Питання від Читачів

● Наш син, сімнадцять років віку, стався дуже буйним протягом кількох років, і часом він навіть грозить нашому життю, якщо ми не дозволяємо на його поступки. Він має поривний темперамент. Він мало старається дістати заннятя і каже, що це наша відвічальність утримувати його у всьому, що він бажає. Що нам робити? — Е.Д., С.Ш.А.

Щоб справити збочення в дітях, то родичі мусять мати чимало терпеливости. Хоч вони мусять бути рішучими, то й не може бути сумніву, що родичі дійсно люблять своїх дітей. Безнастанно треба відноситися до авторітету Святих Писань і до розсудку, і приклади родичів повинні указувати, що й вони підлягають їм. До певного віку дітей можна направити, але коли юнак отверто збунтується, тоді треба дещо остріщих мір.— Жид. 12:7—11.

За часу старинного Ізраїля, коли син отверто збунтувався, тоді його родичі віддавали старшині міста, щоб покарали його. Вони присуджували смерть через укаменовання. Тоді не було вимівки для бунтації з причини молодого віку. Хоч сьогодні ми не маємо типічної Теократії для правління краю, то ми таки маємо теократичне правління вдома і в соборі, як й громадські закони краю. Коли син відмовляється признати теократичне правління в дома, тоді треба відноситися до теократичного правління в організації. Коли ж збунтований син відмовляється слухати голосу собору, тоді родичі вповні оправдані віддали його державним властям, щоб вони справились з ним як найлучше вони можуть. Отакий напрям може бути вистачальним, щоб спамятати бунтівничого сина.

Це правда, що родичі обовязані удержувати дітей, але тільки так довго поки діти не можуть удержувати себе самих і як довго вони признають провідництво родичів і співдіють з решта членами родини. Коли ж вони відмовляються це зробити, тоді вони не мають права мати опіку від родичів. Тут також відноситься принцип зазначений в 2 Солунян 3:10: “Хто не хоче робити діла, нехай і не їсть.”