Коли день обернувся у ніч

Рапорт з Канади

БАГАТО канадців центральної Манітоби будуть довго пам’ятати день 26-го лютого, 1979 р. О годині 10:47 того ранку, білий день раптом перемінився на ніч. Там відбулось повне затемнення сонця.

Шлях місячного ходу завів місяць прямо між землею, а сонцем, цілком затьмаривши світло сонця по тих місцях де місяць кидав свою тінь на землю.

Через швидкість, якою тінь переходила поверхню землі, то час повної темряви, так як її бачили спостерігачі у центрі шляху цієї загальности, був трошки довший від двох хвилин. Тінь подорожувала швидкістю коло 3.000 кілометрів (1.900 миль) на годину і затемнював шлях близько 270 кілометрів (170 миль) широкий.

Спостерігачі сонячного затемнення взагалі кажуть, що це є „одно з найбільш драматичних небесних видовищ”. Автори видавництва „Атлас Всесвіту” Ранд МекНелі ось як описують про сонячне затемнення: „Повне затемнення сонця правдоподібно є найбільш чудове видовище в усій природі. На короткий час, як місяць заховує ясний круг сонця, можна бачити атмосферу сонця; червоні сонячні проміння (світлі хмари газу при краю кола сонця) і перлинну сонячну корону (яку видно при повному затемненні), які запановують над сценою, небо темніє, так, що видно зорі”.

Затемнення сонця не є тільки вражаючою розвагою. Такі повні затемнення постачають нагоду науково досліджувати кольорове коло сонця, яке не можна провести в жодному іншому часі.

Цей раз увага на цю небесну виставу зосереджувалась в околиці на північ від Вінніпегу, Манітоба, в Канаді,— околиця, яку науковці вибрали, як „найкраще місце спостерігати повну темряву”. Інші глядачі вибирали свої позиції в шляху повного затемнення, який мав початись в Сполучених Штатах при березі Тихого океану, переходити північнозахідну Америку, а тоді на північ через Канаду до Гадзонової Затоки і далі до Ґренландії.

Одна з кількох населених околиць, що лежали прямо по середині шляху повного затемнення було маленьке село Арборґ, коло 113 кілометрів (70 миль) на північ від Вінніпегу, столиці Манітоби. Ентузіасти затемнення і науковці зі всіх околиць Північної Америки та інших частин світу з’їхались до Манітоби, і багато з них до Арборґу. Обчислюють, що принаймні 20.000 відвідувачей подорожували до Манітоби, щоб подивитись на затемнення.

На їхню радість, коли сонце зійшло вранці, то небо над центральною Манітобою було ясне. В Арборґу, відвідувачі зібралися на південь від села, на полі з якого були вичистили сніг. Вони влаштовували свої камери, біноклі та телескопи, і перевіряли захисники очей.

Тижні перед затемненням, астрономи, оптометристи (фахівці, що припасовують окуляри) та інші перестерігали людей, що дивитись прямо на часткове затемнення, фаза саме перед і зараз після повного затемнення, може причинити постійне ушкодження ретині (сітківці) ока. На протязі повного затемнення — період цілковитої темряви — то можна було дивитись прямо на затемнення, але в цьому однак була небезпека, бо ніхто не знав, коли повна темрява починалась і коли вона кінчалась. Також, тому, що повне затемнення було коротке, то глядачі могли бути спокушені дивитись на нього саме до обпалюючого для очей часу, коли сонце почне виходити з позаду місяця.

О 9:36 годині рано почалась перша фаза затемнення і почало чим раз більше смеркатись. Нам виглядало, що хтось відкусив бік сонця — і відкушував далі з нього, як часткове затемнення змінювалось на повне.

Коли прийшло повне затемнення, то небо стемніло і на північносхідному небі з’явився надприродний відблиск. Приблизно о 10:47 годині рано коло місяця покрило сонце і цілком затемнило його. Вид був такий, як астрономи називають його „славетне дивовище повної темряви”. Ціле небо стало темне, подібно до ночі з повним місяцем, крім відблиску навколо обрію. Тепер з’явилось сяюче коло корони сонця, обрамовуючи чорний місяць сяючим червоним полум’ям. Навколо нас ми могли відчути зниження температури і свіжий вітрець.

В автах засвітили світла. Пташки і кури влаштовувались на ночівлю, а тварини дивно поводились, правдоподібно настрашились раптовою темрявою.

Товпа глядачів, що зібралась на тому малому полі на південь від Арборґу, ставшись вражена цим видовищем, прийняла його захоплюючим щирим вигуком. Інші стояли і дивились з благоговінням (пошана з страхом).

О 10:49 годині ранку на правому боці темного місяця з’явилось ясне світло, немов блискучий алмаз, коли сонце почало виходити з позаду місяця. Як тоненький серп сонця ріс, то його проміння освітлювало білий сніг навколо нас. Денне світло вернулось так скоро, як зникло. Чудове видовище закінчилось.

Дописувачка до Вінніпегського „Free Press”, Еліс Круґер, сказала: „Це сонячне затемнення був такий покірливий досвід, що повинен траплятись частіше. В часі коли так дуже легко захоплюватись своєю власною важливістю, то нема нічого кращого від затемнення, щоб привернути все назад до правильного споріднення.

„Це явище змусило нас задуматись над величезним всесвітом і якою маленькою частиною цього всесвіту наша планета земля дійсно є. Воно спонукує нас подумати і пригадати нам, які незначні ми, як особи є у цій системі”.

Роки тому біблійний псалмоспівець був спонуканий сказати щось подібне цьому: „Коли бачу Твої небеса — діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив,— то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш?”— Пс. 8:4, 5; порівняйте Ісаї 40:26.

Науковці кажуть нам, що десь у 23-му столітті мешканці цієї околиці в Манітобі знову побачать повне затемнення сонця. Чудова річ є, що рухи сонця, місяця та землі є такі точні та вірогідні, що науковці можуть передсказувати таку подію далеко наперед.

Усе це доказує вірогідність Творця, Бога Єгови, Той, Хто є ,Отець світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни’. (Як. 1:17) Нехай такі небесні явища помагають нам оцінювати Його благоговійну величність.

[Схема на сторінці 15]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ТИХИЙ ОКЕАН

КАНАДА

СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ

ШЛЯХ ПОВНОГО ЗАТЕМНЕННЯ

75% ЗАТЕМНЕННЯ

50% ЗАТЕМНЕННЯ

АТЛАНТИЧНИЙ ОКЕАН