Чоловік Сотворений з Наполяганням Почитати

МІЖ чоловіком а нижчими звірятами існує велика рощавина. Нема ніякого відповідного матеріялу, щоб бодай розпочати будувати еволюційний міст, щоб сполучити ту величезну рощавину. Біблія в її історії про сотворення указує, що позиція чоловіка мала бути визначеною, і містить оці слова Творця чоловіка, Бога Єгови: “Сотворімо чоловіка в наш образ і подобу, і нехай панує над рибою морською і над птаством, небесним, і над скотиною, і над усяким диким звірям, і над усяким гадом, що лазить по землі.”— 1 Мойс. 1:26, НВ.

Єгова дав чоловікові відповідальність. Її можуть змірити тільки інтелєґентні сотворіння, хто посідає мудрість зробити завдання, справедливість виконати її справедливо, любов виконати її несамолюбно і для добра своїм підкореним, і силу виконати те призначення. Оці є прикмети, що належать до Бога Єгови, а до ніякого попередного земного сотворіння яке він сотворив, і це тому історія показує, що чоловік був сотворений на образ Божий. Чоловік, не як інші земні сотворіння, мав здібність розсуджувати, вирішувати добре і зле, виявляти сумління, показати любов, і вживати розумне панування над іншими земними сотворіннями, і через те він міг відбивати прикмети Єгови і представляти його на землі. Оціняючи ці благи і маючи любов й вдячність, чоловік міг розумно почитати свойого Творця. Він був сотворений із бажанням робити це. Він мав наполягливість висказувати любов до свойого Творця. Цю потребу почитання відчув самий чоловік зі всіх земних сотворінь, а це дало ще одного чинника до рощавини між чоловіком а іншими тваринами.

Люди вживають цього уздібнення й сьогодні. Багато вживають його мильно, але уживають. Вони можливо відчувають надто помішані, щоб почитати Бога. Вони можливо відчувають, що признати віру в Бога є нижче їх розуму. А однак вони мають це наполягання в собі, і коли його не задоволити в правдивий спосіб, то воно є ужите у злий спосіб. Вони почитають щось. Багато разів ці люди почитають самі себе, їх власну волю, їх власний розум, їх науку або мистецтво, їх музику або літературу, а навіть фільософія про атеїзм остаєсь їх реліґією. Та жадна із цих річей не є задоволяючою заміною замість Бога і вони представляють погіршення чим поступ. Деякі науковці і доктори починають бачити безглуздя в новочаснім змаганні вигнати Бога.

В журналі Вуменс Гом Компаніон з квітня, 1954 р., був поміщений артикул під заголовком “Ми народжені вірувати.” Його написав др. Кліне з університету у Відні і про др. Віктора Франка того ж університету з кадри учителів і також настоятеля Австрийського Товариства Медики Психотерапії. Під заголовком в артикулі він сказав: “Ми всі почуваємо наполягливість за Бога як от наші почування до полу і голоду, так говорить нової школи психічна думка.” Витяги з артикулу слідують:

“Зогляду на цю школу, новочасне винищування нашої потреби для реліґії витворює багато розстроєння і напруження в цім атомом-загроженім світі. Це вбиває нашу нагоду провадити й шукати духової сторони життя.

“Сьогодні коли більшість з чоловіків й жінок побідили їх встидливість про полові зворушення, вони чим раз більше затурбувані їхнім здушенням реліґійного почуття. Вони кладуть на місце полового-встиду встид-Бога.

“Коли б чоловіки й жінки пізнали їх потребу віри в Бога і в значінні життя поза їх особистими приємностями, так говорить ця нова школа, вони можуть знайти мир ума і щасливість. . . .

“Др. Франклінса віра є проста: Чоловіки й жінки мчать не тільки полом і амбіцією, але також нехтуванням потреби до Бога. Вони мусять побідити ново-часного дня думку, що реліґія і Бог не є дійсно потрібні і що це є не природно шукати духової сторони життя.

“Реліґія, як залицання, др. Франкл каже, є близька річ. Ми можемо заховати наші внутрішні почування про Бога від інших людей, але якщо ми заховаємо їх від нашого ума, ми збуджуємо суперечку в собі більше смертельну як та стара діва 50 років тому, котра заперечувала собі, що вона знайшла принадного чоловіка.

“‘Заперечувати духову сторону натури особи це робить велику образу,’ каже др. Франкле. ‘Я знав багато случаїв де родичі були раді висказати кожну подробицю про їх полову історію без встиду, однак стали безмовні, коли я запитав їх про духове життя.’ . . .

“Він вичислив, що три чверті із людей в Европі терплять від цього придушення до певної міри. Він називає це духове придушення як ‘дійсна патоллоґія [наука про недуги] нашого віку.’ . . .

““Наша доба це вік замішання розумів, із перевертнями. Матеріялізм їде високо; байдужність у сідлі. І наш час також період глибокої траґедії й напружної політичної крізи. Переносити потрясення войнів і загроз воєнних без реліґійного вірування для нашого попертя — це завдання надто велике для людей,’ твердить др. Франкел.

“‘У легких і вигідних краях люди можуть уясити потрясення войнів і загроз воєнних без вищого значіння; у нашій добі це неможливе. Чоловік мусить мати моральне завдання. Він мусить видіти своє життя як значуче.

“‘Атеїстична фільософія недавних століть знеохочує нашу ґенерацію кажучи нам, що ми є менше-більше безрадні жертви нашого почуття, наших імпульсів і наших полових хотінь з однієї сторони, а з другої, ми продукт унаслідження й оточення. Людська гідність є знищена.

“‘Чоловік є вільніший ніж він думає. Так довго як ми не підкорені нашій людській здібності ані скалічимо їх низьким ограниченням ідеалів, то ми знайдемо, що це можливо бути спокійні серед обставинів серед яких життя поставить нас. Люди сьогодні взагалі свідомі факту, що вони мають почуття й непритомне полове хотіння; але багато новочасних забули, що вони є також духовими істотами.’ . . .

“Говорячи про поняття його школи, др. Франкл каже: ‘Ми признаємо, що чоловік є часто більше реліґійний як він думає. Більше людей положили своє життя за духовий ідеал як за полову любов: як же тоді психики кладуть всі свої підкрислення на полові мотиви в іґнорують інші інтереса, котрі показались бути досить сильними?’ ”

Звірята можуть жити без почитання Єгови, бо вони сотворені без того наполягання. Вони можуть бути без нього й не бути розстроєні. А що люди є сотворені почитати їх Творця, згубне розстроєння слідує, коли вони іґнорують тим наполяганням. Вони розстроююче псують самі себе, “як нерозслідливі звірята народжені натурально, щоб бути зловленими й знищеними.” Відкинувши духове, дивлячись на себе тільки як на звіря, вони остаточно мати муть часть в судьбі звірят.— 2 Петр. 2:12, НВ.