Велике крамарство і війна

МІЖНАРОДНИЙ продаж зброї став великим крамарством у 19-му столітті. Такі сталеварні заводи як німецька фірма Крупп і англійські фірми Вікерс і Армстронг почали продукувати багато зброї. Коли місцеві уряди не могли, або не хотіли купувати багато зброї, то ці фірми розвинули міжнародну торгівлю й незабаром стали великі багатогалузові інституції.

Спочатку, оголошувались сумніви про моральність виробу й експортування (вивіз) зброї. Швед, Альфред Нобель, вигадав форму кордіту (бездимний порох баллістіт) для рушниць і, коли йому було 60 років він купив шведський артилерійський завод Бофорс. Однак, він претендував на те, що був пацифістом (засуджує будь-які війни) і передав Нобелівську Мирну Премію тим, які щосили старались поширювати дружні споріднення між націями. Коли Вільям Армстронг помер у 1900 р., то в британській газеті було сказано: „У цьому є щось якого трудно уявити собі, а це, щоб такий спокійний й стриманий розум, як лорда Армстронга віддавався науці знищення”.

Все-таки, якщо були якісь докори сумління, то цих незабаром переборолось міркуванням про патріотизм або про прибутки. До початку першої світової війни, продавці зброї товпились до більшості столиць світу і продавали їхні продукти. Проте, в тій війні виявилось серйозну моральну проблему в справах торгівлі зброєю.

Протягом війни, британську, а також французьку зброю вживалось проти британських і французьких солдатів на полі битви. Німеччина воювала проти росіян і бельгійців, узброєних Круппом. Залізне облицювання більшості флотів тієї війни вироблялось підприємством Круппа, і в битві Ютландії, обидві сторони вистрілювали артилерійські снаряди припасовані запалами вироблені Круппом.

Воєнні фірми дуже розбагатілись з війни — до такої ж міри, що багато людей підозрівали, що вони старались продовжувати війну заради своєї власної користі. У статті одного журналу надрукованого в 1934 р. підраховано, що протягом тієї війни коштувало 25 000 (СШ) доларів убити одного солдата, „і великою частиною цих грошей скористувались виробники зброї”.— Базар зброї, автор Антоні Сампсон.

Після тієї війни продовжували торгувати зброєю, і сьогодні ця індустрія процвітає так як ніколи в історії. Дехто все-таки сумнівається моральності торгування смертельною зброєю, але ніхто не заперечує прибутковість із такої торгівлі. „Війна знову стала добрим крамарством”, сказав один аналітик біржі на Уолл-Стріт. Часопис Нью-Йоркський час, згадуючи про сучасну високотехнологічну зброю, додав: „Більш від чуда технології, електронічна війна є прибутковим крамарством”.

„Торгівля зброєю... дуже скоро зростає і СРСР уже взяло місце СШ стаючи передовим продавцем головної зброї”, затвердив британський журнал Новий науковець, додаючи: „І немає сумніву, що до наступного року або два побачимо зростання продажу британської зброї після розглядання вітрин (розглядання зразків товарів у спеціально обладнаному вікні крамниці) Фолклендських островів”.

По суті, для корпораційних керівників компаній, які виробляють сучасну зброю, то конфлікти на Фолклендських островах і в Лівані здавались бути неначе несподіване щастя. Журнал Гардіан каже: „Європейські й американські компанії бачать збуджувальні нові можливості для війни [на Фолклендських островах], яка постачила для них досконалу демонстрацію їхнього товару”.

Це також мусило бути очевидним для тих, які шукають якогось надійного підприємства, щоб вкладати в нього свої гроші. Нові вкладники капіталу в воєнні вироби „появляються зі всіх сторін”. Один аналітик захисту цитований в часописі Нью-Йоркський час сказав: „Рівень цін на фондовій біржі збільшився після цих сутичок [на Фолклендських островах і в Лівані]. Ясно, що ці сутички привернули на себе більшу увагу вкладників капіталу”.

Протягом 1970 р., тоді як війна шаленіла по південносхідній Азії, то протестантські церкви — декотрі з яких виступали проти війни й проти зростаючого мілітарного озброєння в Сполучених Штатах — були між тими, які користувались цим прибутковим ринком на зброю. У книжечці на цю тему, Народна Рада Церков сказала: „Уклад ототожнений тут стосується до ,великого крамарства’ продукції й придбання військової зброї. Церква вклала майже 203 мільйонів доларів... Цей вклад є велике крамарство для церков, бувши їхнім важливим, якщо не найважливішим володінням”.

Корпораційні голови тих компаній, які виробляють зброю, труть руки від задоволення, тому що ведуть крамарство з військовою службою, а не з комерційною клієнтурою (покупцями). З цього вони набувають багато переваг. Більшість великих націй вже призначили мільярди доларів для оборони, і тому то фабриканти є певні, що вони одержать гроші за їхній товар. Тому що компоненти мусять відповідати військовим рівням, то ціна є чотири або п’ять разів вища від ціни за яку продається їх комерційним покупцям. Загально кажучи, військо буде купувати зброю вироблену в своїй власній країні, замість від інших країн, цим чином зменшить погрозу зовнішньої конкуренції. Особливо американські компанії, у гонці за договорами військової зброї, є в незвичайному положенні, тому що Японія не загрожує їм конкуренцією. Справді, що зброя є прибуткове крамарство.

Саме посередині цього великого мілітаристичного крамарства є продавці зброї, які розносять їхній руїнницький товар так, як ті вуличні продавці. „Велика різниця між виробом зброї, а виробом автомашин”, сказав один продавець, „є що зброя завжди стає старомодна й її зуживають: масштаб збільшувати торговий оборот є безмежний”.

Вистави зброї, на яку збираються покупці, а також продавці, щоб переглядати найновіші моди, з’являються по цілому світі неначе ті виставки найновіших мод одягу. Виробники удосконалюють те, що звуть бути зброя третьої генерації — високотехнологічні проекти на які мусять призначати більше грошей для дослідження й розвитку. Крістофер Пейн, з Федерації американських науковців, сказав, що це є „небезпечний викрут вчинений виробниками зброї для того, щоб підтримувати їхнє крамарство”.

Моральні проблеми створені торгівлею зброї не змінились. Протягом трьох років до війни на Фолклендських островах, то Великобританія продала Аргентіні більше як 200 мільйонів доларів вартості воєнних кораблів і електронічної зброї, багато з якої аргентінці вживали проти неї під час війни. Це є риск якого нації, а також велике крамарство вибирає. Багато людей осуджують міжнародний продаж зброї. Однак, цей продаж продовжується, якого здебільше заохочують народні уряди. Тимчасом світ стає все більше й більше небезпечним місцем в якому жити.

[Вставка на сторінці 8]

Великобританія продала мільйони доларів вартості зброї Аргентіні, яку аргентінці вживали проти неї під час Фолклендської війни

[Ілюстрації на сторінці 7]

Прибутки скоро перебороли сумніви про моральність продажу зброї