Погляд Біблії
Чому надавати особливого значення християнській свободі?
„ХРИСТОС для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся знову в ярмо рабства!” (Гал. 5:1) „Як вільні, а не як ті, що мають волю на прикриття лихого, але як раби Божі”. (1 Пет. 2:16) Ці і подібні вислови в Християнському Грецькому Писанні підкреслюють високу вартість християнської свободи і важливість охороняти її. Перегляд обставин, які існували в першому столітті З.Д. допоможе нам оцінювати чому нам слід надавати такого значення християнській свободі.
Перед тим, як їсус Христос прийшов на землю і дав Своє життя на жертву, то Всемогутній Бог мав справу тільки з ізраїльським народом. До першого століття, ізраїльтяни були під Мойсеєвим законом на протязі більше, як 1.500 років. Релігійні провідники юдаїзму, особливо фарисеї, вірили, що могли набути Божої ласки через строге дотримування законів згідно з їхнім традиційним тлумаченням. Замість покірно шукати милосердя та ласки від Бога Єгови, то ці чоловіки гордились, що були кращі від інших ізраїльтянів, і що були в кращому стані перед Богом. Їхні відношення були подібні до відношення фарисея про якого Ісус в одній з Його притч сказав, коли він молився: „Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!”— Луки 18:11, 12.
Проте, в дійсності, Мойсеїв закон осуджував навіть фарисеїв, як грішників. Наприклад, Павло, коли ще був фарисеєм, зрозумів, що не міг дотримувати Закон досконало. Він знайшов, що, незважаючи на його найкращі зусилля, то заповідь, щоб не жадати, таки осуджувала його. У своїм листі до Римлян, він написав: „Я не знав би пожадливости, коли б Закон не наказував: ,Не пожадай’. Але гріх, узявши привід від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий. А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив”.— Рим. 7:7—9.
Одна головна мета Закону була, щоб провадити ізраїльтянів до Месії, і показати, що їм було потрібно Месії, щоб відкупити їх. Отже, після того, як Ісус Христос закінчив Своє жертовне життя і представив цінність Своєї жертви перед Своїм Отцем, то Закон тоді сповнив свою ціль. (Гал. 3:24, 25) Всі ті, що мали віру в Божий розпорядок через Христа, щоб їхні гріхи були прощені звільнились від осудження гріхом, а також від Закону, який виявляв таке осудження.— Рим. 7:6; 8:1, 2.
Не оцінюючи цієї важливої правди, декотрі християнські євреї в першому столітті З.Д., твердили, що спасіння не можна набути інакше, а тільки через Закон. Вірячи, що прийнята моральна поведінка залежала від строгого дотримування Закону, то вони хотіли накидати його на віруючих поганів. (Дії 15:2, 5) Такі християнські євреї не розуміли, що Закон, сам з себе, не міг запевнити гарної поведінки і що Божий дух, який допомагав тільки тим, що практикували віру в Христа, є багато більшою силою на праведність. (Гал. 5:16—18) Божий дух виробляє любов у людині, а „любов не чинить зла ближньому”.— Рим. 13:10.
Особи, які вимагали дотримування Закону, заперечували цінність усе-потрібної віри і далі покладались на вчинки, як засіб, щоб виправдувати себе. Такий законний приступ до справ поклоніння лише завів би християнів назад під розпорядок, що тільки осуджував їх, як грішників достойних смерти.— Рим. 3:20; 6:23.
Отже, наполегливість, щоб дотримувати Закон, як засіб на спасіння, дійсно значило вертатись назад у неволю, від якої Ісусова жертва була визволила християнів. Апостол Петро пояснив цей факт тим, які відчували, що мусіли нав’язувати Закон на необрізаних нововірців з-поміж поганів. Згадуючи про те, що італійський Корнилій та інші отримали Божого духа, коли були в необрізаному стані, то апостол приходить до слідуючого висновку:
„І засвідчив їм Бог Серцезнавець, давши їм духа святого, як і нам, і між нами та ними різниці Він жодної не вчинив, очистивши вірою їхні серця. Отож, чого Бога тепер спокутуєте, щоб учням на шию покласти ярмо [закон Мойсеїв], якого ані наші отці, ані ми не здолали понести? Та ми віруємо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса так само, як вони”.— Дії 15:8—11.
Оскільки Бог Єгова через Свого Сина вилив Свій дух на невіруючих поганів, то ті, що вимагали, щоб необрізані християни знову приходили під ярмо Закону, дійсно старалися знаходити помилки у Бога. Вони витворювали вигляд, що Всемогутній, нібито не знав, що робив, коли приймав поганів і не вимагав, щоб вони перше дотримували Закон. Справді, що це було неправильне випробовування Бога’. Християнську свободу тепер потрібно обороняти, щоб віруючі могли служити приємно Єгові.
Сьогодні, ми також мусимо охороняти нашу християнську свободу. Це не значить, що ми можемо бути беззаконними. Навпаки, ми є слуги Бога та Христа. Коли б ми практикували гріх, то заперечували б ту саму ціль ради якої Божий Син помер, а саме, щоб визволити нас від гріха. Як неправильно для нас зловживати незаслужену ласку, яку нам показано! (Рим. 8:2—11; 1 Пет. 1:17—19) Однак, ми мусимо вважати, щоб не думали, що можемо набути дар вічного життя тільки виконуванням деяких вчинків. Через це ми можемо думати забагато про себе, так як робили фарисеї, і приймати собі честь за роботу, яку Бог довершує через Христа і святого духа. (Порівняйте Римлян 7:21—25; 1 Коринтян 3:6, 7.) Наші гарні вчинки та поведінка є тільки вираз нашої дієвої та живої віри. (Як. 2:26) Вони доказують, що ми дозволяємо нашому небесному Отцю та Його Синові вживати нас. Таким чином, вся слава йде Богові Єгові та нашому Господеві Ісусові Христу.
Ніколи не забуваймо про цінність християнської свободи, щоб служити Богові з правильних спонук. Досконалий закон не може зробити жодну людину праведною. Щоб заслужити Божої похвали, то нам потрібно сильнішої сили від закону, щоб допомогти нам відхиляти свої грішні тілесні напрями. Та сильніша сила є Божий дух, який до повної міри діє в особах правдивої віри в Божий розпорядок для спасіння через Христа. Замінювати єврейську законність за християнську свободу, є то саме, як зречення християнської віри.