Нагірна Проповідь. „Я не руйнувати прийшов, але виконати”

В СВОЇЙ Нагірній проповіді, Ісус висловив глибоку любов та пошану до писаного Слова Божого. Він сказав: „Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи пророків прийшов [тобто Єврейське Письмо взагалі]. Я не руйнувати прийшов, але виконати”.— Матвія 5:17.

Словом і вчинком Ісус доказався бути інакшим від єврейських релігійних вчителів за Його часів. Він говорив про час, коли люди вже більше не будуть поклонятися Богові в храмі в Єрусалимі. (Івана 4:21) Він уподібнював Своє вчення до „нового вина”, якого „старі бурдюки” не могли втримати. (Луки 5:37) Ісус також їв з „митниками та з грішниками” і виконував чуда або зціляв людей в суботу. (Марка 2:13—17; 3:1—5) Цим чином Він не нарушував Божого закону; однак Його вчинки суперечили єврейським традиціям, яких у той час вважали бути важливішими від Єврейського Письма.a Тому що за їхнім поглядом Ісус порушував Божий закон, Фарисеї й іродіяни планували погубити Його ще до того, ніж Він промовив Свою славну Нагірну Проповідь.— Марка 3:6.

Проте, Син Божий запевнив Своїх слухачів, що Він не прийшов „руйнувати” Закон. Він не порушував його заповідей й не казав, що якась частина того Закону не була обов’язкова для ізраїльтян. Замість цього, Ісус прийшов „виконати” той божественний Закон. Бувши досконалий, Він міг дотримувати Закон „до самої смерті, так, до смерті на дереві страстей”. (Филип’ян 2:8, НС; Євреїв 4:15; 1 Петра 2:22) Його жертовна смерть також сповнила пророчий символізм Закону в формі тваринних жертв.— Даниїла 9:26, 27; Євреїв 10:1—9.

Ісус виконав, не тільки вимоги Закону, але також його духа. Тоді як Закон забороняв грішних вчинків, Ісус осуджував самі відношення, які спонукують такі вчинки. Наприклад, душогубство й перелюб були порушенням Божого закону; але Ісус показав, що гніватися на когось, або пожадливо дивитися на жінку доводять до таких переступів. (Матвія 5:21, 22, 27, 28; Якова 1:13—15) Крім того, Ісусова добровільна жертва Свого тілесного життя на викуп людства відбивала найвищу любов, яку Біблія називає „виконання Закону”.— Римлян 13:8—10; порівняйте з Єв. Івана 15:13.

Потім, в Його проповіді, Ісус сказав: „Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться,— ані йота єдина, ані жаден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все”.— Матвія 5:18.

Так як показує Царський підрядний переклад (анг.), Ісус тут ужив слово „амінь” яке значить „справді”, „хай буде так”. Бувши помазаним Сином Божим, обітованим Месією, Він напевно міг підтвердити правдивість своїх слів.— Порівняйте з 2 пос. до Коринтян 1:20; Об’явленням 3:14.

Божий закон виконається до „найменшої йоти або до кожного значка”. У тодішньому єврейскому алфавіті, найменша буква була йод (י). Деякі єврейські літери поміщали маленьку риску, верхівку або „крапку”. У книжників та фарисеїв, не тільки слова і літери Божого закону були дуже важливі, але також ці знаки або ,найменші значки’. Рабинська легенда представляє Бога так: „Соломон і тисячі подібних до нього минуть, але я не дозволю ані одній крапці твоїй (Тора [П’ятикнижжя]) бути викреслена”.

Виконання найменшої подробиці Божого закону було таке певне, що „небо й земля перше минуться”. Це є таке саме як би казати „ніколи”, бо Святе Письмо показує, що небо й земля будуть вічно стояти.— Псалом 78:69; 119:90.

Ісус підкреслив те, що Він дуже шанував Божий закон, кажучи: „Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчить, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчить, той стане великим у Царстві Небеснім”.— Матвія 5:19.

Людина може „порушити” одну заповідь, коли добровільно не послухає її, або ще гірше, навчатиме співєвреїв під Законом, що деякі заповіді не були обов’язкові. Тоді як Закон був у силі, то був виразом Божої волі для Його людей. Переступ, або навчати щось протилежного тим заповідям, які то точки дехто міг вважати „найменшими”, значило б зречення Бога.— Порівняйте з пос. Якова 2:10, 11.

Закон був даний, щоб призвести ізраїльтян до Месії, Який буде головним правителем Божого Царства. (Галатів 3:24; Ісаї 11:1—5; Даниїла 7:13, 14) Щодо входу в Боже Царство, то особи, які порушували Божі заповіді будуть „найменші”. Вони ніяк не ввійдуть у Боже Царство.— Матвія 21:43; Луки 13:28.

З другого боку, ті що дотримували Мойсеїв Закон, так як могли, будуть ,великими’ у Царстві Небесному”. Вони прийняли Ісуса за Месію й пізніше їх покликано царювати з Ним. (Луки 22:28—30; Римлян 8:16, 17) Цікаво зауважити, що Святе Письмо представляє королівську гідність висловом „великі”.— Приповістей 25:6; Луки 1:32.

Те, що Ісус потім сказав мабуть дуже здивувало Його слухачів: „Кажу бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників, та фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне”.— Матвія 5:20.

„Книжники” за Ісусового часу були спеціально вивчені у Законі. Хоч декотрі з них належали до садукеїв, то багато книжників були з „секти” фарисеїв, яких вимоги відносно церемонійної чистоти десятини та інших, релігійних обов’язків, перевищували вимоги Мойсеєвого Закону.— Дії 15:5.

Ті релігійні провідники вірили, що праведність здобувається точним дотримуванням вимог Закону. Вони вірили, що праведність здобувалась головно вчинками, яких Закон точно вимагав. Згідно з єврейською традицією, кожного разу, що хтось дотримував заповідь, то ставав більш „гідним”. Кожним порушенням Закону „заборговувався”. Коли людина ставала дуже гідною, то за їхнім поглядом вона була „праведна”, тоді як велика заборгованість робила її „лукавою”.

Але, такий погляд, не справджував Божого рівня про те, що було правильне. (Римлян 10:2, 3) Вони звертали малу увагу на розвиток таких рис, як любов, правосуддя, покірність, добрість, і вірність. Однак, у Божих очах ці риси є важливіші від дотримування якихось законних вимог. (5 Мойсеєва 6:5; 3 Мойсеєва 19:18; Михея 6:8) З доброї причини Ісус сказав: „Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м’яти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру”.— Матвія 23:23; порівняйте з Єв. Луки 11:42.

Християнська праведність мусить бути „більша від праведності книжників та фарисеїв”. Згідно з Ісусом, усі, хто хоче стати правдивим поклонником Бога, мусить „поклонятися Отцеві духом і правдою”. (Івана 4:23, 24, НС) Їм треба поклонятись, не тільки побожними вчинками, згідно з законом, але „духом”, якого спонукує серце повне віри та любові.— Матвія 22:37—40; Галатів 2:16.

[Примітки]