Ехолокація кажана

Кажани можуть бачити, але, щоб орієнтуватися в нічній темряві, їм самих очей замало. Тому більшість видів кажанів використовує ехолокацію — визначення відстані до об’єкта за допомогою відбитого звуку. Наприклад, деякі види кажанів можуть почути, з якою частотою та чи інша комаха змахує крилами, і це дозволяє їм відрізнити, скажімо, жука від комара.

Поміркуйте. Більшість видів кажанів утворюють звукові імпульси за допомогою гортані. Вони скеровують їх через рот або ніздрі. Ці звукові імпульси відбиваються від різних об’єктів, і тоді кажани вловлюють їх своїми великими вухами. Завдяки цьому кажан може змоделювати у своєму мозку тривимірну картину довколишніх предметів чи об’єктів. Кажани вміють визначати напрямок до об’єкта, на якій він висоті і яка до нього відстань, і при цьому їм зовсім не заважає безліч подібних звуків інших кажанів.

Ехолокатор кажана має бути дуже точним. Похибка лиш в одну мілісекунду (тисячну долю секунди) може призвести до того, що кажан промахнеться аж на 17 сантиметрів. На думку деяких дослідників, точності більш ніж в одну мілісекунду «досягти неможливо». Але, як видно з деяких експериментів, кажани можуть вимірювати час повернення звуку з точністю в 10 наносекунд (одну стомільйонну долю секунди), тобто вони визначають відстань з похибкою лише в один міліметр або й менше.

Науковці сконструювали електронну палицю для сліпих, яка працює за принципом ехолокації. Вона допомагає сліпим людям орієнтуватися в просторі й оминати перешкоди, в тому числі ті, що розташовані на висоті, як-от гілки дерев. Браян Хойл та Дін Вотерс, які винайшли таку палицю, пояснили: «На створення цієї палиці нас надихнув ехолокатор кажанів».

Як ви вважаєте: ехолокація кажана — результат еволюції чи задуму?