Перший лист до фессалонікійців
2 Брати, ви самі, безперечно, знаєте, що наш прихід до вас не був даремний.+ 2 Як ви чули, спочатку ми зазнали страждань і знущання у Філı́ппах,+ але з допомогою нашого Бога набралися сміливості* звіщати вам Божу добру новину,+ стикаючись з великою протидією*. 3 Бо ми не ґрунтуємо своє настійне заохочення на помилкових поглядах, не даємо його з нечистих спонук і не стараємось вас обманути. 4 Оскільки ми маємо схвалення від Бога і отримали від нього доручення проповідувати добру новину, ми говоримо, намагаючись догоджати не людині, а Богові, який перевіряє наші серця.+
5 Як ви знаєте, ми ніколи не використовували улесливих слів і не прагнули нажитися на вас, приховавши свої спонуки.+ І Бог цьому свідок! 6 Ми не шукали слави від людей, ані від вас, ані від інших, хоча, як апостоли Христа, могли обтяжити вас великими витратами.+ 7 Навпаки, ми були лагідні з вами, немов мати, що годує своїх немовлят і ніжно дбає про них*. 8 І, плекаючи до вас ніжні почуття, ми постановили* передати вам не лише Божу добру новину, але й самих себе*,+ тому що дуже полюбили вас.+
9 Брати, ви, безперечно, пам’ятаєте нашу важку і невтомну працю. Адже, проповідуючи вам Божу добру новину, ми ніч і день працювали, щоб не обтяжувати жодного з вас великими витратами.+ 10 І ви, і сам Бог — свідки того, якими відданими, праведними та бездоганними були ми серед вас, віруючих. 11 Ви добре знаєте, що ми обходились з вами, неначе батько+ зі своїми дітьми: не переставали настійно заохочувати кожного з вас, утішати вас і спонукувати,+ 12 щоб ви і далі поводились гідно перед Богом,+ який покликав вас до свого Царства+ й слави.+
13 Тому ми постійно дякуємо Богові,+ бо ви, почувши від нас слово Боже, прийняли його не як слово людини, а як те, чим воно є насправді,— як слово Бога, що й діє у вас, віруючих. 14 І ви, брати, наслідуєте Божі збори в Юдеї, що перебувають в єдності з Христом Ісусом. Адже ви постраждали від рук своїх земляків,+ як і вони страждають від рук юдеїв, 15 котрі вбили навіть Господа Ісуса+ і пророків, а також переслідували нас.+ Вони не догоджають Богові, а лише усім шкодять, 16 заважаючи нам проповідувати людям з інших народів, щоб ті могли врятуватись.+ І так вони доповнюють міру своїх гріхів. Проте його гнів нарешті вилився на них.+
17 Брати, коли ми ненадовго з вами розсталися*,— хоча серцем і далі були з вами,— ми палко прагнули вас* побачити і доклали для цього всіх зусиль. 18 Саме тому ми — точніше я, Павло,— не лише один раз, а двічі намагалися прийти до вас, але Сатана щоразу ставав на нашому шляху. 19 Бо що є нашою надією, радістю чи вінком тріумфу перед нашим Господом Ісусом під час його присутності? Хіба не ви?+ 20 Безперечно, ви наша слава і радість.