Від чорного активіста до Свідка Єгови
Духовна мандрівка від чорного активіста до розчарування а тоді до просвітлення.
БІЛІ студенти Туфтс університету в Бостоні в тижні орієнтації ознайомлювались з класами й привикали до учбового закладу. Чорні студенти зустрічались з такими особами як Анджела Дейвіс, Діком Грегорей, чорними мусульманами — і невідомо шкільній владі, злочинцями-активістами. Вони приступали до нас з своїми тілохранителями й казали нам, що в школі діялось і що нам слід робити, щоб заворушувати революцію. Вони розкрили нам очі до своїх таємних вчинків, і збудили в нас негайну потребу чорних активістів. Коли вам сповнилось тільки 17 років, то несправедливості дуже скоро заворушують вас, і я бачив потребу ще більше братись до діла чорних.
Це був мій перший рік у Туфтс університеті 1969 р. Моя вірність до чорних незабаром мала бути випробувана. Будувався студентський гуртожиток при якому працювало кілька чорних робітників. Рано вранці ми прибули на місце будування. Також прибули люди з поза суспільства, озброєні вогнепальною й іншою зброєю. Мене призначили керівником при одному пункті будування. Зі мною було три жінки. У нас були портативні радіо (пересувні або переносні радіостанції) і ми захищали себе всередині від можливого нападу.
Але коли робітники стали працювати, то дуже розгнівались! По їхній думці це був заробіток на життя — не маючи нічого до діла з кольором шкіри. Це впливало на їхні родини. Вони були готові пошматувати нас на кусочки! Поліція прибула саме на час, озброєна ціпками, щоб розганяти заколотників бунту, й стала муром між нами а робітниками,— конфронтація закінчилась.
Того ж року я ходив до двох університетів. Я був записаний в Туфтс університеті, але брав участь у програмі обміну студентів із Массачусетським інститутом технології (МІТ). В інституті до мене приступив чорний фізик який закінчував навчальний заклад. У МІТ бібліотеці було дуже багато інформації про бомби й військові подвиги. Цей чорний фізик сказав до мене: „Дивись, брате, якщо хочеш розвалити [будований гуртожиток], то — чи ж ти не інженер?” „Так”. Він сказав „я можу зробити нітрогліцерин і ми розвалимо той будинок вщент”. Але я ще не був готовий для цього.
Моє ім’я Леррі Гвайтгед. Я родився в Вашінгтоні, ФК, і вихований в Арлінгтоні, Віргінії. Я переживав багато образ, малих а також великих, яких чорні переживали взагалі. Я пережив перший рік інтеграції в середній школі. Діяльності Ку-Клукс-Клан (терористська організація) і нацистська партія в Віргінії не поліпшували цього процесу. У мене завжди тліли міцні почуття проти білих, але Туфтс університет навчив мене бути активістом.
Мадлен приєднується до мене в Туфтс
Наступного року до Туфтс університету прибула Мадлен — зачіска африканської моди, з плакатами на яких були вимальовані чорні кулаки, і з усіма пожитками Чорної Сили. Вона пояснює як це сталось з нею:
„Зі мною було інакше. Коли я прибула до Туфтс університету, то вже була активісткою. Я виросла в білому суспільстві; більшість студентів середньої школи були білі; багато моїх друзів були білі. Сталось у 11-му році мого школярства, одного дня, в кафетерії знявся заколот — хтось убив Мартіна Лютера Кінга, і по багатьох місцевостях народ дуже розгарячався. Чорні бились з білими в кафетерії. Школу мусили закрити. Я дуже налякалась, коли мої білі друзі з якими я виростала дуже зненавиділи мене. Я дуже розлютилась через це. Змінилась — обстригла волосся, і запустила його на африканську моду, і розгарячилась заради Чорної Сили. Прибувши до Туфтс університету, я вже зовсім ненавиділа білих”.
Мадлен і я дієво співдіяли з чорним рухом у Туфтс. Це була ера великої зміни. В університеті відбувались важливі рухи. В’єтнамська війна стала гарячим спірним питанням. Студенти за демократичним суспільством були дуже дієві. Наркоманія укріплювалась. Ні Мадлен ні я не брали наркотиків, але наші друзі, не тільки вживали, але також продавали їх.
До Туфтс університету ходили головно білі студенти, але дозволяли чорним відокремлюватись від них і орієнтуватись за правилами африканського чорного суспільства. Мене обрали президентом афро-американського суспільства й всіх чорних студентів у місті. Підступне вбивство Мартіна Лютера Кінга заворушило реакції між чорними, а смерть Мальхома X погіршила їх, і коли вбили Джека й Боббі Кеннеді (видатні „добрі білі люди”), то чорні стали безнадійними.
Ми бажали встановити свою власну тотожність. Ми почали читати твори Маркуса Гарві, Назад до Африки, та Якова Балдвіна. По наших кіно ми дивились на терористські діяльності, на вбогість чорних людей й на дискримінацію проти них. На екрані ми бачили арабських жінок і дітей входячих у місцевості до яких інші люди не мали доступу,— з бомбами прив’язані до їхнього тіла й висаджували ті місцевості в повітря — вони вмирали за свої переконання. Нас переконували те саме робити.
Ми навчаємо „чорної релігії”
Ціле своє життя я вірив у Бога, і шукав за Ним. (Дії 17:27) Але в 1970 р., я майже зовсім загубив Його. В університеті Туфтс навчали нас чорної релігії, але в дійсності це був напад на Біблію. Чорні мусульмани грали важливу роль у цьому русі, і казали, що білі люди, які приходили до вас з Біблією, були дияволами. А головно люди синьоокі й біловолосі. З другого боку, Ісус був чорною людиною з волоссям подібним до ягнячої шерсті.
Протягом цього релігійного курсу я зустрівся з Тімом Сірадським. Він тудент великого росту, білявий, синьоокий, і ще до того ж приступив до мене з Біблією в руці — справді це білий, синьоокий диявол! Така то думка прийшла мені в голову. Він був свідком Єгови. Коли Тім відвідав нас, то я подумав собі: ,Дивіться, цей великий, синьоокий диявол буде вчити мене Біблії’. Але протягом нашої дискусії, я взнав, що він дійсно знав Біблію, і я хотів, щоб він показав мені де вона говорить, що Ісусове волосся було подібне до ягнячої шерсті.
Замість цього він говорив мені про кінець цього світу, доводячи все з Святого Письма. Бувши інженером, я науково переконався, що Бог є. Але про Біблію я не був дуже певний — ніколи не студіювавши її. Але Тім прочитав мені вірш, який дуже зацікавив мене: „І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі”. (Дії 17:26) Я вислухав те, що Тім говорив.
Але Мадлен не слухала! Нехай вона розкаже вам чому: „Церква зовсім відвернула мене від релігії”, вона пояснює. „Коли мені сповнилось 16 років, я бачила в релігії велике лицемірство. Я знала, що сама не жила правильно — Леррі й я жили неодружені — але не була лицеміром так як церковні люди. Отже, коли Тім відвідував нас,— біловолосий, синьоокий з Біблією в руці, то через це я не вступала з ним у розмову. Коли він приходив,— я відходила”.
Тім перестав відвідувати нас, тому що ми не були готові покинути нашого руху Чорної сили. Афро-американське суспільство зробило розпорядок для нас піти послухати групу називаючись Останні поети. Це були чорні артисти, які читали поезію складену на музику. Вони говорили тільки про революцію: ,Чорні люди єднайтесь, міцнійте, перекидайте білі суспільства, поліпшіть своє життя’. ,Співдійте, кооперуйте’, вони приспівували. Отже, Мадлен і я вирішили мати справу тільки з чорними.
Побоювання пускає паростки й росте
Ми дали заставу на апартамент належучий до чорних. Чекаючи на нього три місяці й слухаючи багато виправдань, вони зрештою сказали, що здали його в ренту комусь іншому. Я мешкав у апартаменті в чорному сусідстві. Одного разу чорні вдерлись до середини й зовсім обікрали мене. Сталось, що одного дня, коли я говорив по телефону з моєю матір’ю в іншому місті, до апартаменту вдерлось три чорних чоловіки й обграбували мене. Я не зауважив метушні аж поки не вчув як цей чорний чоловік, позаді мене, сказав, „Не тривожся, брате”. Я оглянувся, а він застромив ,45 автоматичний пістолет мені в спину. Справді це чорний брат!
Ми бачили, що чорні грабували чорних так як білі робили. Причиною на це не був колір шкіри, не раса; це тільки люди. Це жаль і дуже розчаровує. Ми знову розглянули чорних з якими спілкувались у Туфтс університеті. Між студентами, чоловічими, а також жіночими, не було правдивого братерства; так як його в афро-американському суспільстві немає. Це не турбувало декотрих моїх друзів, коли вони силою змушували чорних жінок до статевого акту. Чорні дівчата приходили до школи. Їхні батьки протягом років заощаджували гроші, щоб могли послати їх до університету. А чорні чоловіки продавали їм наркотики. Декотрі дівчата старались покінчити життя самогубством.
Тоді ми подивилися на всіх тих молодих людей, чорних, а також білих. Декотрі продавали наркотики, декотрі стали алкоголіками, а багато заглибились у себе. І це було покоління, яке колись матиме владу над світом? Де б ми не шукали, то не знаходили відповідей, ні від чорних, ані від білих.
Розчарування
Побоювання оберталось на розчарування. Мадлен пояснила свою погіршаючу проблему: „По всіх наших зібраннях говорили, що правила нам непотрібні. Можете робити, що вам захочеться. Це ж анархія. Таким способом нічого не можна здійснити”.
Я погодився з цим. Я завжди шукав правил на керівництво людству. Спершу я думав, що коли ми всі були чорні, всі однакового походження, з’єднані загальним питанням, то все буде гаразд. Тоді ми взнали, що чорні не були інакшими від білих — ні кращі ані гірші,— така сама мішанина добрих і злих. Єдність мусить грунтуватись на чимсь іншім ніж раса.
Очевидно, ми самі мусили змінитись. Для нас обставини погіршувались. Одного вечора я пригадую: „В Туфтс університеті висвітлювали фільм про розмір усесвіту, і його порядок. Це справило на мене велике враження і я подумав, що це ніяк не могло статись випадково. Якщо всесвіт діє за таким порядком, то Бог і людству мусив дати якесь керівництво”.
Ми залишили Туфтс університет, одружились, і почали шукати Бога, Творця цього організованого всесвіту, планети Землі, і людства на ній.
Шукаючи Бога, ми прибули на студію Біблії африканської Методистської єпіскопальної церкви. Ми взяли з собою книжку Довідник для розуміння Біблії (анг.), яку Тім був залишив мені кілька місяців тому. У книжці обговорювались міста сховку. Ніхто з присутніх не знав що це були ті міста, аж поки я не прочитав їм з книжки Довідник. Всі присутні зраділи, аж поки не довідались, що книжку видали свідки Єгови. У кімнаті дуже стихло. Чи це клас для студіювання Біблії?
Просвітлення перемінює наше життя
Ми вийшли з того зібрання й ніколи не вернулись назад. Нам стало ясно, що тільки Тім і свідки Єгови знали про що вони говорили. Я запам’ятав Тімове прізвище й подзвонив до нього по телефону. Він почав студіювати з нами Біблію. Тепер навіть Мадлен дуже любила говорити з ним — він уже не був тим „білявим, синьооким дияволом”.
Почали відбуватись дуже цікаві випадки. Я працював у великій інженерській фірмі в Бостоні. Мене покликали до б’юра й сказали, що коли я покину Свідків і вернуся до коледжу, щоб добитись ступеня магістра, то вони призначать мене віцепрезидентом корпорації. Я відмовився від цього. Мадлен і я охрестились на свідків Єгови в 1975 р., і Мадлен почала регулярно повночасно піонерувати.
У тій інженерській фірмі мені трапився дуже задовольняючий досвід. Я працював з Майком, чорним інженером. Він дуже любив дебатувати, і завжди про еволюцію. Сталось одного дня, в присутності п’ятьох інженерів, він дуже доказував еволюцію. Тоді звернувся до мене й сказав: „Чи це не правда, Леррі?”
Це примусило мене взяти сторону. Я ще ніколи не свідчив перед групою. Я повинен був свідчити їм, але бувши інженером, я таївся. Майк осмілив мене, отже я сказав йому: „Майку, я не можу погодитись з тим, що ви говорите”. Він зовсім не сподівався цього! Пізніше я дав йому книжку Чи людина з’явилась шляхом еволюції чи створюванням? (анг.), яку видає Товариство Вартової Башти. Майк жадібно прочитав ту книжку! Сьогодні він служить як один із старших у зборі свідків Єгови в Річмонд, Віргінії.
Матеріалізм не вистачає
Коли я залишав працю в тій інженерській фірмі в Бостоні 1977 р., мене покликали до бюра й сказали, що я безумно вирішив. Вони знали, що я залишав працю, щоб міг більше служити як Свідок. Я ніколи не забуду того чоловіка стоячого в вікні, яке виходило на місто й який сказав мені: „Гвайтгед, ти можеш бути дуже заможною людиною. Можеш заробляти багато грошей, купувати автомашини”. Він багато мені наговорив. Але мені сповнилось тільки 21 рік, і я вже купив дві нові автомашини і дім. У мене вже було те, що більшість людей вірять ви повинні мати, десь у віці 40 років вашого життя. Ми мали все чого нам потрібно. Система не мала нічого іншого подати нам матеріально.
Це не вистачало, не задовольняло, так як Біблія перестерегла багато століть тому: „Хто срібло кохає, той не насититься сріблом, хто ж кохає багатство з прибутком, це марнота також”.— Екклезіястова 5:9.
Пізніше Товариство Вартової Башти послало нас до місцевості в якій була потреба Свідків, до Лас-Вегас. Ми служили там п’ять років з половиною. Час від часу ми обоє служили повночасно. Деколи нам не вистачало харчів, але ми ніколи не занедбували основних потреб: студіювати Біблію, ходити на службу, і молитись. Так як апостол Павло, ми знали, що це значить мати достаток і бути в недостачі.— Филип’ян 4:12.
У Лас-Вегас я став працювати тесляром, а тоді креслярем для телефонної компанії, і зрештою мене призначили встановлювати потрібне співвідношення між різними органами комп’ютеризованого проекту Центральної телефонної компанії. Пізніше, я вернуся до Александрії, Віргінії. Там я працював для компанії Ксерокс, як аналіст комп’ютер-систем, і мене посилали відвідувати великі корпорації. Тепер я став власником дорадчого підприємства, як аналіст комп’ютер-систем.
Мадлен і я тепер служимо в зборі свідків Єгови в Александрії. Мене призначили на старшого й секретаря. Мадлен і я дуже вдячні Єгові за те, що Він допоміг нам зрозуміти, що жодна людська сила, чорна чи біла, не є відповіддю на проблеми людства. (Псалом 146:2, 3) Ми дуже радіємо через те, що наше ,світло Його Царства сяє’ на просвітлення ще інших людей, які мають очі охочі, щоб бачити. (Матвія 5:14-16) — Так як розказав Леррі Гвайтгед.
[Ілюстрація на сторінці 17]
Гвайтгеди з Тімом, колишнім „білявим, синьооким дияволом”.
[Ілюстрація на сторінці 18]
Гвайтгеди мають задоволення в християнській службі.