ЧИ СПОТИКАЄШСЯ ти на певних фразах, коли читаєш уголос? І чи зауважуєш, що під час виступу перед іншими тобі часто бракує потрібних слів? Ствердна відповідь на ці запитання свідчить, що ти, мабуть, маєш клопоти з плавністю мовлення. З уст особи, котра вміє плавно читати і говорити, слова та думки ллються вільно, з помітною легкістю. Але це зовсім не означає, що така людина говорить безперестанку, дуже швидко або не думаючи. Навпаки, її мовлення приємне та зв’язне. Плавності мовлення на заняттях школи приділяється особлива увага.

За брак цієї риси можуть відповідати різні чинники. Чи якийсь нижченаведений пункт заслуговує особливої уваги з твого боку? 1) Мовець відчуває нерішучість, натрапляючи під час читання на незнайомі слова. 2) До уривчастості викладу призводить надмірна кількість незначних пауз. 3) Проблему також може поглиблювати недостатня підготовка. 4) Поширена причина браку плавності у мовленні перед групою — невміння викласти матеріал у логічній послідовності. 5) Бідний словниковий запас призводить до нерішучості, бо мовцю важко знайти потрібні слова. 6) Плинність може порушуватись через наголошення надто великої кількості слів. 7) Іноді труднощі з плавністю — це наслідок недостатнього знання правил граматики.

Якщо твоїм словам бракує плинності, слухачі, звичайно ж, не покинуть Залу Царства в буквальному розумінні, але думками блукатимуть деінде. Тому чимало сказаного може пройти повз їхню увагу.

Разом з тим слід уважати, щоб мовлення, яке має бути плинним і переконливим, не стало надривним і не почало бентежити слухачів. Якщо для людей, котрі виховані в іншому культурному середовищі, твої слова звучать зухвало та нещиро, тоді усі твої зусилля можуть піти намарно. Слід зауважити, що навіть такий досвідчений мовець, як апостол Павло, звертався до коринтян «у немочі, і в страху, і в великім тремтінні», бо нізащо не хотів привертати зайвої уваги до власної особи (1 Кор. 2:3).

Чого уникати. Багато хто звик наповнювати своє мовлення такими звуками, як «е-е-е...», «мм» тощо. Інші частенько розпочинають речення з «так ось» або до будь-чого сказаного припасовують такі слова, як «ну», «цей от», «знаєш», «значить», «так би мовити». Цілком можливо, що ти навіть не усвідомлюєш, наскільки часто вживаєш подібні вислови. У зв’язку з цим попроси когось послухати тебе й повторити за тобою вголос усі слова-паразити, які ти вживаєш. Результати можуть здивувати тебе.

У мовленні багатьох людей спостерігається і така вада: вони часто зупиняються посеред фрази, а тоді ще раз повторюють сказане або якусь його частину.

Інші ж говорять досить швидко, проте схильні часто змінювати хід думки, не закінчивши попередньої. Хоча слова таких осіб ллються вільно й легко, плинність їхнього мовлення страждає через різкі зміни думки.

Як поліпшуватись. Якщо зауважуєш, що тобі часто бракує потрібних слів, спрямуй зусилля на розширення свого словникового запасу. Звертай особливу увагу на незнані тобі слова, які бачиш у «Вартовій башті», «Пробудись!» та інших публікаціях. Відшукуй їх у словнику, перевіряй їхнє значення, правильну вимову, а тоді долучай деякі з них до свого лексикону. Якщо ти не можеш дістати жодного словника, попроси допомоги в того, хто добре володіє мовою.

Щоб поліпшити плавність, вироби звичку регулярно читати вголос. Звертай увагу на важкі слова і проказуй їх кілька разів.

Для того щоб читання було плинним, потрібно розуміти, як пов’язані між собою слова у реченні. Щоб передати думки автора, слова́ переважно слід зачитувати не поодинці, а цілими групами. Звертай особливу увагу на такі групи. Позначай їх, якщо це допоможе тобі. Твоя мета — не просто правильно зачитувати слова, але й виразно передавати думки. Опрацюй цілий абзац, аналізуючи речення за реченням. Ознайомся з ходом думки. Відтак потренуйся читати текст уголос. Читай абзац знову і знову — допоки не навчишся робити це без затинання і пауз у невідповідних місцях. Після цього переходь до інших абзаців.

Наступний крок — читати, збільшуючи темп. Якщо розуміти, як слова у реченні пов’язані між собою, це дозволить тобі охоплювати поглядом цілі групи слів і передбачати подальший хід думки. Завдяки цьому дієвість твого читання відчутно зросте.

У здобутті корисних навичок може придатися і регулярна читка з аркуша. Приміром, старайся читати вголос без попередньої підготовки денний вірш та коментар до нього; роби це регулярно. Привчайся бачити не окремі слова, а цілі звороти, що виражають завершену думку.

Щоб бути плинним у розмові, потрібно наперед обмірковувати свої слова. Призвичайся робити це кожного дня. Починай говорити тільки після того, коли вирішиш, які думки викласти і в якому порядку. Не поспішай. Намагайся висловити завершену думку, не зупиняючись посередині і не перестрибуючи на іншу тему. Для цього варто вживати короткі й прості речення.

Якщо ти точно знаєш, що́ хочеш сказати, слова повинні виходити з уст легко і природно. Підшуковувати наперед окремі слова немає потреби. По суті, варто лише чітко зафіксувати думку в розумі, а про слова думати вже під час її формулювання. Якщо зосереджуватися не на словах, а на думці, вони литимуться мимоволі і виражатимуть твої справжні почуття. Але тільки-но станеш думати не про думки, а про слова, як одразу ж почнеш затинатися. Плавність — цю важливу у читанні і мовленні рису — можна успішно розвинути шляхом постійних тренувань.

Мойсей уважав, що нездатний виконати призначення Єгови і стати виразником його волі перед єгипетським фараоном та Ізраїлем. Що було причиною такого міркування? Мойсей не вмів плинно говорити — він, мабуть, мав дефект мовлення (Вих. 4:10; 6:12). Він намагався знайти різні відмовки, але Бог не прийняв жодної з них. Єгова призначив Аарона Мойсеєвим речником, і, крім того, особисто допомагав Мойсеєві промовляти. Згодом Мойсей багато разів промовляв з великим успіхом не тільки до окремих осіб чи малих груп, але й до цілого народу (Повт. 1:1—3; 5:1; 29:1; 31:1, 2, 30; 33:1). Якщо будеш покладатися на Бога Єгову і сумлінно поліпшувати плавність свого мовлення, то теж зможеш уживати свої уста Йому на хвалу.

ПРАВИЛЬНО розставлені паузи відіграють в усному мовленні істотну роль. Це стосується як виступів перед широким загалом, так і приватних розмов. Якщо говорити без пауз, думка може втратити свою чіткість і перетворитися на нерозбірливе белькотіння. Доречні паузи сприяють ясності сказаного. Паузи використовують і для того, щоб слухачі добре запам’ятовували провідні думки.

А як визначити, коли робити паузи і якої довжини?

Паузи на розділових знаках. Розділові знаки стали важливою частиною писемного мовлення. Ними позначають кінець фрази або запитання, а в деяких мовах — виділяють цитати. Декотрі знаки пунктуації вказують на зв’язок між частинами речення. Людина, яка читає для себе, бачить ці знаки. Але коли вона зачитує текст для інших, то всі пунктуаційні знаки мусить передавати голосом. (Більше інформації про це в 1-му уроці «Грамотне читання»). Якщо не робити пауз там, де цього вимагають розділові знаки, текст може стати важкозрозумілим, а навіть набути неправильного змісту.

Місце пауз у реченні визначають не лише розділові знаки, але й спосіб викладу думок. Один відомий музикант якось сказав: «Ноти я беру не ліпше за багатьох інших піаністів. Але паузи між нотами — ось де криється справжня майстерність». Те саме стосується і мовлення. Завдяки вмілим паузам твої добре підготовані думки набувають більшої краси і змісту.

Коли готуєшся до читання вголос, у тексті іноді варто робити спеціальні помітки. Місце, в якому потрібно зробити коротеньку, можливо, зовсім незначну зупинку, позначай однією вертикальною рискою. Довшу паузу помічай двома такими рисками. Якщо певна фраза дається тобі з великою трудністю і ти постійно зупиняєшся не там, де треба, сполучи олівцем в одне ціле всі її слова. Відтак зачитай цю фразу від початку до кінця. Таким прийомом послуговується багато досвідчених ораторів.

Паузи у повсякденних розмовах здебільшого не завдають клопотів, адже ти знаєш, що́ хочеш сказати. Але якщо ти звик зупинятися через однакові інтервали часу, незважаючи на те, чого вимагає думка, твоїм словам бракуватиме виразності й ваги. Про те, як у цьому поліпшитись, розповідається в 4-му уроці «Плавність».

Паузи при зміні думки. Якщо ти переходиш з одного важливого пункту на інший, пауза дає змогу слухачам поміркувати, подумки перебудуватись, зауважити зміну в ході викладу і краще осмислити наступну думку. Робити паузу під час переходу до іншої думки так само важливо, як для водія сповільнювати швидкість на повороті.

Декотрі оратори поспішно перестрибують з однієї думки на іншу, не роблячи жодних пауз. Одна з причин такого явища — бажання охопити надто велику кількість матеріалу. Інші квапляться, бо звикли розмовляти так щодня. Можливо, так говорять усі з їхнього оточення. У всякому разі, така манера не сприяє ефективному навчанню інших. Якщо ти висловлюєш думку, яку слухачам варто почути й запам’ятати, присвяти достатньо часу на те, щоб виділити її з-поміж інших. Розумій: для виразної передачі думок без пауз не обійтись.

Якщо ти збираєшся виголосити промову за планом, матеріал слід розмістити так, щоб місце пауз між головними думками було легкопомітним. Якщо ж ти будеш зачитувати текст з рукопису, місця таких переходів варто позначити.

Паузи під час зміни думки зазвичай довші, ніж паузи на розділових знаках; але їх не можна робити надто довгими, бо це лиш розтягує виклад і втомлює слухачів. Задовгі зупинки створюють враження, що ти погано підготовлений і думаєш над тим, що ж сказати далі.

Пауза для наголошення думки. Пауза такого типу зазвичай має драматичний характер — її ставлять до чи після якогось твердження або запитання, котре у свою чергу вимовляється з більшою інтонаційною виразністю. Така пауза дає змогу осмислити щойно почуте або викликає інтерес до подальших слів. Ці два прийоми різняться між собою. Вирішуй сам, яким з них краще скористатись. Пам’ятай, однак: ці паузи слід використовувати тільки для виділення справді вагомих тверджень. У протилежному випадку цінність тих тверджень втрачається.

Приклад вправного застосування такої паузи дав Ісус, коли читав уголос Писання в назаретській синагозі. Спочатку він зачитав зі сувою книги Ісаї пророцтво про свою місію. Але перед тим як пояснити ці слова, він згорнув сувій, передав його слузі і сів. Коли ж усі присутні звернули свій погляд на Ісуса, він проказав: «Сьогодні збулося Писання, яке ви почули!» (Луки 4:16—21).

Пауза, яка вимагається обставинами. Вряди-годи паузу в мовленні доводиться робити через якісь сторонні перешкоди. Іноді розмову в проповідуванні перериває плач малюка або шум, що долинає з проїзної частини. Якщо ти промовляєш на великих зборах і в аудиторії гамірно, однак це не дуже заважає, можна збільшити силу голосу та говорити далі. Але якщо галас надто сильний і довго не стихає, слід зробити паузу, бо присутні все одно тебе не слухають. Отже, вміло послуговуйся паузами, аби слухачі здобули якнайбільше пожитку з того, що ти прагнеш їм переказати.

Пауза, яка дає час на відгук. Хоча слухачі можуть не брати прямої участі у твоєму виступі, важливо, щоб вони відгукувались на сказане подумки. Якщо ти поставиш запитання, яке аудиторія повинна обміркувати, але не витримаєш після нього належної паузи, його цінність значною мірою втратиться.

Робити паузи необхідно не тільки під час виступів, але й під час розмов у проповідуванні. Декотрі особи майже ніколи не роблять пауз. Якщо це і твоя вада, сумлінно старайся її позбутись. Учись робити паузи — завдяки цьому ти зможеш ліпше викладати свої думки та ефективніше проповідувати. Пауза — це мить тиші; тому влучно кажуть, що тиша членує мовлення, наголошує думки, притягує увагу та пестить вухо.

Розмова — це двосторонній потік думок. Люди охочіше слухають, коли цікавитись їхніми міркуваннями і вислуховувати їх. А для цього потрібно робити паузи такої довжини, щоб співрозмовник мав можливість висловитися.

Один з найдієвіших методів свідчення — це проповідування у формі розмови. На думку багатьох Свідків, ефективним є такий прийом: після вступних вітальних фраз назвати тему розмови і поставити співрозмовнику якесь запитання. Відтак слід зробити паузу, дати можливість відповісти, а тоді врахувати сказане. Упродовж розмови ці вісники неодноразово дають людині висловитися. Вони усвідомлюють, що ліпше допоможуть особі, коли знатимуть її погляд на обговорювану справу (Прип. 20:5).

Звичайно, на запитання прихильно відгукуються далеко не всі. Така реакція, однак, не перешкоджала Ісусові. Він витримував достатньо довгі паузи, щоб дати змогу висловитись навіть своїм опонентам (Марка 3:1—5). Наш співрозмовник, одержавши нагоду висловитись, може замислитись, а тоді виявити у словах думки свого серця. По суті, одна з цілей нашого служіння — ви́кликати позитивний відгук в серцях людей, переказавши їм важливі думки з Божого Слова, котрі мають спонукати їх до певних рішень (Євр. 4:12).

Вправно використовувати паузи в служінні — це справжнє мистецтво. Завдяки цьому наші слова ясніше розуміють і довше пам’ятають.

ГОВОРЯЧИ або читаючи вголос, важливо не тільки правильно вимовляти окремі слова — потрібно ще й виразно передавати думки; для цього слід належно акцентувати ключові слова і фрази, які несуть основне змістове навантаження.

Правильно поставлений змістовий наголос — це не просто додаткове підкреслення декількох або ж багатьох слів. Акцентувати насамперед слід потрібні слова. Якщо ж наголошувати не на тому, що треба, слухачі можуть не розуміти суті й спрямовувати увагу на щось інше. Цінний, але позбавлений відповідного логічного наголосу матеріал не становитиме належного заохочення для твоєї аудиторії.

Методи змістового наголошення різні і їх часто поєднують. Акцентувати можна: посиленням голосу, яскравіше вираженим почуттям, неквапливою і розміреною вимовою, паузою до або після твердження (або обома способами), а також за допомогою міміки та жестів. Логічний наголос у декотрих мовах можна зробити і пониженням або підвищенням тону. Щоб визначити найдоречніший з цих прийомів, зважай на вид матеріалу та обставини його виголошення.

Коли ти обмірковуєш, на чому наголосити, враховуй нижченаведені чинники. 1) Слова, які слід виділити у реченні, визначаються не тільки рештою його членів, але й загальним контекстом. 2) Змістовий наголос можна використовувати, щоб акцентувати початок нової думки — як головної, так і тієї, що служить звичайною перехідною ланкою у ході міркувань. Крім того, такий наголос може вказувати на завершення ланцюжка аргументації. 3) За допомогою змістового наголосу мовець може показати своє ставлення до справи. 4) Крім того, правильно розставленими наголосами можна підкреслювати головні пункти.

Мовець або читець, який хоче застосовувати ці методи наголошення, повинен чітко розуміти матеріал і щиро прагнути, щоб слухачі добре його засвоїли. Ось що в Неемії 8:8 сказано про настанови, які давалися за днів Ездри: «Читали в книзі, у Божому Законі виразно, і вияснювали значення, і робили зрозумілим читане». Вочевидь, ті, хто тоді зачитував і пояснював Божий Закон, усвідомлювали, наскільки важливо допомогти слухачам збагнути сенс почутого, запам’ятати матеріал і згодом втілити його в життя.

Можливі причини труднощів. Більшість людей уміє чітко і виразно висловлюватись у повсякденних розмовах. Але коли такі особи зачитують текст, написаний кимось іншим, їм іноді важко визначити, на яких саме словах або фразах слід поставити логічний наголос. Щоб вирішити цю проблему, треба добре зрозуміти матеріал. А для цього потрібно ґрунтовно проаналізувати написане. Отже, якщо тобі доручають читати на зібранні, завжди старанно готуйся до цього завдання.

Однак дехто користується не змістовим наголосом, а вдається до так званого «періодичного підкреслення». Таким способом він акцентує слова через конкретні проміжки часу — байдуже, увиразнює такий наголос значення сказаного чи ні. Ще дехто має звичку постійно виділяти службові слова, скажімо, надмірно наголошувати на прийменниках та сполучниках. Коли підкреслення не сприяє ясності думки, воно легко перетворюється на погану манеру, яка привертає увагу слухачів.

Намагаючись робити змістовий наголос, декотрі оратори так підвищують голос, що слухачам починає здаватися, ніби їм вичитують нотації. Такий прийом, звичайно ж, рідко коли приносить добрі результати. Якщо логічний акцент звучить неприродно, може скластися враження, що промовець говорить до аудиторії звисока. Наскільки ж ліпше звертатися до слухачів сердечним тоном і показувати їм, що сказане є розсудливим та ґрунтується на порадах зі Святого Письма.

Як поліпшуватись. Часто людина не усвідомлює, що має труднощі зі змістовим наголошенням. Іноді потрібно, щоб на це їй звернув увагу хтось інший. Якщо тобі необхідно поліпшитися у цій галузі, допомогти може наглядач школи. Окрім того, не соромся звертатися по допомогу до інших умілих промовців. Попроси, щоб хтось з них уважно послухав, як ти читаєш і говориш, а потім дав тобі практичні поради щодо поліпшення.

Попервах твій порадник може запропонувати тобі вправи на основі якоїсь статті з «Вартової башти». Він обов’язково порекомендує тобі проаналізувати кожне речення і визначити, які слова або фрази в ньому слід наголосити, щоб слухачі легко вхопили зміст. Порадник може нагадати про потребу звертати особливу увагу на слова, виділені курсивом. Пам’ятай: члени речення тісно пов’язані між собою. Тому акцентувати переважно треба не окремі слова, а цілу групу слів. Інколи, якщо цього вимагає мова, учнів школи можуть заохотити пильніше зважати на діакритичні знаки та їхню роль у розміщенні правильного змістового наголосу.

Наступний крок — це порада звертати увагу на загальний контекст, котрий охоплює більш ніж одне речення. Яка стрижнева думка цілого абзацу? Як вона вказує на те, що́ слід акцентувати в окремо взятих реченнях? Проглянь назву статті та виділені жирним шрифтом підзаголовки. Як їхній зміст впливає на те, які слова та фрази вибрати для наголошення? Щоб зробити правильний вибір, варто обмірковувати всі ці чинники. А втім, будь обережним, щоб не виділяти надто великої кількості слів.

Коли ти виступаєш без рукопису або читаєш, тобі можуть дати і таку пораду: дозволяй, щоб на позицію змістового наголосу впливав хід думок. Слід добре пам’ятати ті місця, де ланцюжок доказів закінчується або де відбувається перехід з однієї важливої думки на іншу. Слухачі будуть вдячні, якщо способом свого викладу ти допоможеш їм зауважити ці переходи. Це можна робити, наголошуючи на таких словах: насамперед, крім того, зрештою, отже, тому, розгляньмо також тощо.

Порадник керуватиме твою увагу і на думки, яким ти прагнеш надати особливого емоційного забарвлення. З цією метою можна акцентувати такі слова: вкрай, конче, надзвичайно, безумовно, зовсім, цілком, аж ніяк, немислимо, важливо, завжди тощо. За допомогою такого прийому можна вплинути на реакцію слухачів. Більше інформації на цю тему поміщено в 11-му уроці «Сердечність та інші почуття».

Щоб навчитись ліпше розставляти змістовий наголос, потрібно чітко пам’ятати ті головні пункти, які повинні запам’ятатися слухачам. Як це зробити під час читання вголос, буде детальніше обговорено в 7-му уроці «Провідні думки наголошено», а під час виступу — в 37-му уроці «Головні пункти виділено».

Коли ти прагнеш поліпшитись у проповідуванні, звертай особливу увагу на те, як зачитуєш біблійні вірші. Привчись запитувати себе: «Чому я зачитую цей фрагмент?» Щоб уміло навчати, не достатньо лише правильно вимовляти слова або читати з почуттям. Коли ти відповідаєш на запитання або навчаєш людину якоїсь основоположної істини, у вірші слід наголошувати на тих словах або словосполученнях, які підтверджують обговорювану думку. Якщо цього не робити, слухач може не зрозуміти суті почутого.

Логічний наголос вимагає додаткового увиразнення певних слів або фраз, тому недосвідчений оратор іноді схильний вимовляти їх з надмірним притиском. Це чимось схоже на гру людини, яка тільки-но починає опановувати музичний інструмент. Але зрештою, завдяки додатковим вправам, «ноти», які лунають з уст такого оратора-початківця, стають частиною гарної та виразної «мелодії».

Якщо ти вже оволодів основами змістового виділення, то можеш удосконалювати своє вміння, спостерігаючи за досвідченими мовцями. Трохи згодом ти зрозумієш, чого можна досягти різними ступенями наголошення. Крім того, ти усвідомиш, наскільки важливо для ясного переказу змісту застосовувати різні методи такого наголошення. Опановуй мистецтво змістового наголосу і завдяки цьому значною мірою поліпшиш своє вміння говорити і читати.

Не зупиняйся на перших успіхах. Щоб стати вправним мовцем, працюй над змістовим наголосом доти, доки не опануєш його повністю і доки не навчишся виділяти слова та фрази так, аби це звучало природно і без фальшу.

ВПРАВНИЙ читець бачить не тільки окреме речення і навіть не лише абзац, у котрому його поміщено. Читаючи, він враховує провідні думки цілого матеріалу і розставляє змістовий наголос саме там, де вони цього вимагають.

Якщо нехтувати цим, слухачі не помітять жодних важливих пунктів. Матеріал звучатиме одноманітно, а після його викладу буде важко згадати положення, які б чимось вирізнялися з-поміж інших.

Правильне й уміле наголошення провідних думок робить читаний текст більш виразним. Це стосується біблійних фрагментів, а також інформації, яка зачитується на зібраннях або під час вивчення Біблії із зацікавленим. І особливо важливу роль логічний акцент відіграє у промовах з готового тексту, які деколи виголошуються на конгресах.

Як це робити. На заняттях школи тобі можуть дати завдання зачитати біблійний уривок. На чому слід наголосити? Якщо цей матеріал побудовано навколо певної стрижневої думки або важливої події, власне її варто виділити з-поміж інших.

Щоб почуте пішло слухачам на благо, належить зачитувати з умінням будь-який текст — поетичний він чи прозовий, у формі прислів’їв чи оповідання (2 Тим. 3:16, 17). Для цього слід враховувати і особливості цього тексту, і склад слухацької аудиторії.

А на яких провідних думках треба наголосити, читаючи вголос на біблійному вивченні або зібранні збору? У цьому випадку головними думками слід уважати відповіді на запитання під текстом. Наголошуй також і на тих думках, які прямо пов’язані зі змістом виділеного жирним шрифтом підзаголовка.

Під час виголошення промов перед збором не рекомендується постійно користуватися повним текстом виступу. Однак іноді з таких рукописів виголошують деякі конгресові промови; це робиться для того, щоб певні думки прозвучали однаково на всіх конгресах. Щоб наголосити на провідних думках такого тексту, оратор спершу мусить його ретельно проаналізувати. Які пункти в матеріалі є головними? Промовець повинен уміти їх розпізнати. Головні пункти — це не просто тези, які він вважає цікавими. Це радше ключові думки, навколо яких побудовано увесь матеріал. Інколи стисле формулювання такої думки у рукописі є вступом до розповіді або ланцюжка доводів. Однак частіше провідна думка наводиться у формі переконливого твердження після викладу довідних аргументів. Оратор повинен виявити ці ключові положення і позначити їх у рукописі. Провідних думок у матеріалі зазвичай небагато — не більше чотирьох-п’яти. Наступний крок: промовець мусить так навчитися читати текст, щоб слухачі легко розпізнали головні думки. Вони є кульмінаційними пунктами виступу. Якщо матеріал виголошено з правильним наголосом, ці думки легше запам’ятати. Власне такою і повинна бути мета промовця.

Щоб вказати слухачам на головні пункти виступу, мовець може вдатися до різних методів. Ось декотрі з них: підсилений за́пал, зміна темпу, глибина почуттів або відповідна жестикуляція.