Гроші — їх завжди бракує!

СКАЗАВ цар Соломон: „Ваші гроші можуть в одну мить зникнути, неначе їм виросли крила й вони полетіли так, як орел”. (Приповістей 13:5, Сьогоднішня Англійська Біблія) Багато людей розтринькують їхні гроші, так як той великоплатний генерал, який збанкрутував коли купив „два кадилеки (дуже коштовна автомашина) і дружині ще одну шубу з хутра норки”.

Подібно, уряд може жити невідповідно до своїх достатків. Наприклад, у Сполучених Штатах внутрішній борг уже є більший від одного трильйона доларів! Інші країни також дуже заборгувались, включаючи великий зовнішній борг чужим країнам, як-от борг Радянського Союзу (16 більйон доларів) і борг філіппінських островів (10 більйон доларів).

,Але чому ж нації не були більше передбачливі?’ ви питаєте. По-перше, у нашому часі був безприкладний попит матеріальних речей. Економіст Ірвінг С. Фрідман пояснює: „Після Другої Світової Війни, уряди не могли пережити, і опозиційні партії не могли набути сили, хіба пообіцяють скорі, загальні, як також великі поліпшення матеріального добробуту”. Отже, уряди потребували грошей — багато грошей — щоб будувати дороги, школи, лікарні й житла, яких люди голосно вимагали. З якими ж наслідками? Уряди почали позичати багато грошей, і дуже заборгувались. Стан дуже погіршився після 1973 р.

У тому ж році ОПЕК (організація нафтовивізних країн) дуже зменшила вивіз нафти до решта світу. Цей спустошливий крок дуже запоморочив світ. Ціна нафти швидко зростала. Проте, розвиваючіся країни найбільше потерпіли з цього.

Марш нафтодоларів

Тактика ОПЕК була успішна, і її член-країни несподівано дуже збагатіли (хоч більш сучасно знаходяться в скрутному фінансовому стані через лишок нафти й зниження ціни). Але в тому ж часі багато їхнього новознайденого майна розходилось до вбогих розвиваючихся країн. Але це бажання прибутків доказалось бути ,коренем багато шкідливого’.— 1 Тимофія 6:10.

Ці гроші допомогли посилювати інфляцію, яку декотрі країни старались контролювати підвищенням процентів. Дуже заборговані країни попались у пастку — вони потребували більше грошей, але навіть не могли сплачувати ті проценти на старих запозичених грошах. Так як пізніше побачимо, ці борги тепер погрожують платоспроможність економічної системи цілого світу!

Фінансування третього світу

Після Другої Світової Війни Світовий банк і Міжнародний Валютний Фонд (НВФ) були засновані, щоб позичати гроші нужденним країнам. Багатіші член-нації фінансують ці організації. Недавно, президент Світового Банку, А. В. Классон сказав, що „основа і центральна мета Світового Банку є зменшити вбогість”. І справді, що ці інституції позичали дуже потрібні гроші розвиваючимся країнам. Проте, це пригадує нам мудрість записану в Приповістей 22:7: „Багатий панує над бідними, а боржник — раб позичальника”. Отже, декотрі розвиваючіся країни не хочуть прийняти допомоги від цих організацій. Чому ні?

Для того, щоб схоронити свій вкладений капітал, то НВФ вимагає, щоб позичаючі країни дуже змінили їхню економічну політику і старались зрівноважити бюджет, зменшити урядові витрати й знижити вартість грошей. Ці можуть бути здорові економічні ідеї, але вони теж можуть кинути бідну країну в хаос. Тому один економіст зробив висновок, що накидати ці політики на розвиваючуся країну є те саме, як би кинути якір потопаючій людині”.

Тільки друкувати більше грошей є марна хитрість — це тільки посилює світову інфляцію. Отже, дуже заборговані нації не мають іншого вибору хіба піддатись політиці міжнародних позичаючих організацій.