Молитва — марний обряд, чи важлива комунікація?

НАЙВАЖЛИВІШЕ свято в Японії припадає від 1-го до 3-го січня, продовжуючи кілька днів на протязі якого то часу всі люди намагаються дати правильний початок новому рокові. Багато більше від половини населення Японії відвідували каплицю або храм на протязі перших трьох днів 1979 р., щоб молитись за всіх і добрим щастям на майбутній рік.

Коли б ви були пішли з ними, то щоб ви побачили там?

Тут один чоловік церемонійно очищає свій рот і руки при фонтані біля вхідних брам до Шинто святині. Тоді він приступає до святині й кидає щось у велику скриньку для пожертвування. Потім, він підносить руки вгору й хапає грубий, багатокольоровий шнур. Як він б’є шнуром, то дерев’яна колода стукає об дзвін і можна чути його дисонуюче „брязкання!” Він випускає з рук шнур і плеще кілька разів у долоні, тоді тримаючи руки вкупі, вклоняється низько кілька разів. Обертаючись, чоловік виходить. Таким чином він уже помолився.

Але, хто слухав його? Чи ця молитва була тільки марним обрядом? Цей поклонник щиро вірить, що його молитву вислухано.

Перш ніж виходить з меж святині він проштовхується до будки, щоб там купити талісман, або амулет, можливо тільки кусочок паперу з китайським написом або стрічку з амулетом доброго щастя.

За чим же він молився? Правдоподібно за миром, безпекою, щастям і майном. Так, як сказав один шинто священик: „Вони жертвують 100, 1.000 або 10.000 ієн [50 центів, 5 доларів, 50 доларів, С.Ш.], але в молитвах вони просять сотки тисяч, а навіть мільйони. Вони жертвують мало, але бажають багато”.

Не зважаючи на те, що багато японців відвідують святині тільки з початку нового року, так, як декотрі іменні (так звані) християни ходять до церкви тільки на Великдень, то побожні регулярно ходять до святинь. По багатьох домах люди мають камідану, полиця для Шинто ідолів і/або бутсудан, буддистський родинний вівтар. Тут члени родини можуть молитись засвіченням свічки, якою вони тоді підпалюють ладан. Припадаючи перед таким вівтарем, вони перше б’ють маленьким дерев’яним патичком у дзвінок, а потім багато разів деклямують повторно ту саму написану молитву або якісь запам’ятовані слова, як-от „Наму-Аміда-Бутцу” (Слава Аміда Будді). Цей вислів, вони можуть’ повторювати монотонно на протязі 20 хвилин, а навіть кілька годин.

Що ж сказати про тих японців, котрі визнають себе бути християнами? Часами вони ходять до церковного будинку в якому стають навколішки на кілька хвилин, моляться мовчазно або можливо шепотом. Декотрі читають свої молитви з книжки. Між ними є особи, які часто приходять до цього місця на молитву, а інші приходять тільки в часі якогось спеціального випробування. Інші, з чотками, деклямують запам’ятовані вислови по чотках. Час від часу протягом цього обряду, вони будуть дивитись на розп’яття або ідола якогось особливого святого.

Є так багато різних способів, якими люди моляться! Нема сумніву, що ті люди є щирі й побожні. Але відносно всіх таких молитов було б добре запитати: Чи ж у такій молитві є важлива комунікація — або чи вона є тільки марним обрядом?

[Ілюстрація на сторінці 3]

Писані молитви прив’язані до галузки в Шинто святині