Коли два штати горіли

Від нашого кореспондента в Австралії

ПРОГНОС погоди на той день був 43 градусів Цельсія (109 градусів Ф.). Передбачена швидкість вітру: 37 вузлів (42¹/₂ миль за годину). Вогкість була менша від 10 процентів. Австралію, вже відому як найсухший континент у світі, вдарила найгірша посуха за багатьох літ. Зі всіх тих факторів виникало те, що більшість австралійців (і компанії страхування) бояться — дані кущового вогню, який перевершує найгірш уявні страхіття!

І точно так сталось першого дня Великого Посту, 16-го лютого, 1983 р., коли пожежа почала шаленіти по більшості двох австралійських штатах південної Австралії й Вікторії. Всього померло 71 людей, 36 000 штук худоби і 320 000 овець. Більше як 2.000 домів було знищено.

Більшість пожежі почалась, так як гадають, коли матеріал лежачий на дуже сухій землі самозаймився. Коли пожежа почнеться, то поширюється властиво виключно кущовим пожежам в Австралії. Каучукове дерево, багате на авкаліпт олію стає майже виключним пальнем. Дерево дійсно вибухає неначе блискавка і, коли вітри підвівають пожежу, то полум’я в’ються одне поза друге жадібно пожираючи все на їхній дорозі. Пожежа поширювалась поміж евкаліптом швидкістю 45 миль (72 км) за годину, перестрибуючи всі протипожежні бар’єри. Полум’я кидалися величезним ревом, якого одна особа уподібнила до „20 000 [залізничих] скажених поїздів”.

Як почали закривати або загороджувати дороги, то це поширювало паніку. Осліплені густим та їдким димом і попелом, більшість людей не могли сказати де вогонь дійсно горів, в яку сторону він поширювався, або якою швидкістю. Потім, несподівано пожежа обгортала їх. Телефонні лінії падали або топились. Часто люди дізнавались про місце пожежі, коли слухали їхні невеликі радіо або радіо в автомашинах — яку то інформацію, як звичайно, одержували запізно. Дим і великі вітри перешкоджали 13-ом вертольотам і 13-ом іншим літакам, якими пожежники старались погасити пожежу. Фари автомашин теж не були здатні тому, що дим був дуже густий.

Надіялись, що до середи вечора вітер утихне. Але, замість цього, вітер почав бушати з іншої сторони ще з більшою швидкістю 55 миль (89 км) за годину, захоплюючи багато людей, які думали, що вони були в безпеці. Мешканцям кількох сел наказували в’їхати в місцевий спортивний або шкільний майдан, намочувати одяг і чекати в їхніх автомашинах. Звідтіля вони будуть дивитись, як їхнє місто згоряло дотла, а навіть пожежне депо. Жар так палко випромінювався, що декотрі люди думали, що вони не переживуть навіть сидячі в машині на футбольному майданчику!

В одному береговому місті, жителі мусили втікати в океан і там чекати дві години в дуже холодній воді аж поки не буде безпечно вернутись до мілкої води, а потім на берег. Як пожежа перебігала сади, то зварювала яблука на деревах. Позосталим коровам так спалило вим’я, що з них тепер немає користі. Через жар, пожежники зупиняли їхні пожежні машини й поливали один одного водою. Декотрі люди зберігали їхнє життя в автомашинах. Інші, між якими було 12 пожежників, яких пізніше знайшли в і під їхніми машинами були заловлені й згоріли живцем сидячі в їхніх машинах.

З 17-ох зборів Свідків Єгови в тій пожежній зоні, то тільки одна родина й одна жінка загубили їхні доми. Вдячно, жодні не загубили свого життя. На урядову допомогу і від їхніх співхристиян, то треба було відгукуватись „усього вже вдосталь” і це тільки до кількох днів — такою то великодушністю люди віднеслись, щоб дати жертвам матеріальної допомоги.

Як звичайно, між людьми є різні відношення, коли вони бачать як їхні пожитки згоряють у одну мить. Більшість переживають чотири загальні фази: стають задубілі й приголомшені, інші пригнічаються, інші стають сердиті (а головно коли довідуютья, що хтось підпалив пожежу в їхній околиці) і, зрештою, мають бажання відбудовувати й починати життя наново. Проте, підраховують, що буде потрібно коло 30 років часу для лісу відновитись.

Також декотрі люди роздумувались про те чи це Бог мав участь у цій справі. Чи ці кущові вогні справді були „вчинки Божі”, так як компанії страхування називають їх? „Як це, що пивниця (де продають і п’ють пиво) не згоріла тоді як церква і крамниця, а також газетний відділ згоріли вщент?” запитав один письменник. Інші бажали знати чому полум’я обгортали один дім, а стоячого біля нього навіть не торкнуло. Але люди ознайомлені з Божим Словом пригадують собі, що „час і непередбачені випадки всім трапляються”.— Екклезіястова 9:11, НС.

Через це нещастя декотрі люди почали серйозно вдумуватись про скороминущість життя й земних пожитків. Декотрі страждали душевно й дуже жаліли через їхні втрати — пожитки на які вони так тяжко працювали. Інші, тішучись, що врятували своє життя, приготовляються відбудовувати на попелі. А ті, які надіються на Божу обітницю вічного життя на Райській землі зміцнили їхню постанову продовжувати віддавати Богові „святу службу з побожністю та зо страхом”.— Євреїв 12:28; Об’явлення 21:3, 4, НС.