Натиск за більшою платнею
“МИ ХОЧЕМО БІЛЬШОЇ ПЛАТНІ!” По багатьох країнах цю вимогу цими днями можна чути в збільшаючій силі.
У Сполучених Штатах в березні натиск за більшою платнею досягнув найвищий ступень. Державні робітники залишили свої праці. А чому? Тому, що не дали їм такої високої платні, яку вони вимагали. Отже коло 200.000 поштових працівників не вийшли на працю домагаючись збільшення заробітньої платні, виступаючи проти свого працедавця, федерального уряду Сполучених Штатів.
Там було ще багато інших страйків і страйкових загроз. Це вплинуло на приватні компанії, міські уряди і на федеральний уряд. І в більшости з цих випадків, головно вимагали більшої платні.
А чого так багато людей сьогодні вимагають більшої платні? Де все це закінчиться? Яка є розв’язка?
Піднесення цін
Одна з причин чого багато робітників в багатьох країнах домагаються більшої платні є піднесення цін. Ціни товару і служби зростають.
Минулого року кошт прожитку в Сполучених Штатах підскочив на 5 процентів. До перших шістьох місяців 1970 р. не було полегшення, але кошт прожитку далі збільшався такою самою високою нормою. І кошт багатьох речей зростав багато швидше. Наприклад, зауважте слідуюче збільшення цін на харчові продукти за минулий рік:
Назви речей Піднесення цін
Цибуля 30%
Морква 27%
Солонина 22%
Яйця 21%
Свинина 14%
Мелене м’ясо 13%
Піднесення цін на інші, не харчові продукти також було багато вище від нормального, а саме на такі речі:
Назви речей Піднесення цін
Кошт поїздки автобусом 16.0%
Жіноча вовняна спідниця 15.9%
Кошт поїздки літаком 13.6%
Асекураційні премії 13.0%
Кімната в лікарні 12.3%
Жіночі черевики 10.8%
Збільшення коштів прожитку виснажує кишені робітників. Один шофер таксівки в Чікаґо сказав до журналу U.S. News & World Report: “Я вже недоїдаю”. Він каже, що його родина старається розтягати закупи їжі, купуючи дешевше м’ясо і приготовляючи його з городиною.
Один бухгалтер у Мічіґані сказав: “Ми тепер вже не живемо краще. Коли дружина сказала мені, що яйця коштують 80 центів за дюжину, то я сказав їй більше не купувати яєць. Тепер я їм вівсянку на сніданок. Щоб заощаджати гроші, ми купуємо молоко на ринках замість того, щоб приносили його нам до дому. Ми також залишили звичай їсти на обід стейк принаймні раз на місяць”.
Одна господиня в Гюстоні сказала: “Я з плачем виходжу з крамниці. Я купую раз на тиждень і кожного тижня знаходжу, що речі коштують 4 або 5 центів більше. Ви не можете зменшити кількість їжі, яку ваша родина споживає, але ви можете зменшити харч для неї”.
О, який дивний стан розвинувся! В деяких країнах люди не мають досить харчів. Сполучені Штати є ‘край добробуту’, але деякі люди не можуть їсти те, що вони хочуть через стало зростаючі ціни.
В додаток зростаючих цін, податки також підскочили вгору. У 1939 р. всі податки — федеральні, стейтові й місцеві — взяли 19 центів від кожного долара в Сполучених Штатах. Але в 1969 р. податки були 36 центів на кожного долара — більше як одна третя частина особистого доходу. Ніколи в історії держави не брали так багато податків.
Отже робітник сподівається, що ціни й податки будуть постійно зростати. Коли робітники ведуть переговори за більшою платнею, то вони вимагають досить грошей, щоб покрити зростаючий кошт прожитку на кілька наступних років. І вони відчувають, що коли тих кілька років перейде, вони тоді будуть мусіли вимагати ще більшої платні.
Хочуть те, що інші мають
У цій добі радія і телевізії — люди бачать матеріяльні речі, які на них розголошують. Вони хочуть мати їх. Вони також чують про збільшення платні, якою інші втішаються, отже вимагають збільшення для себе.
Робітники також зауважують приклад своїх провідників. Вони бачать, наприклад, що Конгрес Сполучених Штатах зробив про збільшення своєї власної платні. На початку 1969 р. Конгрес призначив для себе й інших високих урядників слідуюче збільшення в платні:
Позиція Стара платня Нова платня Збільшення Процент
Президент 100,000 доларів 200,000 доларів 100.0
Член кабінету 35,000 доларів 60,000 доларів 71.4
Суддя Найвищого Суду 39,500 доларів 60,000 доларів 51.9
Член Конгресу 30,000 доларів 42,500 доларів 41.7
Крім цього, ці урядники дістають багато ‘додаткові’ користі. U.S. Netvs & World Report зауважив: “Разом, щорічні ‘додаткові’ користі можуть виносити більше як 400,000 доларів для сенатора, а 150,000 доларів для репрезентанта. Однак, багато членів відчувають, що така пайка не вистачає їм”.
Робітники бачать як на протязі кількох днів урядові члени перепускають закон ухвалюючи велике збільшення платні для себе. Але поштові робітники чекали місяці, щоб уряд зробив щось на їхню вимогу більшої платні. Вона не прийшла. Розстроєні поштовики вийшли на страйк. Часопис Нью-Йорк Times сказав: “Податковці не мають права сподіватися, щоб федеральні робітники жертвували себе для припинення інфляції, коли всі інші практикують ‘дай мені’ філософію”.
Часопис Times також сказав: “Дехто вірить, що ми бачимо наслідки самолюбного, духа в якому заохочується кожного чоловіка використовувати. . . . В кожному разі, коли нема благородної, згодженої суспільної мети, то люди хочуть і вимагають більшої платні”.
Одначе, не всі практикують таку ‘дай мені’ філософію. Є сотки тисяч людей, які не журяться про гроші. Вони тяжко працюють на життя, але вони навчилися і користають із правди, яку Ісус сказав: “Ніколи не журіться, кажучи: ‘Що ми будемо їсти, чи: ‘Що будемо пити, або: ‘У що ми зодягнемось?’ Бож усього того погани шукають, але знає Отець ваш небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правд його, а все це вам додасться”.— Мат. 6:31-33.
Особи, яких намір є робити гроші, але не відкладають часу студіювати Боже Слово і товаришувати з тими, які справді люблять і служать Богові, не є задоволені. Але ті, які кладуть Бога першим у їхньому житті, які є ‘задоволені їжою й вбранням’ і які не ‘є грошолюби’, знаходять велике задоволення в житті. (1 Тим. 6:8; Євр. 13:5) Коли вони виконують свою частину, Бог виконує Свою і постачає їм їхні щоденні потреби без журби.
Але більшість людей у світі, не застосовують біблійних принципів, тому не користають із них. Відчуваючи, що вони мусять робити щось, вони повстають навіть проти закону, щоб дістати більшої платні.
Зневажаючи закон
У Сполучених Штатах є закони, які забороняють урядовим і міським робітникам страйкувати. Правопорушники можуть бути звільнені з праці, а в деяких випадках покарані до 1,000 доларів кари й ув’язненням на один рік.
Але натиск за більшою платнею є такий сильний, що тепер ці закони зневажаються. Коли поштовики страйкували, то цим вони виступали проти федерального закону. Вони також ігнорували судові накази вертатися назад до праці. Вони теж не слухали просьби провідників юнії. Робітники відчували, що єдина мова, яку уряд буде розуміти є вживання сили, яка перерве поштову службу і вплине на цілу економію країни.
Страйк був такий серйозний, що президент Никсон сказав слухачам в цілій країні: “Тепер виживання уряду заснованого на законі стоїть на виклику”. Він тоді оголосив народне критичне становище і закликав військо Народної Сторожі помогти розносити пошту. В цьому випадку, між іншим, ці вояки були цивільні, які мусіли лишати свої роботи й родини, з наслідком втрати для їхніх роботодавців та любих.
Близько тиждень по страйку поштовиків, робітники федеральної Повітряної Адміністрації почали ‘хворіти’ й не приходили до роботи. Вони вживали цю тактику яко протест проти умовин праці. Ці робітники виконували важну функцію на аеродромах, керуючи повітряним рухом. Не виходячи на працю, вони дуже зменшили повітряний рух.
По багатьох містах, муніципальні робітники також страйкували. Вчителі, санітарні робітники, міські робітники й інша цивільна обслуга виступали проти законів, які забороняли страйкувати. Навіть поліція страйкувала. А поліція в місті Нью-Йорку грозила не виходом до роботи якщо б їхні вимоги не були задоволені. Певна річ, що населення терпить коли міські робітники страйкують, бо цим перешкоджається важним службам. Отже можна сказати, що мешканців тримається як ‘заставою’ у натиску вимагаючи більшої платні.
Отже збільшаючий нахил зневажати закон у вимогах більшої платні існує. Робітники, як і урядники не дуже охочо приходять до згоди. Точно стається так, як Біблія предсказала для нашого часу: Люди не є “схильні до порозуміння”.— 2 Тим. 3:3, НС.
Хто платить за це все?
Обчисляють, що збільшення платні в Сполучених Штатах тепер є пересічно від 8 до 10 процентів щороку. У Західній Німеччині заробітки зросли 14 процентів минулого року. В Англії збільшення є близько 12 процентів на рік. А хто платить за всі ці збільшення цін?
Приклад хто з часом мусить покрити цей кошт можна бачити з того, що сталося коли поштовій обслузі обіцяли збільшити платню — кошт оплати поштових пересилок потрібно було піднести. Отже усі, хто вживає пошту тепер мусить платити більше. Ще один приклад можна було бачити коли робітники міських кораблів у Нью-Йорку вимагали більшої платні. Вони дістали більше як 50 процентів підвишки. Але власники кораблів казали, що вони піднесуть кошт своєї служби приблизно на 40 процентів. Часопис Нью-Йорк Times з 3-го квітня 1970 р., писав:
“Правда, що корабельна обслуга і їхні родини не наймають кораблів, отже не журяться збільшенням кошту. Але це також їхнє обчислення є мильне. Кожне збільшення коштів транспортації впливає на загальну економію; кожна надмірна угода заохочує всі інші юнії підносити свій кошт.
“Юнії дуже швидко стараються триматися разом із зростаючим коштом прожитку, але вони самі мусять покрити багато цього кошту. Така була історія на протязі чотирьох років, і кінця їй не видко”.
Така є сумна дійсність усіх натисків за більшою платнею. З часом сам робітник покриває кошт, коли більше платить за товар, служби і податки. Компанії й уряди тільки підносять ціни, щоб покривати це збільшення.
Отже, хоч робітники й дістають більшу платню, то їхній економічний стан таки не поліпшується. У багатьох випадках він гіршає. До чотирьох років тижнева платня пересічного робітника в фабриці в Сполучених Штатах піднеслася від 107 до 129 доларів. На папері це виглядає поліпшення. Але дійсно такий робітник тепер став бідніший. А як це? Бо збільшення в його платні не рівняється з збільшенням у ціні і податках у тому самому часі. Його більша платня має вартість коло долара менше в дійсній купівлій силі!
А яка є відповідь?
Теперішній стан із ціною і податками та натисками за більшою платнею спричиняє велике розстроєння і нещастя. Як ясно, що людські економічні системи не працюють на добро для всіх. І подумайте про нещастя старших, убогих або хворих, які живуть на низьких або призначених доходах, які мають дуже мало або й ніякого збільшення, щоб подолати знецінення!
Чи нам сподіватися, що економічний стан буде поправлений? Чи це можливо, коли так багато груп тягнуть у противні сторони? Ні, бо в світі є забагато самолюбства і дуже мало зацікавлення добробутом інших.
Направду, те, чого нам потрібно, є урядової системи, яка буде працювати на добро для всіх. Але де можна знайти сьогодні такого уряду? Коли ми чесно переглянемо факти, то ми мусимо признати, що без різниці, які щирі урядники можуть бути, жоден людський уряд сьогодні не може задовольнити бажання всіх його людей.
Нам треба центрального несамолюбного уряду, уряд, який має мудрість, силу і право контролювати всі економічні справи і робити зміни на користь для всіх. Жоден людський уряд не може зустрінути тієї вимоги. Єдиний уряд, який може і дійсно зробить усе є Царство Боже, небесний уряд за яким Ісус навчав своїх послідовників молитися.— Мат. 6:9, 10.
Ні, надія за таким урядом не є собі якась непевна обітниця. Біблійне пророцтво показує, що час для Божого світового уряду перебрати контролю всіх світових справ уже є близько. Коли це станеться, тоді ніхто не буде вимагати більшої платні, бо Біблія каже до Бога: “Ти руку Свою відкриваєш, і все, що живе, Ти зичливо годуєш”.— Пс. 145:16.