Сьогоднішні люди, які живуть у минувшині
Від „Пробудись!” кореспондента в Мексіко
МЕКСІКА має багато несподіванок для відвідувачів. Між цікавими людьми, яких можна бачити в цій країні є Тарагумара індійці. Чи ви вже колись чули про них?
У цьому племені індійців є коло 70.000 осіб. Вони живуть у гористій частині штату Чігуагуа, північнозахідної Мексіки. Там між Тарагумарами життя продовжується так, як воно було століттями тому.
Їхній одяг є досить звичайний. Чоловіки носять настегенні пов’язки. А жінки кілька спідниць одну верх другої з яснокольоровими сорочками і намисто. Чоловіки, як і жінки мають густе, чорне волосся довге до плечей.
Деякі тубільці будують звичайні дерев’яні доми. Ті, що мешкають по глибоких гірських ущелинах нижчих околиць живуть по печерах.
Живучи з землі
Тарагумари мають дуже дивну процедуру для полювання. Вони будуть гнатися за оленями, навіть кілька днів. Коли тварини втомлюються, тоді їх легко вбивати. Вони також ловлять вивірки, ящірки, і маленькі жаби. Ці індійці мають чудову витривалість, коли треба бігти. Про це читаємо в журналі National Geographic:
,Маючи фантастичний запас життєвої енергії, Тарагумара індійці цілком босі часто біжать у перегонах 48 годин. Як біжать, то копають дерев’яні м’ячі такої величини, як помаранчі, і коли перегони закінчуються, то м’яч зменшується на половину від тертя”.
Деякі Тарагумари обробляють землю, вирощують кукурудзу, бараболю, фасолю, і так далі. Але їхнє сільське господарство вимагає бродячого способу життя. Земля є рідка і великі дощі та вітри дуже роз’їдають її. Коли родюча земля зникає в одній околиці, то родини вибираються до нової околиці.
Родина і громада
Між Тарагумарами є дивний погляд до подружжя і моралів. Коли двоє молодих людей закохаються, то родичі зараз роблять розпорядок справляти забаву. На забаву приходять молоді, їхні родичі і сіріям, місцевий губернатор, який одружує молодих. Тарагумари дуже рідко коли ходять до міста узаконювати своє подружжя.
Одружені в цей спосіб, молода пара живе разом так довго, як бажає. Коли вже не хочуть жити разом, то розходяться. А як зустрінуть особу протилежної статі, яка сподобається їм, то можуть знову об’єднатися. Відносно статевих образ, коли Тарагумара індієць зґвалтує дівчину, то мусить заплатити батькові посаг. У такому разі батько наставляє ціну посагу.
Це плем’я признає владу мексіканського федерального й штатського уряду. У додатку до цього, між ними є місцевий уряд, об’єднуючи в собі перед-іспанські й колоніальні Єзуїтські особливості.
Кожне село має свій власний збір складаючись з місцевих мешканців. Предсідником збору є сіріям, якому помагають менші влади. Збір сходиться кожної неділі вислуховувати і розв’язувати проблеми громади. На символ влади, сіріям носить святу палицю називаючись дісора.
Мале бажання на поступ
Уряд Мексіки й Єзуїти постачили наукові курси для Тарагумарів, даючи основне тренування у мистецтві і ремеслі. Деякі використали з цих розпорядків. Кілька індійців вийшли на вчителів. Інші відкрили своє власне підприємство по містах і продають товар свого ручного виробу.
Але, в більшій частині, Тарагумари не виявляють бажання поліпшити свій примітивний спосіб життя. Вони воліють жити в минувшині. А яка є причина на це?
Переважно Тарагумари люблять триматися старих звичаїв. Вони є задоволені продовжувати традиції, які були передані через багато генерацій. Традиційні активності включають вироби ґуари (кошики з пальми), вовняні ковдри і череп’яний посуд.
Також, те, що є проти поступу є факт, що коли ці індійці йдуть у місто, то люди жалують їх і дають їм милостині. Люди, що живуть таким життям не дуже бажають працювати.
Мішанина релігійних переконань
Релігійні переконання Тарагумарів є мішаниною Римо-Католицизму і традиційних індійських наук. Давно тому іспанські священики вплинули на них повірити в Ісуса Христа, але лише у поверховий спосіб. Коли є якась користь, то вони є готові змінити свою релігію. Коли Католицька Церква дає їм прожиток, то вони погоджуються з Католицизмом. Але, коли якась Протестантська релігія, дає їм одяг та їжу, то вони погоджуються з наукою Протестантської Церкви.
Тарагумари вірять у безсмертність душі і публічно поклоняються сонцю та хресту у зв’язку з деякими святами. Також, між ними є багато чарівництва. У них є лікарі, що лікують зіллям і ті, що „гоять”, маючи силу накидати й відбирати силу прокляття. У заплату за свої служби, ці лікарі вимагають, горщик тесґуїно, сильна горілка з кукурудзи. Часами ці особи шахрують людей. Перед відвідуванням хворої особи, деякі кладуть камінець у рот. Переглянувши хворого, вони вдають ніби висосують забруднення з зап’ястків пацієнта. Тоді вони вибирають камінь з їхнього рота і кажуть, що це є з тіла хворого, і що він вже більше не буде хворіти. Незважаючи на таке шахрайство, ці лікарі мають багато послідовників.
Відношення до культурної роботи
Потішаючим є, що кілька з цих індійців уже відгукнулися до культурної роботи осіб, що доручають людям журнал Пробудись! Між Тарагумарами ця робота почалася у 1956 р., коли „піонер” (особа, що виконує таку роботу повночасно) прибув до цієї околиці. Він почав доручати їм літературу, знову відвідувати їх і провадити студії по домах тих, що зацікавилися.
У 1958 р. у тій околиці відкрилися зібрання і три роки пізніше два Тарагумари охрестилися. До 1965 р. число Тарагумарів, що брали участь у цій культурній роботі цієї околиці піднеслося до 14, і відтоді це число подвоїлося. На публічний виклад недавньої місцевої конвенції у неділю зійшлося 94 осіб. Показуючи наслідки такої культурної освіти, один подорожуючий надзиратель пише:
„Ті, що тепер беруть участь у культурній роботі в Аґуа Калієнте, Чігуагуа, колись були терором тієї околиці. Вони були зухвалі і регулярно накоювали клопоту, коли впивалися тесґуїною. Щоб чабочіси (білі чоловіки) не входили де вони пиячили, то у вході вони ставили зілля фріджоліло. Коли це зілля висихає, то дуже шипить подібно до змія, бо фасольки висихають і дуже трясуться. Таким чином вони наганяли страх на чабочісів.
„Тепер по цілій околиці їх знають за спокійних і працьовитих осіб. Вони вже більше не впиваються і не чинять насильства. Тепер їх дуже хвалять за найкраще поводження у селі і ціла околиця знає їх, як за прекрасних християнів”.
В одній групі таких християнів є 10 чоловіків чистого Тарагумарського походження. Через культурні програми вони всі навчилися читати й писати. Це також є правда про інші Тарагумари у недалеких групах. Через ревне старання поступові тубільці навчилися самі читати, а також своїм сусідам про чудові обітниці, яких Писання поміщають.
Справді, що Тарагумари є цікаві люди. Хоч у цьому 1970 десятилітті вони є дуже дієві, то однак наслідують спосіб життя, що пригадує далеку минувшину.