Чи ви дозволяєте іншим спотикнути вас?
ЦЕЙ чоловік був європейського походження — очевидно чесний, помірний і любив правду. Коли християнські Свідки Єгови відвідали його дім у місті Нью-Йорку, то вони знайшли, що він і його дружина добре вислухали їх. Незабаром з ними розпочали регулярну студію Біблії в їхньому домі.
Але тоді щось сталося. Один чоловік, що визнавав себе бути Свідком і якого цей зацікавлений дуже шанував, поповнив серйозний гріх за який його мусіли виключити з християнського збору. Поводження цього правопорушника так розчарувало цього чоловіка, що він спотикнувся і перестав студіювати Біблію зі Свідками. Але його дружина далі студіювала. Вона охрестилася і виховала двох синів, обидвоє з яких сьогодні, багато років пізніше, є повночасні вісники доброї новини про Боже царство. Часто вона сама бере участь із ними у цій потішаючій і дуже нагороджаючій роботі проповідувати і навчати людей Біблію. А чоловік далі хитається між двома рішеннями, любить зустрічати Свідків і часами приходить на зібрання, але дотепер ображений, спотикнутий.
Ця правдива історія підкреслює трагедію, коли дозволимо іншим спотикнути нас. Подумайте про це. Застановіться над цим. Обміркуйте це. Чи тому, що хтось зробив помилку, велику чи малу, ви також мусите вибирати нерозумний шлях? Пощо шкодити собі лише тому, що хтось зробив щось або образив вас?
Ісус Христос, Син Божий, лишив нам приклад цього, так як у багато інших ставленнях. (1 Пет. 2:21) Чи Він образився, чи Він спотикнувся тому, що один із Його власних апостолів, Юда, став зрадником, тому що інший, Петро, три рази зрікся Його, що ніби не знав Його, або тому, що всі покинули Його в часі небезпеки? Як нерозумно це було б! Він не лише дуже пошкодив би Собі, але також справі Його небесного Отця і всьому людству!
Більш серйозніше від особистої шкоди та шкоди іншим, коли дозволяємо людям спотикати нас є, що цим не робимо те, що є правильно в Божих очах. “Було тобі виявлено, о людино, що добре, і чого пожадає від тебе Господь [Єгова], нічого, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити смирно”. Без різниці, що інша особа робить або не робить, то це не є виправдання для нас не давати Богові того, чого Він вимагає від нас.— Мих. 6:8.
Наприклад: Мешканці країни мають обов’язок коритися її законам, включно з тим платити податки і дотримувати закони вуличного руху. Припустім, що якогось горожана обманули, обграбували або співгорожани поступили несправедливо з ним у якийсь інший спосіб. Чи він може вживати ці вчинки на виправдання ламати які-небудь державні закони, не платити податки і відкидати закони вуличного руху? Хоч деякі сьогодні погоджуються з цим, то коли б усі почали так робити, то витворили б анархію. Щодо обов’язків, цих дві справи не мають нічого спільного одна з одною.
Горожанин лише може старатися виправлятися через закон і лишити справу в руках уряду карати злочинців, в той час як він сам кориться законам держави. І так у нашому спорідненню з Богом, нашим Творцем. Ми є під обов’язком коритися Його наказам і лишати виправлення в Його руках. Так як апостол Павло радив: “Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: ‘Мені помста належить. Я відплачу, говорить Господь [Єгова]’ ”. Ісус Христос також запевняє нас, що в Божому часі Він Сам залагодить усі несправедливості, кажучи: “Горе людині, що від неї приходить спокуса!”— Рим. 12:19; Мат. 18:7.
Ще один пункт: Дозволяти іншим спотикнути нас є нелюблячо. Цим виявляється брак любови до Бога і того, що Він зробив для нас. Ми повинні оціняти все те, що Він зробив для нас, даючи нам життя і постачаючи всі потреби для підкріплення життя! І подумайте про дар Його однородженого Сина, через Якого ми можемо мати надію набути вічного життя! (Ів. 3:16) Певно, що ми повинні старатися робити все, що можемо, щоб показати наше оцінення за всі Божі дари на нашу користь!
Дальше, якщо ми справді любимо Бога та Його закон, то нічого не зможе спотикнути нас. Біблія каже: “Мир великий для тих, хто кохає Закона Твого, і не мають вони спотикання”.— Пс. 119:165.
Часто слова і вчинки, які ображають деяких не є такі страшні за яких можна виключати образника зі збору. Та ж так як цар Соломон сказав у своїй молитві, коли посвячував храм, “немає людини, щоб вона не згрішила”. Якщо б Бог дивився на всі наші недосконалості і помилки, то що з нами сталося б? Так “якщо, Господи [Єгово], будеш зважати на беззаконня, хто встоїть, Владико?”— 1 Цар. 8:46; Пс. 130:3.
Ми повинні поводитися з іншими так, як хочемо, щоб Бог з нами поводився. Якщо дозволимо іншим спотикнути нас, то це значить, що ми не прощаємо, і коли не будемо прощати іншим їхні переступи, то не можемо сподіватися, щоб наш небесний Отець простив нам наші. (Мат. 5:7; 6:14, 15; 18:21—35) З другого боку, якщо любимо членів нашої власної родини або співпоклонників, то не будемо думати про їхні помилки, але будемо мати “щиру любов один до одного, бо любов покриває багато гріхів”.— 1 Пет. 4:8.
Головно ті, що визнають себе бути Христові учні, не повинні вживати те, що хтось зробив за виправдання переставати студіювати Боже Слово, і переставати товаришувати з співхристиянами та проголошувати добру новину Божого царства. В дійсності, коли дозволяємо вчинкам інших перешкоджати нам виконувати ці християнські вимоги, то кладемо нашу власну заяву, що є ми Христові учні під сумнів. Для таких, що спотикаються, то виглядає, що вони шукали причини, свідомо чи несвідомо, щоб перестати служити Богові.
Ми не лише повинні вважати, щоб інші не спотикали нас, але люблячо і розумно схочемо бути уважні, щоб самі не спотикали інших. Справедливість вимагає, щоб ми чинили іншим так само, як хочемо, щоб вони нам чинили. (Луки 6:31) Ми б не хотіли б, щоб хтось через недбайливість або необдуманість спотикнув нас, чи не так? Тоді ми самі повинні бути уважні, щоб не спотикати інших. Наприклад, Товариство Вартової Башти недавно дістало листа в якому було нарікання, що деякі недозрілі особи спотикнулися, тому що інші, яких вони вважали за приклади, любили пити. Іти таким шляхом не наслідується поради апостола Павла: “Чиніть прості стежки ногам вашим, щоб кульгаве не збочило, але краще виправилось”. Крім цього, Ісус перестеріг: “Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, і його потопити в морській глибині”. Певно, що ніхто із нас не хотів би, щоб так сталося з нами, чи ж не так? — Євр. 12:13; Мат. 18:6.
Отже усі стараймося чинити те, що є мудре, любляче і правильне, і таким способом не дозволяючи комусь нас спотикнути і щоб ми не спотикали інших.