Чому багато вже не хочуть бути священиками?

В КРАЇНІ за країною відбувається та сама історія. Багато римо-католицьких священиків покидають священство, і все менше і менше число вписується до семінарій. За минулих сім років приблизно 25.000 священиків покинули священство. І на майбутнє немає ніякої надії, що цей напрям зміниться. Євгеній Ц. Біанчі, президент Товариства Священиків для Вільної Служби, зауважив: “Соціологи не передбачують ніякого збільшення в числі нових священиків, або зменшення числа, що покидають священство”. Але чому такий стан розвинувся?

Багато вірять, що одна причина є тому, що ієрархія дуже твердо стоїть за безшлюбність для священиків. Чим раз більше священиків, а головно молодші, хочуть, щоб скасувати примусову безшлюбність. На конвенції Народної Федерації Священицької Наради в Балтіморі, Меріленд, від 14 до 18 березня 1971 р., більшість делегатів голосували, щоб прийняти слідуючу декларацію: “Ми вимагаємо, щоб священики, які тепер служать, мали право вибирати безшлюбність або шлюб і щоб ця зміна почалася негайно”.

Таким чином близько 90 процентів присутніх священиків, явно показали, що вони противилися енциклиці Sacerdotalis Caelibatus (Священицька Безшлюбність), яку Папа Павло 6-ий видав ще в 1967 р. Роблячи це, ці священики правдоподібно зруйнували свою нагоду дістати якусь вищу посаду в Католицькій Церкві. Їхній крок, проте, відбиває сильний напрям і показує почуття багатьох інших священиків. Обчислюють, що ці священики, які пересічно мають тридцять дев’ять років, представляють більше як 60 процентів священиків у Сполучених Штатах.

Хоч справді це є пекуча справа, то стан ієрархії про священицьку безшлюбність не дає всіх відповідей чому священики покидають священство і чому чим раз менше число вписується вчитися на священиків. Примусова безшлюбність уже століттями була в силі. Однак, ніколи так багато священиків не підносили свого голосу проти неї. Навіть священики, які лише два роки тому противилися думці, щоб дати духовникам право вибирати безшлюбність, змінили свій погляд.

Варто зауважити, що ці священики не противляться якомусь наказові з Біблії. По суті, Католицька Енциклопедія (Том 3-ій, ст. 481, видання 1908 р.) признає:

“У новому Заповіті ми не знаходимо ніякого наказу, щоб безшлюбність була примусовою для Апостолів, або для тих, яких вони висвячували”.

Коментуючи про слова апостола Павла в 1 Тимофія 3:2, 12 і Тита 1:6, що ‘єпископ’ або ‘диякон’ повинен бути “муж однієї дружини”, це видання (Том 3-ій, сторінка 483) каже:

“Ці вірші є фатальні для тих, які сперечаються, що безшлюбність була обов’язком для священиків від самого початку, але з другого боку, бажання апостола, щоб усі чоловіки були так, як він сам (1 Кор. 7:7-8, . . .) відвертає натяк, що він хотів, щоб усі вісники Євангелії одружувалися. Поза всякий сумнів ці слова значать, що придатний кандидат був чоловік, який, між іншими рисами, про яких згадує св. Павло, міг заслужити пошану від інших, також посідав таку стійкість характеру, як було показано, в тих днях коли було дуже багато розводів, залишаючись вірний одній дружині. . . .

“Деякі автори, між якими був небіжчик професор Бікел, сильно старалися доказати, що в цих початкових часах Церква вимагала безшлюбности від усіх її священиків вищої ранги. Але протилежний погляд, якого представляють такі науковці, як Фонк і Краус, здається має кращі основи і в сучасних роках є більш прийнятий”.

Незадоволені системою

Отже багато священиків, які противляться примусовій безшлюбності дійсно показують, що вони не є задоволені з існуючою системою, що є заснована на традиціях. І здається, що ті, які не вибирають священства або зрікаються його не є переконані, що теперішня система є найкраща для них. Якщо б вони мали щире бажання служити іншим, і твердо вірили б, що бути священиком за теперішніми рівнями, був би найкращий спосіб виконати таке бажання, то немає сумніву, вони або вчилися б на священиків, або не покидали б священства. Варто зауважити, як недавні досліди показують, що багато проблем між католицькими священиками зосереджуються навколо незадоволення з теперішнім розпорядком — сварки між вищими священиками, невідповідний провід, брак підтримки від співсвящеників і розчаровання станом, якого Церква бере в деяких моральних справах.

І певно, що тут входить віра й переконання. Цей пункт розбирав католицький журнал Commonweal. В його числі з 13-го лютого 1970 р., він зробив слідуючі спостереження:

“Питання про покликання дійсно є лише одна об’ява більшої крізи віри та вірування, інституційного довір’я і поширюючого переконання, що священство вже не є багато вищою кар’єрою від багатьох інших. . . .

“Зміна закону про безшлюбність приверне багато священиків, які покинули церкву через те, що хотіли оженитися, назад до ‘ортодоксальности’, але більшість із них не вернеться назад до священства.

“І це є надто сумнівно, чи така зміна буде мати вплив на поклоніння, яке тепер вибирає свій шлях життя. Священство може дати їм привілеї Бріґгам Йонга [багатошлюбність], але однак ще лишається справа про віру й переконання.

“Це є головний клопіт Риму. Він завтра міг би змінити закони про безшлюбність, але основні труднощі таки не будуть розв’язані. Здається, що нема ніякої універсальної відповіді, ніякого ліку на нездужання церкви.

“Ми дещо можемо бачити, чому є легше Римові триматися старих традицій. Закони про безшлюбність мусять бути змінені, але що набудеться такою зміною тепер, крім цинічного вироку, що Рим реагує на натиск ради інституційного самозадоволення?”

Але як це є, що після багатьох століть свого існування Римо-Католицька Церква не може тепер вкорінити віру й переконання, які є дуже потрібні комусь, що бажає бути або залишитися священиком? Чи може бути, що Католицька Церква сама підмивала основи своєї віри й переконання? Чи це може бути одна з причин розчаровання багатьох священиків через її стан у деяких моральних справах?

Не наслідує біблійної науки

Апостол Павло писав Тимофійові: “Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова. (2 Тим. 3:16, 17) Чи ці слова апостола Павла не показують, що Свята Біблія повинна бути рівнем для всякої правильної науки й вчинків? Чи ж це не потрясе віру чесної особи, коли вона довідується, що науки її релігії не сходяться з Біблією? З цього виринає ще одно питання: Чи Католицька Церква навчала правди так, як вона знаходиться в Біблії і чи вона підтримувала надхнення Біблії?

На протязі століть католиків і членів інших релігійних організацій навчали, що душа є безсмертна, духовна частина людини, яка живе після смерти тіла. Але, чи це є наука з Біблії? Нова Американська Біблія (маючи надпис Патрік Кардінала О’Бойла, Д.Д., католицький архиєпископ із Вашінґтону), у свойому Словнику Біблійних Теологічних Висловів”, каже під словом “душа”:

“У Новому Завіті, щоб ‘зберегти свою душу’ (Марка 8:35) не значить зберегати якусь ‘духовну’ частину людини, у протилежності ‘тілу’, (в Платонічному розумінні), але цілу особу кладучи наголос на факт, що особа є жива, має бажання, любить і є охоча щось робити, і.т.д., в додаток будучи конкретною і фізичною (примітка ТІЛО). Тут немає ніякої різниці між душою, а тілом; це лише є різні способи показувати одну, фізичну дійсність”.

А під заголовком “Тіло” ми читаємо:

“У Біблії, не протилежне душі, але ціла фізична повність людської особи, людина взагалі. Різниця між душою, а тілом у грецькому значенні є чужа Біблії”.

Чи це не є дивно, що століттями Католицька Церква навчала, що душа і тіло не є те саме, а однак признає, що це не є наука з Біблії? Чи незгода між тим, що вона навчала, а тим, що Боже Слово дійсно містить не додала до знищення віри багатьох? Якщо ви завжди вірили, що людина має безсмертну душу, то як ви тепер почуваєте себе прочитавши з офіціяльного католицького видавництва, яке признає, що це не є біблійна наука? Чи це не кладе сумнів у вашу думку, що може вас ще вчили багато іншого, що також не є в гармонії з Святим Писанням?

Треба зауважити, що церква не лише навчала речі, які вона признає противляться Біблії, вона навіть сумнівається про надхнення Біблії. Говорячи про ці пункти, яких навів теолог Ганс Кунґ, Грегорій Баум, О.С.А., недавно написав:

“Колись ми вірили, що писання було нехибне. Тому, що воно було Слово Боже, церква ще не була готова признати помилок на його сторінках. Більш критичний та історичний підхід, одначе, показав нам, що в Біблії є багато помилок. А як теологи розв’язували цю проблему? У Писанні вони не розрізняли між частинами, які були надхнені Богом, отже нехибні, та частинами, які не є надхнені, отже можуть мати помилки. Переважно вони пропонували, що все Писання є надхнене, ціла Біблія передає людям Боже Слово, незважаючи на помилки, які ми знаходимо в ній і на неправильне розуміння, яке майбутні покоління ще знайдуть у ньому. На початку цей погляд дивував деяких і багато католиків дуже сердилися. Він навіть стягнув погане відношення від ієрархії, але з часом церква признала його і це став офіціяльний стан церкви”.

Тому, що Католицька Церква навчала багато речей, які вона тепер явно признає не є біблійні, і приймає поняття, що Біблія є повна помилок, то чи це повинно дивувати нас, що Католицька Церква тепер переносить крізу? Чи стан не міг би бути інший якщо б вона була наслідувала біблійної науки й все дотримувала її рівні? Якщо б так було, то примусова безшлюбність для священиків навіть ніколи не була б такою пекучою справою, бо Біблія не підтримує цієї ідеї.