Ви можете щасливо ,відпустити’!

ТАК, ЯК ми вже довідались, контролювати спонуку, щоб не няньчити дорослі діти — не легко. Відпустити їх може бути трудно. Ви може будете мусили переборювати свої почуття (як також язик) коли ваші діти кидаються в життя. Ви вже не можете дивитись на них як на немовлят які є схильні до обійми, але як на повнолітніх. Ви мусите дозволити їм робити свої власні рішення й помилки, але нехай вони знають, що ви є готові допомогти їм.

Ви завжди будете батьком і ніколи не перестанете піклуватись або журитись про ваших дітей. Але ви мусите пом’якшувати свою турботу визнанням їхньої незалежності в знані, що ви привчили ваші діти і вкорінили в них моральні цінності. Будьте певні, що вони матимуть успіх!

Отже нема причини впадати в розпач, тому що гніздо вже порожнє. Відпустити ваших дітей розкриває вам нові можливості, нагоди, а навіть ймовірність заіскрити ваше власне подружжя. На якийсь час дім буде здаватись порожній. Після довгих років виховання родини, ви тепер мусите дещо пристосуватись до нових обставин.

Але ваше життя не закінчилось. Ви тільки докінчили повний цикл вашого життя. Спочатку були тільки ви й ваше подружжя. Потім вам родились діти одно за одним. Роки скоро минали, багато скоріше як ви колись могли уявити собі. Але один за одним молодики повиростали і залишили дім. І тепер ви знаходитесь саме там де все це почалось; тільки ви з тією особою з якою ви присягнули проживати решта вашого життя. Але ваше подружжя було перше від зачаття дітей й ще досі повинно бути вам дуже дорогоцінне.

Наново познайомтесь з вашим подружжям. Так, „ви тепер коли-небудь можете приступити до вашої дружини в кухні й поцілувати її”, каже один батько, якого „ви мабуть не могли робити, коли діти були вдома”. Тепер ви маєте більше часу розмовляти між собою, подорожувати, втішатись одно одним. Ви тепер навіть можете більше служити Богові.

Навіть вдовам або родинам з одного з батьків не потрібно занепадати через самотність. „Робіть щось для інших людей!” заохочує Кармен. „Я могла б сидіти в куточку і плакати тому, що мені чоловік помер”, вона каже, „але я навчилась бути занятою. Я чекаю нагоди запрошувати людей до мого дому й підбадьорювати їх”.

,Але я боюсь, що мої діти забудуть про мене’, ви оплакуєте. Вам не потрібно так відчувати. Бувши самотні й стараючись заробляти на потреби життя, то ваші діти часто будуть думати про ваш дім і про щиру любов, яку вони відчували в ньому. Час від часу вони будуть телефонувати до вас і розказувати вам як їм поводиться. Вони навіть можуть просити вашої мудрої поради. І час від часу, вони прийдуть відвідати вас; не так часто як ви хотіли б, але досить, щоб доказати, що вони ще люблять вас.

Тому що ви так любили ваших дітей, що аж відпустили їх, то дійсно ви не загубили їх. Любов, яку ви збудили в їхніх серцях не завмре — хіба ви самі погасите її. Несамолюбну любов неможливо зламати й вона буде заглибатись, незважаючи на відстань. „Любов ніколи не схибить”.— 1 Коринтян 13:8, НС.

Один оцінюючий син, який залишив дім і приготовлявся одружитись, ось як запевнив своїх батьків: „Я хочу, щоб ви всі знали, що я дуже кохаю вас і скучаю за вами. Але Біблія каже, що чоловік залишить свого батька й матір. Я буду старатись якнайкраще, щоб тут продовжувати ім’я нашої родини й зробити його шановним. Коли Келі й я одружимось, то будемо регулярно відвідувати вас”. І так це повинно бути.

[Ілюстрація на сторінці 11]

Нехай відвідини будуть оказії показати, що ви любите один одного

[Ілюстрація на сторінці 12]

Наново ознайомтесь тепер, коли маєте більше часу