Плач Єремії

5* Згадай, Господи, що́ з нами сталося, —

зглянься й побач нашу га́ньбу, —

2 наша спа́дщина діста́лась чужим,

доми наші — чужи́нцям!

3 Поставали ми си́ротами:

нема ба́тька,

4 Свою воду за срı́бло ми п’ємо́,

наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.

5 У поти́лицю нас поганяють,

помучені ми, і споко́ю не маємо!

6 До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, —

щоб наси́титись хлібом!

7 Батьки наші грішили, але їх нема, —

а ми двигаємо їхні прови́ни!

8 Раби запанува́ли над нами,

і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.

9 Нара́жуючи свою душу на меч у пустині,

достаємо свій хліб.

10 Шкіра наша, мов піч, —

попали́лась з пекучого голоду,

11 Жінок на Сіоні безче́стили,

дівчат — по Юдейських містах.

13 Юнаки́ носять камінь млино́вий,

а хлопці під ношею дров спотика́ються.

14 Перестали сидı́ти старшı́ в брамі,

юнаки́ — свою пісню співати,

15 втіха нашого серця спини́лась,

наш та́нець змінивсь на жало́бу.

16 Спа́ла корона у нас з голови́,

о горе, бо ми прогріши́лись, —

17 тому́ наше серце боля́ще,

тому́ наші очі поте́мніли,

18 через го́ру Сіон, що спусто́шена,

бро́дять лисиці по ній.

19 Пробува́єш Ти, Господи, вічно,

Твій престо́л з роду в рід:

20 Нащо ж на́с забуваєш навік,

покидаєш на довгі дні нас?

21 Приверни́ нас до Себе, о Господи, —

і ве́рнемось ми,

віднови́ наші дні,

як давнı́ше було́!

22 Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув,

прогнı́вавсь занадто на нас?