Що є відповідальним за ,чудо’?
ПО ШКІЛЬНИХ подвір’ях і фабричних брамах у Японії звичайно можна бачити статую маленького хлопчика з в’язкою дров на плечах і з книжкою в руці. Ніномія Сонтоку є „селянський мудрець Японії” з 19-го століття. Народившись у бідній селянській родині, він навчив себе читати й писати. Бувши дуже успішним у родинному господарстві, він навчив інших людей господарювати, вести фінансові справи, і працювати з іншими людьми для взаємної користі. Він став символом успіху через працю та кооперацію.
Інші країни також мають своїх успішних героїв походячих з бідних родин. Але, здається, жодні з них не можуть порівнятись з впливом Ніномія в оформленні японської культури та суспільних цінностей — неослабна працьовитість, спроможність зносити найсуворіші обмеження, і охочість особисто жертвувати на добро всіх людей взагалі. Може бути, що в дусі Ніномії, більш від чого-небудь іншого, можна зрозуміти, що є відповідальним за теперішнє японське чудо.
Раннє формування
Кожен член японської родини має своє добревизначене місце. Молодші не кличуть своїх старших братів і сестер по імені, але „старший брат” або „старша сестра”. Відповідаючи на запитання: „Старший брате, що ви думаєте про це?” старший брат відповідає молодшому, звичайним, але менш пристойним зверненням „ти”. Чоловік звертається до дружини різноманітними висловами, жодні з яких не є приємні для Західного Світу. Але дружина звертається шановно до свого чоловіка, кличучи його „пане мій”. Таким то чином, з самого дитинства, людину привчено визнавати своє місце між людьми й від неї сподіваються, щоб вона сприяла добробутові людей взагалі в цій призначеній їй ролі.
Навчаючись підкорення
Коли дитина починає ходити до школи, то в неї посилюють це поняття. У школі навчають дітей підкорятись іншим і спільно діяти з іншими. Студенти надівають мундири. Щоб розвинути в студентах цінності спільних дій, то їм призначають обов’язки тримати класні кімнати, коридори й шкільні подвір’я чистими й в порядку. Шкільна система в Японії є відома за свої невблаганні та вимогливі норми. У програмі навчання є мало необов’язкових курсів і від студентів сподіється, що вони всі будуть старатись як найкраще вивчатись їх. Часто звертають увагу на те, що в японській школі вчитель передає студентам знання, а студенти вивчаються його, головно напам’ять. Студентів не заохочують розвивати своїх власних характерних рис та особистості.
Вимагають, щоб діти ходили дев’ять років до початкової й середньої шкіл. Взагалі японці погоджуються, що ходити до правильної середньої школи й правильного університету доводить до добрих робіт, безпечності, та успіху. „В Японії, більшість успіху в вашому житті залежать від того до котрого університету ви ходили”, сказав віце-президент одної школи. „Це паспорт, якого ви мусите мати, і гонка за цим паспортом починається за дитинства”.
Щоб добитись тієї „гонки”, то потрібно скласти тяжкий вступний екзамен для прийняття в добірну середню школу, яка, по черзі, приготовляє студента до ще більш суворих екзаменів для вступу до бажаних університетів. Ці екзамени є такі конкурсні, що в додатку до довгого шкільного року — 240 день, у порівнянні з тільки 180 днів у Сполучених Штатах — більше як половина студентів уписуються до позашкільних курсів. Навіть за таких молодих шкільних літ добре вчитись, довгі години вивчання, і особисті жертвування не є нічого незвичайного.
Мати має обов’язок подбати, щоб крок за кроком діти виконували все те чого сподівається від них. Вона виконує свою роль — примушує, впрошує, умовляє, а навіть погрожує дітям, щоб вони працювали безупинно. В японській мові вона є ніжно відома як кіоіку мама (мама освіченості). Вона йде до школи наглядати своїх дітей, обговорює з вчителями їхній прогрес, перевіряє наслідки контрольної роботи й шкільні рапорти, а навіть заступає їхнє місце в класі, коли діти захворіють. Вона робить усе це для того, щоб допомогти своїм дітям здати конкурсний екзамен.
А що коли студент не досягає сподіваного від нього рівня? Від нього вимагається самокритики, можливо в формі літературного твору або виступом з промовою перед класом. Студент мусить визнати свою невдачу, причину на неї, і як він буде старатись поліпшитись. Час від часу, батьки мусять заповняти анкети про позашкільні діяльності своїх дітей, їхні звичаї їди, їхні добрі та погані характерні риси, та інші приватні справи родинного життя. Гадають, що така відвертість допомагає дітям боротись з напрямом до непідкорення. Через це дітям буде легше кооперувати з людьми в пізніші роки.
Ясно, що така сувора система має свої переваги й недостатності. Достоїнство такої системи є те, що вона навчає молодих студентів добре читати, писати, математики, та інших основних здібностей. Японська „система освіченості поліпшила якість знань для більшості населення до високого рівня, якого інші країни не досягли”, каже Журнал економії на Далекому Сході, і ця „вища якість людських багатств” є головно відповідальною за економічний успіх після другої світової війни. З другого боку, спонука пристосовуватись, добре вчитись, і триматись кроком з іншими студентами дуже тисне на менш обдарованих студентів. Через замкнене розстроєння декотрі студенти кінчать своє життя самогубством або вибухають насильством по школах. Деколи в газетах описувалось ці події в гидких заголовках.
Університети й ще вища освіта
Коли студент піде до університету, то тиск зникає. Найбільш бажані роботодавці — впливові урядові агентства й великі корпорації — звичайно цінують прохачів на роботу, згідно з тим до якого університету вони ходили, замість як вони вчились у тому університеті, щоб тільки закінчили учбовий заклад. Коли приймуть студента на роботу, то він тоді стає неначе та сировина, яку треба переробляти, наново підготовляти, і переучувати згідно з намірами компанії.
Переучують не тільки нових робітників. Через скорі зміни різних галузь технології, великі компанії витрачають багато грошей, щоб постійно переучувати своїх робітників протягом їхньої кар’єри. Робітники стають корисніші для компанії, і компанія тоді може триматись кроком з уперед-просуваючоюся технологією.
Частково це допомагає нам зрозуміти чому більшість японців працюють для тієї самої компанії ціле своє життя. Якщо вони покинуть свою роботу, то не мають куди повернутись за новою роботою. Нових робітників набирають на роботу з університетів та середніх шкіл, а не з інших компаній. Пощо ж наймати ледаря, коли є багато нових робітників шукаючих роботи при якій хочуть працювати ціле своє життя? В Японії, людина, яка змінить свою роботу правдоподібно не поліпшить своєї долі, байдуже яка незадоволена вона може бути з її теперішньою роботою. Тут життя є гірке для ледаря або того хто залишає роботу. Загальноприйнята норма така — одна середня школа, один університет, одна компанія.
Незважаючи на успіхи приписані економічній системі в Японії, то як людям живеться й працюється під такими обставинами? Великі компанії й довічне наймання можуть звучати привабливими й безпечними, але чи ж бути зубцем цієї чудотворної машини є основою на якій будувати правдиве щастя й задоволення? Давайте подивимось на життя в великій компанії в Японії.
[Ілюстрація на сторінці 4]
Шкільна система є відома за свої вимогливі норми
[Відомості про джерело]
Інформбюро в Японії
[Ілюстрація на сторінці 5]
У школах навчають дітей пристосовуватись і цінностей спільних дій
[Відомості про джерело]
Інформбюро в Японії