Чи цей шлях є вихід із безладдя?
НЕМАЄ жодного сумніву, що людство не знає куди прямує. Мільйонам бракує ясного проводу для їхнього особистого життя. А як можна вийти з такого замішання? Які є надії на дійсну та ясну майбутність?
‘Ми все можемо надіятися’, дехто буде казати. ‘Людству все вдавалося вийти з минулих криз. Чому ж не вийти з кризи в нашому дні?’ вони питають.
Певна річ, що це є добре мати надію. Але, якщо ми зустрічаємо факти, то чи людська історія не є постійним потоком розбитих надій? Фальшиві надії доводять до розчарування. Лише дійсні надії, які спочивають на здоровій основі, можуть довести до вартісної майбутності.
Отже це є нерозумно лише сліпо надіятися, що ‘якимось способом все буде гаразд’. Треба щось робити. І те, що ми робимо мусить бути правильне. Чи люди дивляться в правильний напрямок за своїми відповідями?
Чи народні уряди можуть взяти провід?
Багато людей покладають надії на свої народні уряди, щоб вони розв’язали великі клопоти життя. Вони кажуть: ‘Кладім справи нашого народу на перше місце’! Добробут і безпека свого власного народу перше від усяких справ. Часто вони хочуть, щоб якийсь сильний уряд відновив ‘закон і порядок’ і покрутив громадський неспокій.
Але, чи зосереджуватися перше над своєю власною державою вже вивело якийсь край із його клопотів? Що сталося з тими, що колись вибирали такий шлях? Дуже часто виринали гарячі націоналістичні почуття доводячи до диктаторства. Подумайте про націстський уряд у Німеччині. Німеччина вийшла з Першої Світової Війни в дуже нужденому стані. Але під сильним володінням диктатора Гітлєра, вона дуже скоро відбудувалася. Нові закони поправили економічні та суспільні системи. Комерція розквітала. Безробіття закінчилося. Але разом з цим пересічний горожанин стратив свою свободу.
Такий гарячий націоналізм оказався дуже коштовний для решта світу. Мільйони осіб, включаючи невинних цивільних, померло в страхіттю Другої Світової Війни. Народи стратили дуже багато майна. Ні, гарячий націоналізм не поліпшив світовий стан, навіть стан Німеччини.
Чи сильний націоналізм поліпшив справи по інших країнах? Чи він розв’язав клопоти Радянського Союзу? Чи він розв’язав клопоти тих країн, які недавно набули незалежности, як то стало в Африці? У Радянському Союзі, економічні та родинні клопоти, як і придушення особистої свободи, відповідають, Ні. В Африці жорстокі племінні війни, убогість і диктаторство відповідають Ні.
Тому то багато здорово думаючих людей бачать, що націоналізм не постачає виходу з великих проблем людства. Вони знають із історії, що народи регулярно встають і падають, і що жодна форма людського володіння ніколи не задоволила дійсним потребам усіх своїх людей.
Що сказати про людський світовий уряд?
Тому що світові проблеми вже стали такі великі, багато відчувають, так як британський історик Арнолд Тойнбі, який сказав:
“Стратегічні й гігієнічні проблеми людства є всесвітні і дуже натискають; вони не можуть бути розв’язані місцевими урядами. Такі проблеми вимагають всесвітньої влади, яка буде мати перевагу сили”.
Але чи воно доречно сподіватися, що кожна держава добровільно і свідомо віддасть свій суверенітет такому світовому урядові? Чи держави колись зробили таке? Ні, бо дух націоналізму є надто сильний. Тому то Тойнбі перестерігав: “Щоб людство продовжувало існувати, то треба політичної єдности, однак теперішній настрій людства є розділюючий”.
Навіть коли б народи і піддалися, віддали всі свої народні справи світовому людському урядові, то чи вони цим доб’ються до корення своїх клопотів? Чи це логічно сподіватися, щоб людські провідники, які не можуть розв’язати світові проблеми з’єднаним зусиллям? Чи збірник особистих невдач постачає якусь здорову основу для розв’язання всесвітніх проблем?
Але дуже багато людей навіть не журяться тим, що можна зробити для цілого світу. Вони цікавляться найбільше особистими справами.
Побиваючись за самолюбними інтересами
Більшість людей цікавляться лише своїми особистими самолюбними справами. Вони взяли напрямок, який придбає їм більше матеріальних вигод і, так як вони надіються, фінансової забезпеки.
Але, чи такий матеріалістичний спосіб життя, за яким так дуже багато людей побиваються, зменшив людські клопоти? Подивіться на деякі наслідки.
Вже тепер є великий брак багатьох земних природних багатств. А чому? Тому, що людина поступово вичерпувала все більше і більше цього багатства з землі, щоб виробляти те чого споживачі прагнуть.
В цей час це виродило “індустріяльне суспільство”. Хоч воно принесло деякі користі, однак, це спричинило мільйони людей працювати при нудних роботах по шумних, переповнених фабриках, без жодної надії на поліпшення. Часто вони мусять подорожувати до роботи через їдку, отрутну мішанину мряки з димом, по переповнених дорогах, багато з яких є забруднені сміттям. Береги річок, озер, які колись були дуже гарні та спокійні, тепер стали небезпечні через забруднення.
Також, через прагнення матеріальних речей, і через постійно збільшаючий кошт, багато чоловіків і жінок, стараються більше працювати, щоб заробляти більше грошей. А родини плачуть через занедбання. Збільшаюче число розстроєних дружин звертаються до п’янства. Діти, не маючи доброго догляду, відчувають ‘прогалину між поколінням’ і часто звертаються до наркотиків та неморальности.
Але наркотики калічуть і вбивають. Шалений алкоголізм і пошесть венеричних хвороб від неморальности беруть свої жертви. Хід життя став дуже швидкий для правдивого задоволення. З розстроєння та напруг приходять збільшаюче число психічних хвороб, серцевих та інших недуг. І багато з цього через шалену гонитву за матеріальними вигодами.
Чи світова релігія має відповідь?
Багато осіб сьогодні мають те, що один канадійський професор назвав “велике духовне прагнення за поясненням”.
Але все менше і менше людей звертаються до традиційної релігії, щоб доповнити цю потребу. А чому? Бо вони знаходять, що релігії не є в згоді, знаходяться розділені у головних справах. Деякі священики навіть сумніваються в існування Бога. Змінливі рівні правильного, а злого створюють почуття, що світ уже не знає куди прямує, немов корабель без керма.
Наприклад, у 1971 р. багато католицьких єпископів у Сполучених Штатах вимагали кінця Індокитайської війни, кажучи, що вона була ‘неморальна війна’. Але перед тим провідники церкви говорили іначе. Кардинал Спелман, назвав американське військо в В’єтнамі “вояки Христа” і сказав, що воювати за чимось “меншим від перемоги є неймовірно”. Такі великі справи, як безшлюбність священиків і контролювання народження, що стоять нерозв’язані між католиками, а головно між священиками. Тому багато щирих католиків залишаються у замішанні, недовіряючи провідникам церкви.
У недавніх роках суспільні справи потрясли протестантські церкви. Хоч деякі церкви прийняли расове з’єднання, то інші з тієї самої релігії не погоджуються з цим. Деякі церкви підтримують радикальні ‘ліві’ рухи вимагаючи суспільних змін; інші з тієї самої релігії осуджують їх. А звичайна людина, захоплена на роздоріжжю є замішана, обурена.
Додаючи до цього замішання є те, що збільшаюче число церковних провідників не осуджують статеві зносини поза подружжям, ані навіть перелюбу.
Наприклад, протестантський священик Васар Університету сказав, що ‘повне життя можна найкраще зазнати коли чоловік — і його дружина — є вільні вести позашлюбні справи [перелюб], не потаємно, але свідомо і за згодою”.— Current Medical Reports, січня 1970 р.
Все більше і більше священиків похвалюють також мужоложство. Стаття, яку написав священик з Сан-Франціско, Р. В. Кромей в Жива Церква (анг. мові), тижневик Єпископальної церкви, сказав: “Нема ніякого статевого вчинка, щоб сам в собі був гріхом. . . Я також вірю, що дві особи однакової статі можуть кохатися і поглибити свою любов статевими зносинами [мужоложство]”.
Однак, Біблія виразно забороняє розпусту, перелюб і мужоложство. Особи, що практикують такі огиди, Боже Слово каже, заслужили собі смерть.— Рим. 1:24—32; 1 Кор. 6:9, 10.
Також мільйони людей звертаються до астрології, віщувальної дошки, чорного чарівництва, навіть поклоніння Диявола. Однак жодні з них не показали людству дороги до правдивого миру та безпеки. Вони, так як сказав шкільний адміністратор у Ванкувер, Бритіш Коломбії, є “ще один спосіб заслонювати дійсність”.
Куди можна звернутися з довір’ям?
Чи можна до чогось звернутися з довір’ям, щоб знайти проводу для життя? Хто може показати нам правильну сторону і забезпечити майбутнім щастям?
У Біблії є приповістка, що каже: “Без пророчих видінь [об’явлення] люд розбещений”. (Прип. 29:18) Цей здоровий принцип доказався правдивий у нашому дні. Коли немає ясних виглядів на майбутність, немає відкриття провадити її, то помилкове зусилля недосконалої людини доводить її лише до більших клопотів, пролиття крови, неморальности та розпачливости.
Справді, людству треба проникливости,— щоб воно бачило в яку сторону прямує й який правильний шлях треба вибрати. Людству треба спеціяльного проводу, якого воно не може дати само собі. Звідки цей провід мусить прийти? Він може прийти лише з одного джерела вищого від людини. Він мусить прийти від Творця людства, Бога Єгови. Лише Він напевно знає куди світ прямує і що може довести до вільного безклопотного світу.
Тому то свідки Єгови вірять, що відповідь до Питання, “Куди цей світ прямує?”, можна знайти лише в Біблії і в її пророцтвах. В більше як двіста країнах кругом світу, мільйони осіб уже студіюють Біблію зі Свідками Єгови. Між тим, що ці люди почули і навчилися є значність одного року в нашому часі — 1914 р. А що цей рік має до діла з нашим часом і вашими надіями на майбутність?