Шукала щастя — але де?

ІСУС сказав: «Щасливі ті, що усвідомлюють їхню духовну потребу» (Матвія 5:3, НС). Одна щира молода дівчина країни Середнього Сходу відчувала духовну потребу й старалася задовольняти Бога. Зрештою, вона знайшла щастя — але де? Нехай сама пояснить.

«Батьки виховали мене в католицькому маронітстві. Вони навчили нас молитися перед статуями кожного вечора, і від дитинства я бажала служити Богові.

Коли мені сповнилося 17 років я вступила в жіночий монастир, вчитися на черницю, гадаючи, що це задовольнить мої бажання. Проте, поведінка черниць турбувала мене. Вони розпускали плітки одна на одну. Студентам не давали їсти досхочу, тоді як самі задовольнялися найкращим. І черниці вели неморальні стосунки з священиками. Розчарована, я покинула монастир після дев’ятьох місяців і вернулася назад до дому.

У мене таки було багато запитань на які я не мала відповідей, і не одержавши відповідей, перестала цікавитися релігією. Сталось у 1982 році, коли мені сповнилося 22 роки рідний брат і сестра почали студіювати Біблію з Свідками Єгови. Батьки й я дуже противилися цьому. Через його новознайдену віру брат зносив важке переслідування, його били й зрештою посадили в тюрму. Великі зміни в його житті зробили на мене велике враження. Крім того, він дуже логічно відповідав на мої запитання, яких відповідей я вже давно прагнула. Я почала читати Біблію потаємно вночі.

Одного дня я пішла з ними подивитися на конгрес Свідків Єгови. Любов між Свідками дуже вражала мене. Не було різниці між заможними а убогими. Свідки застосовують до життя те що навчають. Я переконалася, що в них була правдива релігія.

Саме після конгресу, я попросила одного з них студіювати зі мною Біблію, тільки буду студіювати, але не ходити на зібрання або проповідувати. Незабаром я усвідомила, що навчалася правди. Я помолилася і вирішила служити Єгові. Двадцять восьме жовтня 1983 року, я охрестилася разом з братом і сестрою. Уже знайшла спосіб задовольнити своє бажання служити Богові, якого від дитинства плекала.

Два місяці після хрещення я почала допоміжно піонерувати а вісім місяців пізніше, регулярно. Рік з половиною пізніше, мене запросили служити у філіалі Свідків Єгови,— Бетелі. Я два роки служила як тимчасова помічниця. Покірність усіх членів зробила на мене велике враження. Відповідальні брати навіть мили посуд після вечері.

Чотирнадцяте березня 1988 року мене прийняли в Бетел родину. Яка ж щаслива оказія! Так, уже знайшла щастя. Але де? Між присвяченими Свідками Єгови! Тепер я почуваю себе як псалмописьменник, який сказав: «Один бо день у твоїх дворах ліпший, ніж тисяча [деінде]» (Псалом 84:11, Хоменко; 84:10, НС).