перший в Юдеї для віруючих з обрізаних написав євангеліє Христове єврейськими літерами і словами. Хто потім переклав його на грецьку мову, достеменно невідомо. Саме ж єврейське євангеліє до сього дня є в Кесарійській бібліотеці, яку так старанно збирав Памфіл мученик. Я також мав нагоду списати це євангеліє у Назареїв, які в Сирійському місті Верії користуються цією книгою» (Про славних мужів // Бібліотека творів святих отців та вчителів церков західних / Київська Духовна Академія.— Книга 8. Твори блаженного Ієроніма Стридонського.— Частина 5.— Київ, 1879).

Матвій цитував натхнені Єврейські Писання понад сто разів. Тому у своїй євангельській оповіді єврейською мовою він був зобов’язаний послідовно вживати тетраграму там, де в цитатах стояло Боже ім’я. Переклад його євангелія на єврейську, зроблений у XIX столітті Ф. Делічем (F. Delitzsch), має бути дуже подібний до оригіналу єврейською мовою. У тій праці в книзі Матвія ім’я Єгова міститься 18 разів. Хоча Матвій більше цитував прямо з Єврейських Писань, а не з LXX, він міг піти слідами перекладачів LXX і вставити Боже ім’я у грецькому тексті там, де воно мало бути. Усі інші письменники Християнських Грецьких Писань також цитували з Єврейських Писань або з LXX вірші, в яких містилось Боже ім’я.

Ось як про вживання тетраграми в Християнських Грецьких Писаннях висловився у «Журналі біблійної літератури» Джордж Горвард з університету штату Джорджія (США): «Знахідки, зроблені нещодавно в Єгипті та Юдейській пустелі, дозволяють нам самим переконатися, що Боже ім’я все-таки вживали в дохристиянські часи. Ці знахідки важливі для дослідження Н[ового] З[авіту], оскільки мають текстуальну схожість із найдавнішими християнськими документами і можуть пояснити, як письменники НЗ вживали Боже ім’я. На наступних сторінках ми викладемо теорію, згідно з якою Боже ім’я—יהוה (і, можливо, його скорочені форми) — спочатку вживалося в НЗ в цитатах та в посиланнях на С[тарий] З[авіт], але з часом було замінене переважно κς [скорочена форма слова Kyʹri·os, тобто «Господь»]. На наш погляд, усунення тетраграми створило замішання в розумах ранніх язичницьких християн: їм було важко побачити зв’язок між «Господом Богом» та «Господом Христом». І це відобразилося в рукописній традиції самого тексту НЗ» (Journal of Biblical Literature. V. 96. 1977. P. 63).

Ми погоджуємося з вищесказаним, за винятком одного: ми вважаємо цей погляд не «теорією», а викладом історичних фактів про передачу тексту біблійних рукописів.