Розстроєний — Куди мені звернутись?

Так як розказує наш кореспондент в Японії

СИЛЬНО схвильований і з клубком у горлі я дуже аплодував! А чому? Я дивився на фільм Шонріма. Це був революційний фільм графічно зображуючи війну й остаточну перемогу корейських робітників над тим, що тоді звали імперіалістичні американці, та над іншими, які поводились з ними неначе вони були корови та коні. Зрештою, я знайшов щось якому міг віддати своє життя — поширювати соціалізм, який мав за мету свободу, рівноправність та мир. Чи ж це вже покінчило моє розстроєння?

Виростаючи розстроєний

Чому я відчував таке розстроєння? Це почалось з моїми досвідами коли я ще був юнаком. Я народився в Нагано Перфекчур, Японії, якого звуть Швейцарія на Сході, через його гарне природне середовище. Незважаючи на таке приємне природне оточення, то моє родинне життя було дещо сумне й нездійсниме. Мої батьки дуже хворіли, і майже всі наші гроші ми витрачали на медичне лікування. Саме перед тим коли я почав ходити до школи, моя матір померла від її хвороби.

Взагалі тими днями люди думали, що діти виростаючі без батьків були схильні ставати злочинцями. Отже коли виникали проблеми, то мені завжди пригадували, що „діти без батьків не добрі”. Така недружність у суспільстві дратувала й розстроювала мене.

Коли я почав ходити до середньої школи, то мій батько помер. Тоді я відчув повну силу цієї холодності до сиріт. Тому, що я був сиротою, то одна компанія відкинула мою заяву на роботу. О, як я палко бажав життя без дискримінації! Зрештою, я вибрався до Токіо й став працювати в друкарні.

Одного дня співробітник запросив мене на зібрання тільки молодих осіб. Я згодився на це, й як я здивувався! Усі молоді чоловіки й жінки дружньо привітали мене й були дуже приємні. Це було зібрання ліги демократичної молоді, підлегла організації Японської комуністичної партії, організована вербувати майбутніх членів для партії.

Ми співали „пісні робітничого класу” і задовольнялись народними танцями, після яких розділювались на малі групи для палких дискусій на такі теми, як „місце робітника в майбутності” і „справедлива й мирна держава”.

Одного дня після дискусії до мене приступив юнак і запитав: „Для того, щоб розвинути мирне життя, то чи ж не потрібно перше усунути класове розрізнення між капіталізмом, а робітничим класом?” Це вплинуло на моє почуття. Нетерплячо я запитав: „Як ти думаєш можна усунути ті класові розрізнення?” Він зараз відповів: „Такими революціями як відбулись у Росії, Китаї та Кореї. Але тут в Японії така збройна революція не є можлива, отже єдина відоповідь є ідеологічна революція.” То в цьому часі я пішов подивитись на фільм Шонріма, після якого зробив своє рішення!

Я вступив у комуністичну партію

У 1960 р., я вступив у комуністичну партію, переконаний, що єдиний спосіб яким можливо уникнути розстроєне життя, був через заснування соціалістичної держави. Я організував профспілки в кількох підприємствах для робітників, які страждали через малу зарплату й жорстокі обставини, під якими вони мусили працювати. Також, я брав активну участь у політичних рухах і їхніх боротьбах. Наприклад, я приєднався до групи, яка енергійно демонструвала по американських військових базах проти ядерного підводного човна, який входив в води Йокосуки. Ми теж марширували протестом проти Договору безпеки між Японією, а Америкою.

В липні 1963 р., я вернувся назад до Нагору Перфекчуру через погане здоров’я, але був дієвим членом комуністичної партії. У квітні 1966 р. я одружився, але моя дружина не мала нічого до діла з комунізмом.

Як я продовжував різні діяльності комуністичної партії, то зауважував деякі суперечності між тим чим партія повинна бути, а тим чим вона дійсно була. Ми мали беззастережено коритись наказам від центру партії. Ми провадили палкі дискусії, але організація не звертала уваги на різні опінії, і в більшості випадках придушувала творчі ідеї. Наші дискусії про свободу й мир залишались тільки як слова. Через змушене підкорення, я став відчувати примус так як за мого дитинства.

Я почав думати, ,Під теперішніми обставинами, чи це можливо розвинути соціальну державу, яку я так дуже бажав?’ На це питання не давали мені відповіді, і моє цілковите довір’я в партію заступилось побоюванням. Проте, не було нічого іншого, щоб на нього надіятись. Моє колишнє почуття розпачі почало зростати, і моя діяльність прохолодилась. Мене знову спіткнуло те почуття розстроєння.

Надія представляє себе

Одного дуже зимного дня в січні, 1969 р., щось сталось. Як я з дружиною плели на трикотажній машинці в нашому домі, в двері застукала молода жінка маюча ледве 20 років віку,— Свідок Єгови. Дружина запросила гостя ввійти до середини й нагрітись. Мені й не снилось як цей вчинок дружини буде глибоко впливати на моє життя. З Псалма 37-го, і віршів 10 і 11 цей молодий Свідок Єгови пояснив нам про Бога й Боже правління: „Ще трохи й не буде злого; . . . а покірні заволодіють землею і будуть утішатись миром великим”.

Проте, ці слова не справляли на мене велике враження. Я погоджувався з думкою Карла Маркса, що: „Релігія є опій для народу”. Тому то я не цікавився нічим, яке мало зв’язок з Богом. Проте, дружина таки зацікавилась і запросила цього Свідка знову відвідати нас. Дійсно я відчував, ,Який жаль, що така молода особа пожертвувала ціле своє життя для віри в міфічного Бога!’ Я думав, що повинен помогти їй покинути таку безумну думку. Отже, з цим цілком інакшим наміром, я погодився з дружиною, щоб ця молода жінка знову відвідала нас.

На наступних відвідинах ми користувались книжечкою „Ось! Я творю все нове”, і почали палку дискусію про те, Що є правдивий мир? і Чому людині неможливо заснувати мирну країну? Ця молода пані знову відвідала нас. Одного разу вона пояснила недосконалість людини, кажучи: „Тому що людина є недосконала, то вона не може керувати собою в справедливості й мирі”. Вона цитувала Єремії 10:23. Я ще пригадую собі свою лють як я сильно скритикував її: „Це значить, що всі трудні проблеми ви приписуєте недосконалості — яке ж боягузливе!” Однак, я не знав ані одної досконалої людини.

Як наша студія продовжувалась, то Свідок користувався Біблією, щоб відповідати на наші питання. Також, картами й малюнками, вона приємно пояснювала нам усе це. У голові я розумів те про що вона говорила й те, що було написане в виданнях. У серці я відкидав усе це тому, що спотикався над словом „Бог”. Крім тих речей споріднених з Богом, я погоджувався з тим, що було написано в Біблії, отже ми продовжували наші дискусії.

Я покинув партію

У комуністичній партії я бачив розвиток тільки ідеалістичної теорії, тобто: „Людство повинно бути таке”, або „Мир повинен бути такий”, але я не бачив жодного реалістичного приступу, щоб здійснити ці заміри.

Я ще більше розчарувався комуністичною партією бо мені здавалось, що вони тільки повторювали доктрини Маркса-Леніна й спосіб життя, та тільки мрії про соціалістичну державу. Отже я повідомив їх, що буду залишати партію.

Три члени від центру партії зараз прийшли й ми цілу ніч провадили „резюмування”. Ми не стикались фізично, але після трьох ночей вони жорстоко скритикували мене кажучи, що я був опортуністом. Я відчув душевний біль тому, що відступив від партії, але начальники, взнавши мою непохитну постанову відступити, вмовляли мене таки залишитись членом партії. Хоч я відступив від комуністичної партії в 1969 р., то її соціалістична ідеологія таки панувала над моїми думками. Отже протягом біблійних студій мене переслідували такі питання як: „Чи ж це також не є тільки мрія? Чи ж існування Бога не залежить від того чи ви хочете вірити в Нього чи ні?”

Ці питання були перепоною до мого розуміння, чи Бог дійсно існує. Як я студіював „Ось!” книжечку і книжку Правда, яка веде до вічного життяa, то не міг не думати, що це не було розсудливо противитись цим навчанням.

Тоді одного разу як я читав Біблію, мої очі зупинились на віршові в якому є сказано: „І сонце сходить і сонце заходить і спішиться до свого місця де має сходити. Вітер . . . ходить він кругом та навколо й вертається назад до кружляння свого. Усі зимові потоки до моря пливуть, однак море не наповнюється”. (Екклезіястова 1:5—7) Як я вдумувався в ці слова, то покірно признав, що Біблія не є тільки релігійною книгою, але також науковою! Це переконало мене, що Біблія є правдива, і що мир здійсниться в той же спосіб про який вона говорить.

З часом я прочитав ще одну книжку, Чи людина дісталась тут через еволюцію чи через творення?,b і знову здивувався. Я навчився, що коли обдумуємо людське тіло, його докладну будову, як також таємність народження, то казати, що все це трапилось за випадком є цілковите неуцтво. Зокрема в 7-му розділі тієї книжки, „Окремі роди через спадковість”, я навчився про наукову речовину називаючись ДНК (безоксирибонуклеїнова кислота) і зрозумів, що тут було потрібно творчої сили. Це я тепер міг приписати Богові, й те, що колись мені було невиразне, тепер стало дуже правильне й дійсне, тому що тепер я міг вірити в існування Бога! (Римлян 1:20; Євреїв 3:4) Я зрозумів, що єдина правдива надія не знаходилась в комунізмі або соціалізмі, але тільки в Бога через Його Царство.

Тепер представилась інакша проблема. Я доглядав за будиночком у горах. Це було коло годину з половиною подорожі від мого колишнього дому. Я відчував, що це буде задалеко для того Свідка приходити студіювати з нами й подав дружині думку, щоб ми перестали студіювати.

Я став християнином

Проте, подорожуючий надзиратель відвідував наш збір і подав думку, щоб збір старався допомогти нам. Отже брат в якого було авто зробив розпорядок привозити того Свідка до нашого дому кожного тижня й ми продовжували нашу студію. Ця добрість допомогла нам зрозуміти, які дійсно важливі були ті речі про яких ми студіювали. По зібраннях, на які ми приходили, нас не тільки щиро вітали, але ми бачили демонстровано, як можливо підтримувати мирні споріднення.— Матвія 5:9.

Тепер ми відчули палке бажання оцінювати все те, що Єгова вже зробив для нас і що Він ще зробить у майбутньому. Ми хотіли охреститись так скоро як можливо на символ нашого присвячення Богові Єгові. Ми охрестились 27-го травня, 1970 р.

Тому, що я змінився від члена комуністичної партії на християнського Свідка Єгови, то це дуже здивувало моїх колишніх колегів. Для мене, теж, ця зміна була звичайнісіньке чудо. Пригадуючи собі моє дитинство, я мусив виростати без родинної любові. Тепер у мене є дуже велика християнська родина, яка палко кохає мене. (Матвія 12:48—50) Колись у мене були жовчні дні, наповнені упередженням. Тепер я вже знайшов правдивий мир і духовно-задовольняюче життя насичене радостями. Я міг шукати, знайти й переконатись про вірогідну надію, яка перевершує сили та обмеження людини постачити її. Я скуштував щастя й переповняючу радість. Так, повернувшись до Бога Єгови, я залишив розстроєння позаду.

[Примітки]

[Вставка на сторінці 10]

Я почав думати, ,Чи це можливо розвинути соціальну державу, яку я так дуже бажав?’

[Вставка на сторінці 11]

Я погоджувався з думкою Карла Маркса, що: „Релігія є опій для народу”

[Вставка на сторінці 12]

Як я вдумувався в ці слова, то покірно признав, що Біблія не є тільки релігійною книгою, але також науковою!

[Вставка на сторінці 12]

„Єгова подасть силу народу Своєму, Єгова поблагословить миром народ свій”.— Псалом 29:11 (НС).