Сповняючи Богові мою обіцянку

Я НІКОЛИ не забула тієї обіцянки, яку я дала Богові майже 30 років тому — що віддам Йому своє життя якщо Він допоможе мені. Я вірю, що Він багато разів допоміг мені. Я відчувала велику провинність через те, що не виконала Богові свого обов’язку!

Життя в Америці було зовсім інакше від життя у В’єтнамі. Як гарно задовольнятись свободою — свободою піти куди і коли вам захочеться! Однак, матеріалістичний спосіб життя з його науковим світоглядом дуже бентежило мене. Людям бракувало моральних цінностей. Щоденно новини звіщали про жахливий злочин — діти вбивали батьків своїх, а батьки дітей, аборт, розвід, насильство по вулицях. Усе це дуже страхало мене. ,Чому ж такий занепад у країні багатій на красу й скарби?’ я цікавилась знати.

Тепер ті старі питання ще більше переслідували мене: Чи це Бог дійсно створив людину? Чи ми дійсно є Божими дітьми? Якщо так, то чому ж Він став такий байдужий до цих лих? Чому ж Він не покарає людей тепер, щоб відвернути ще більший занепад? Або чи Бог чекає, щоб людина покаялась у своїх гріхах? І, щодо людини, якщо вона була створена Богом, то чому ж вона не є схожа на свого Отця? Чому ж не старатись потішити Його?

З моїх власних досвідів, я переконалась, що Бог існував. Однак, мене дивувало те, що люди не розуміли Його. Чи ж у Нього немає дітей, які розуміють Його, які люблять Його, і які своїми праведними ділами потішають Його? Певно, в Нього мусять бути такі діти! Але де ж можна знайти цих дітей, і як? Як же мені познайомитись з ними?

Такі питання заполонили мене, і не маючи відповідей на них, я стала дуже нещаслива. Але сталось, що в червні 1981 року, живучи в Пасадіна, Техасі, мене відвідав старенький чоловік з його внуком. Вони говорили мені про Бога, і що Він мав Царство, дійсний уряд, який принесе благословення людям на землі. Тоді той чоловік запитав мене, чи я любила б жити вічно в Раю на землі.

Я відповіла йому й сказала, „Ні”. Я дуже бажала пізнати правдивого Бога, і жити вічно в Раю тоді не цікавило мене. Однак, поважний спосіб, яким вони говорили зі мною, збудив у мене пошану й довір’я, отже я запросила їх ввійти. Я розказала їм мої досвіди через які я вірила Бог охороняв мене й піклувався мною. „Я шукаю Бога в Якого є ці видатні риси”, я сказала. „Якщо ваш дійсно є цей Бог, то покажіть мені, як мені навчитись про Нього”.

Протягом майже години той старший чоловік читав мені з Біблії про цього Величного Бога, Єгову. Наприклад, він пояснив, як Єгова поводився з Своїми людьми, ізраїльтянами, як Він любив і турбувався ними. Наступного тижня цей чоловік знову відвідав нас, але цього разу приніс із собою книжку Моя книга біблійних оповідань (анг.). Він розгорнув книжку до 33 оповідання, „Переходячи Червоне море”. Без читання, я подивилась на малюнок і догадалась, що сталось — Бог чудесно визволив Своїх людей від руки гнобителів.

Я подумала, ,дійсно це той Бог, Якого я шукаю’. Наступного тижня я почала регулярно студіювати Біблію з Свідками Єгови, і під час студіювання, у Біблії я знаходила логічні відповіді на всі мої запитання. Так, уже знайшла правдивого Бога, щоб служити Йому й виконати Йому свій обов’язок. На доказ, що я віддала своє життя навіки служити Йому, я охрестилась зануренням у воді.

Тепер я є дуже зайнята допомагаючи іншим людям навчитись про Єгову, про Його причини через які Він дозволяє лукавству продовжуватись до цих пір, і про Його засіб незабаром усунути всі земні клопоти. Уже відчуваю правдивий мир і безпеку в служінні Єгові з Його земною організацією моїх люблячих братів і сестер.

[Вставка на сторінці 20]

,Чому ж такий занепад у країні багатій на красу й скарби?’ я цікавилась знати

[Ілюстрація на сторінці 20]

З моєю племінницею, яку я оживила під час бурі