Інша причина для табірного життя

Від “Пробудись!” кореспондента в Еквадорі

У БАГАТЬОХ країнах збільшаюча продаж табірних приладів та зроблених для цієї цілі авт показує яке популярне сталося “табірне життя”. Багато міських мешканців знаходять, що табірна подорож дає тимчасове полегшення від натисків міського життя і будує оцінення до краси творення. В той самий час, більшість осіб погодяться, що така поїздка також відновляє оцінення до домашніх вигод. З цих і інших причин, не багато людей вибирають “табірне життя” за постійний спосіб свого життя.

Ми знаємо, проте, про сімох молодих осіб, які вже більше як рік “таборують” у відокремленій околиці Анди гір тут у південному Еквадорі. Крім цього, вони планують далі таборувати. Їхня присутність у цій околиці, яку туристи дуже рідко коли відвідують, притягнула багато уваги. Ми також зацікавилися, отже вирішили відвідати їх.

Уже світало, коли ми приїхали до їхнього табору, біля села Каряманґа. При підніжжю зносячогося Ел Агуаса вершка, ми бачимо моторовий дім і причіпний вагон, як і малу вагонетку та мотоцикл. Усі стоять на стоянці на траві біля річки. Як сонце сходить понад лісом, що покриває гори, розпускаючи тиняву імлу своїм привітливим теплом, ми зауважуємо, що хтось рухається у причіпному вагоні, й чуємо стукання мисок у кухні моторового дому. Незабаром нас притягає запах сніданка, змішаного з приємними запахами вогкої трави та евкаліптового дерева. Бувши певні, що молоді люди вже повставали, ми приступаємо і виявляємо нашу присутність.

Початок надзвичайної подорожі

Нас привітує Карлос і його дружина Сецілія, які представляють нас до Ріґоберта і Сантіяга, спів-Еквадорців, і до Марка, Ґерда та Кемпа, з Ґалапаґос Островів, Німеччини та Сполучених Штатів. Майже відразу нас притягає дружній дух між членами цієї міжнародної групи. На нас також робить враження діловий спосіб, яким вони упорядковують свій вагон і приготовляються для їхньої активности. Зауважуючи, що ми цікавимося їхньою планованою поїздкою, вони запрошують нас піти з ними. Ми приймаємо їхнє запрошення і незабаром підскакуємо на задньому сідінні вагонетки, дальше познайомлюємося з нашими новими друзями і з оціненням дивимося на змінюючу панораму нерівних, скелястих гір по дорозі до незнаного призначення.

Ми не їхали довго, коли вагонетка несподівано стала при боці дороги. Карлос вискакує і питає чи ми хотіли б піти з ним. Зацікавившись, ми погоджуємося і йдемо слідом за ним стежкою, яку ледве видко з дороги. Стежка веде нас до маленької хати з глиняної цегли. Господар успокоює свої собаки і ввічливо вітає нас з допитливим поглядом. Його інтелігентні очі починають сяяти, коли він взнав ціль наших відвідин. Карлос пропонує студіювати Біблію з ним і з його родиною в його власному домі, безкоштовно. Господар є здивований і задоволений цим. Перший раз в свойому житті він тримає Біблію в руці і задумується над нашим пропонуванням. Після кількох слів вони погоджуються”, щоб Карлос вернувся назад кілька днів пізніше на першу Біблійну студію. Ми прощаємося і вертаємося назад до чекаючої вагонетки.

Чому така подорож?

Вернувшись до вагонетки ми висловлюємося, що це є дуже надзвичайна табірна подорож. Наші друзі усміхаючись погоджуються, що не дуже багато людей подумали б уживати табірний дім для такої цілі. Вони прийшли до цієї околиці працювати, а не на вакації, шукати людей, замість утікати від них. В такій роботі вони вживають свій час цілий день, кожного дня.

Марк, що був шофером, пояснює докладніше: “Як Свідки Єгови, тут в Еквадорі, ми цікавимося відвідувати людей по всіх околицях країни, з важною Біблійною вісткою, ‘⁠доброю новиною про царство⁠’. Трохи більше як рік тому у цій південній околиці Лоя області, що покриває майже сто двадцять квадратових миль (311 квадратових кілометрів), з населенням більше як сто тисяч, ніхто ще не проповідував доброї новини. Ми почули як Свідки у Перу вживали моторові доми по відокремлених околицях своєї гористої території, і вирішили вживати такі засоби в цій території”.

“Наш намір”, він продовжує, “не є лише доручати людям Біблійну літературу, . . . але розпочинати регулярні домашні Біблійні студії і зрештою організовувати збори. . . Тому ми постійно таборуємо недалеко містечка на протязі кількох місяців, вживаючи табір за центр з якого регулярно відвідуємо інші містечка і села в околиці, і провадимо Біблійні студії часом з так багатьма, як сто особами протягом трьох тижнів, заки закінчимо обходити нашу призначену округу. На більших зібраннях, яких ми організуємо по містах, тепер приходить коло п’ятдесят осіб”.

Хто постачає ці таборові устаткування, і як ви сплачуєте свої видатки”, ми хотіли знати.

Приватні датки покривають кошти, включаючи кошт причіпного вагона і моторового дому, які були побудовані й пристосовані тут в Еквадорі для цієї небувалої цілі. П’ять із сімох цієї групи є повночасні вісники, яких Еквадорський відділ Товариства Вартової Башти висилає як “спеціальні піонери”, і вони дістають малу місячню платню на життєві витрати.

“Обходяться без звичайних вигод” — з доброї причини

Ми цікаві знати чи Сецілія може так багато варити і вести домашнє господарство. Вона запевняє нас, що кожний має свої призначені обов’язки, навіть варити один день на тиждень, і додає, що її ніколи не обтяжували домашньою роботою більше ніж їй належалося. Її чоловік пояснює, що вона заохочувала багато жінок студіювати Біблію і приходити на зібрання.

Всі в групі “обходяться без звичайних вигод” з доброї причини,⁠— щоб помагати іншим духовно. Щоб продовжувати цю роботу, то треба було навчитися про деякі речі. Наприклад, деякі члени цієї групи за кілька тижнів навчилися варити, а решта з признанням споживали ними приготовлену їжу і заохочували їх. Вони також мусіли навчитися інших майстерностей. Ґерд перший раз у свойому житті їхав на коні. Інші навчилися керувати автом або їхати мотоциклем. Усі навчилися багато автомобільної механіки.

Ми зауважили, що у більшости дороги є вузькі, не асфальтові й мало доглядані. Ми довідуємося, що Ріґоберто, досвідчений механік, постійно ремонтує автомобілі — у додаток до більше як 150 годин кожного місяця, яких він уживає проповідувати про Царство.

Часами погані дороги ставили дійсну небезпеку. Одного разу вагонетка перевернулася на вузькій, кривій дорозі з Ріґобертом гойдаючимся на причіпленому охоронному пасові! Велика скеля, яка встромилася через вікно тримала автомобіль і він не скотився в провалля більше як сто метрів (328 футів) глибоке!

Їхнє зусилля нагороджене

Деякі зацікавлені студенти Біблії живуть по околицях, яких можна досягнути лише пішки або конем. Але такі зусилля можуть бути дуже нагороджуючими.

Щоб дістатися до одного гуртка треба подорожувати три години вагонеткою або мотоциклем, а тоді ще іти пішки дві до п’ять годин, залежачи від стану пішоходця і дороги. Крім цього, ще треба переходити ріку. Ми попросили Марка розказати нам про одну з його подорожів до цієї родини.

“Коли ми рушили в дорогу” він починає, “то дороги були дуже погані. . . Нарешті, вже не було можливо дальше їхати вагонеткою, отже ми лишили її коло одного дому і пішли пішки. Ми подорожували пішки майже п’ять кілометрів (коло три милі) до ріки, говорячи про Біблію зі всіма людьми, яких зустрічали. Пообідавши в маленькій крамниці біля ріки, ми перебрили на другий бік і рушили в дорогу до зацікавленої родини, яка то подорож ми думали візьме чотири години. Дощ почав падати і ми всі промокли до шкіри. Окрім цього, почало смеркатися перед тим ніж ми прибули до нашого призначення. Стало дуже темно. Якби з нами не було місцевого Свідка, який провадив нас, то ми напевно заблудили б. Ви не могли бачити своєї руки перед обличчям. . . .

“Коли ми дійшли до їхнього дому, то вони всі вже полягали спати, але я ніколи не забуду про гостинність цієї покірної родини. Матір устала і приготовила нам вечерю і запросила нас переспати з ними, хоч у їхній маленькій хаті не було місця. Нас двоє лягли на підлогу у мокрій одежі, але я знайшов сухе місце на другому поверсі де тримали кукурудзу. Другого дня ми студіювали Біблію з цією ревною родиною, як і проповідували їхнім сусідам. Ми вирішили знову переспати з ними перед тим ніж рушили в дорогу назад другого дня”.

І в поворотній подорожі ми зустріли багато проблем. Але це зусилля було варта цих клопотів, тому що ця відокремлена родина дуже оціняла Біблійну правду. З часом її відвідали дві черниці і два катехісти, у надії “направити” цю “блукаючу” родину. Марко розповідає, що сталося: “Молодий чоловік тієї родини показав їм з їхньої власної Католицької Біблії, що це неправильно вживати образи. Тоді черниця стала пояснювати, що Церква вже не заохочувала вживання образів і що лише дуже освічені католики ще вживали їх. Почувши це, інший чоловік, що прислухувався до розмови став противитися. Він ходив з черницями відвідувати людей і чув як вона наказувала другій родині, що це правильно вживати їх. Він дуже здивувався і відчув огиду через дволичність цієї черниці. Вони зараз відійшли і більше не старалися ‘⁠помагати⁠’ цій родині, яка, як вони казали, ‘⁠відбилася від стада’ ”.

Ця відокремлена родина тепер уживає час проповідувати своїм сусідам про те, що самі навчилися. Недавно, всі троє, що студіювали, прибули на велику конвенцію Свідків Єгови в місті Сюенса, де охрестилися на символ свого посвячення Богові Єгові. Один із них, сімнадцятилітній Сантіяґо, тепер подорожує з цією групою Свідків Єгови.

Між іншим, недавно місцевий священик скликав 120 осіб вислухати як він “виявляв” Свідків. Ця відокремлена родина прибула на цей збір і вживала Католицьку Біблію виявити помилку вживання релігійних образів. Коли дискусія повернулася до релігійних титулів, то священик сказав, що не противиться коли б Свідки кликали його “Пан” замість “Отець”. Коли його запитали чи він може це сказати всім присутнім, то священик став безмовний і сказав, що він дійсно скликав зібрання, щоб перестерігати людей проти Євангелистів, а не Свідків Єгови. Це спричинило великий галас, тому що багато з його послідовників чули як він говорив погано про Свідків. Коли зібрання закінчилося, то кілька сусідів, які раніше противилися Свідкам почали цікавитися Біблійною правдою. Один сусід колись сказав, що візьме їхню Біблію, зварить з кукурудзяною кашою, і змусить Свідків з’їсти її. Після цього зібрання з священиком, проте, цей чоловік перепросив родину і почав студіювати Біблію.

Як наші цікаві відвідини з цими молодими християнами продовжуються, ми ходимо з ними до різних домів. Більшість людей, яких ми відвідували є пильні, дружні, освічені і цікавляться більшим знанням про Біблію. Один старенький чоловік сказав, що він ціле своє життя чекав на когось, щоб прийшов допомогти йому зрозуміти Біблію. Час дуже скоро збігав. Уже було пізно і час вертатися до моторового дому на вечерю.

Наші цікаві відвідини кінчаються

Коли Кемп спритно приготовляє вечерю, хтось позаді грає на гітарі. Ми слухаємо як Сантіяґо раз врятував Ріґоберта і його багаж із повної ріки, коли він старався перейти на другий бік без допомоги і його вхопила швидка течія. А що сказати про той великий землетрус? Один Свідок лишився зачекати у вагонетці, коли других два рушили до сусідньої хати. Нараз у вагонетці з’явився несамовитий рух. Їхній чекаючий друг одчайдушно старався вийти з неї в той час, як вагонетка буйно коливалася з боку на бік. “Землетрус!” він подумав. Коли нарешті він видерся, то побачив свій “землетрус”⁠— велику свиню, яка чухалася і терлася об зад вагонетки!

По вечері, ми помогли мити посуд, тоді неохочо вернулися назад, обговорюючи наш досвід. Завзяття наших нових друзів і їхня охота обходитися без звичайних вигод, навіть труднощі, ради їхнього проповідування, пригадують нам перших християнів. Вони також працювали тяжко і очевидно цікавилися всім тим, що могло допомогти їм швидко звіщати добру новину. Таким способом, християни були перші вживати кодекс (рукопис у формі книги), який швидко заступив великі сувої передавати написану вістку з Писань. Так само тут, в нашому часі, ми бачимо тим самим духом, моторовий дім був пристосований зустріти потреби сучасних провісників доброї новини.