Наша чудова Земля — Скільки ж її ми залишемо нашим дітям?
ЗГІДНО з друкованими рапортами, то 1,7 мільярда дітей народились на світ після 1970 р. Коли б усі ті діти складали націю, то це була б найбільша нація у світі. Чи ж це не правильно питати, Який світ ми залишаємо для них?
Більше як 25 років тому один видатний лікар Публічної медичної служби в США сказав: „Нас усіх переслідує страх, що щось може так зіпсувати оточення, що людина приєднається до динозаврів (велитенські рослиноїдні плазуни в давнину), як вимерлий рід життя”.
Протягом тих років, цей страх дуже збільшився. Минулого року державний форум, в якому виступало близько сотня біологів, перестерігав про прийдешню хвилю масового вимирання, таку яка знищила динозаврів, тільки цього разу це не станеться звичайним шляхом, але „діяльністю людини”.
Цього року інститут Ворлдватч видав свій рапорт Стан світу на 1987 р. У рапорті було сказано: „Суспільство, яке може підтримувати само себе, задовольняє свої потреби й не применшує надій наступного покоління. Багатьма засобами, сьогоднішнє суспільство не задовольняє цьому мірилу. По всіх континентах виникають сумніви про спроможність людини підтримувати екологію. Масштаб діяльностей людини почав загрожувати самому заселенню землі”.
У рапорті цього інституту було сказано, що вимоги більше як п’ять мільярдів людей — і до цього числа щороку наростає 83 мільйони більше — переважають спроможність земних біологічних систем відновлюватись.
Хімічне забруднення проріджує шар озону в атмосфері й це може довести до „поширення раку шкіри, пошкодити імунним системам людини, і припинити ріст урожаю”.
Якщо кислотний дощ буде далі падати, то не тільки озера й ліси завмиратимуть, але земля теж буде окислятися й мабуть може взяти „десятиліття, якщо не століття для неї відновитись”.
Через напруження практик господарювання, то „орний шар загубляється скоріше ніж формується новий”.
Надмірне винищення лісів зменшує видалення вуглекислого газу з атмосфери, а спалення природного палива насичує атмосферу вуглекислим газом скоріше ніж рослина й океани можуть очищати її. Це створить обставини неначе в парнику, доводячи до стоплення льодовиків і затоплення прибережних міст.
Через брак тропічних джунглів, буде випаровуватись менше води на дощ і це може довести до створення пустинь.
Токсичні хімікати, необроблені стічні води, необроблена нафта, ядерні випадки, радон, мікрохвилі, азбест — і спискові гріхів людини проти оточення немає кінця.
Стан світу в 1987 р. перестерігає нас так: „Ніколи в історії так багато систем, важливих для життя на землі, ще не були розладнані одночасно як тепер. Політичні й суспільні інституції не мають спроможності подолати проблеми оточення. Жодна одна нація не може зробити клімат землі стійким, охороняти шар озону, зберегти джунглі й шар орного грунту на цій планеті, або завернути скислення озер і річок. Єдина відповідь на цю проблему — непохитне міжнародне зобов’язання”.
Але нації не дуже охочі співдіяти в цьому, і час вже кінчається. Вони витрачають сотні мільярдів доларів на гонку озброєнь; а мізерні копійки витрачають на збереження оточення, потрібне для життя, і якого занедбання може знищити нас. З 1983 р. тільки Сполучені Штати Америки призначили 9 мільярдів доларів на дослідження ініціативи стратегічної оборони (зоряні війни) і вимагають ще 33 мільярди більше від 1986 до 1991 р.— але скупі витрачати гроші на поліпшення оточення. Те саме роблять інші індустріальні країни. Твір Стан світу в 1987 р. висловлює цю кризу в кількох словах: „Вже настав час примиритись одні з одними для того, щоб могли примиритись із Землею”.
„Щоб забезпечити майбутність”, каже цей рапорт, „то необхідно одночасно припинити надмірне зосередження вуглеокису, охороняти шар озону, відновити ліси й орний грунт, припинити ріст населення, поліпшити ефективність енергії, і розвинути джерела відновлюючої енергії. Жодне покоління людства ще не зустрічало таких складних спірних питань, вимагаючих негайної уваги. Попередні покоління завжди турбувались майбутністю, але ми є перші вирішувати чи в світі, якого наші діти успадкують від нас, буде можливо жити”.
Наступні статті обговорюють кризу, яка розвивається в результаті токсичних хімікатів.