Кому належатиме дитина?

Щогодини по цілому світі розриваються сотні шлюбів. Щороку мільйони дітей стають жертвами агонії обох батьків, що перетягують їх на свій бік. У декотрих місцевостях кожне п’яте подружжя, що розлучається, воюватиме на суді за право виховувати дитину.

На перших сторінках преси описуються випадки, коли боротьба за це право обертається в душогубство та насилля. Чому батьки в цих справах такі агресивні? Яким чином обом батькам найліпше допомогти своїй дитині? Чи суди завжди роблять справедливе рішення? Недавня лиховісна тенденція стосовно судових рішень щодо права виховувати дитину схвилювала багатьох свідомих прихильників громадянських свобод.

КОЛИ Пол чекав своєї черги в душному залі судового засідання в Нью-Гемпшірі (США), йому почало судомити шлунок. Декілька тижнів перед тим дружина квапливо забрала з дому його двох заплаканих дітей. Пол не хотів віддавати без боротьби своїх двох діточок, яким було 7 і 13 років.

Зрештою судова справа стала підходити до кінця. «Усе це настільки несправедливо,— міркував Пол, коли суддя проголошував один вирок за другим.— Невже цей суддя, цілком чужа мені людина, має вирішувати, де житимуть мої діти».

Пол зі своєю дружиною належали до 1 187 000 подружжів у США, що розлучилися 1985 року. Ця кількість розлучень є втричі більшою, ніж 1960 року. Хвилі розлучень бушують не лише в Сполучених Штатах Америки, але й по цілому світі. Близько 15—20 відсотків розлучень закінчуються судовими справами стосовно права виховувати дітей. У випадку Пола провадилася одна судова справа за іншою. Напруга чимраз дужчала. «Якось під час судового засідання, коли від усього цього аж голова йшла обертом,— пояснює Пол,— у мене з’явилося відчуття, що я шаленію й ось-ось почну кидатися на людей. Я був дуже розчарований у всьому цьому».

На щастя, Пол тримав себе в руках. Однак інколи на перших сторінках преси повідомляються деталі убивств та розгардіяжу через люті суперечки за право виховувати дитину. Чому такі судові процеси часто обертаються в несамовиті конфлікти?

Війна батьків!

Закони щодо права виховувати дитину різняться у світі. У більшості західних країн мати й батько мають однакові права на суді. При винесенні рішення стосовно того, кому належатиме дитина, протягом останніх десятиріч суди акцентують: «найліпше в інтересах дитини». Це дає можливість кожному з батьків доводити, що він або вона має найліпші можливості опікуватися дитиною.

Хоч і декотрі батьки борються в інтересах дітей, інші мотивуються злобою та ворожістю на колишнього подружнього партнера. Дитина для одного з партнерів стає «головним інструментом, аби завдавати болю» іншому й зігнати на ньому свою лють та гіркоту. Діти можуть ставати, як виразився один суддя, «футбольними м’ячами у грі, де задовольняється позиція «я покажу», котру часто займають колишні партнери».

Деякі батьки навіть вдаються до власного правосуддя. Викрадення батьками власних дітей стало міжнародною проблемою. За підрахунками, щороку в Сполучених Штатах Америки таке стається сто тисяч разів! Одна агенція виявила, що кількість таких випадків подвоїлась за п’ять літ від 1983 року. Часто це завдає велетенських психічних травм дітям. У своїй книжці «Діти на перехресному вогні» (англ.) Саллі Ейбрагамс пише: «Викрадення дітей є розпукою вісімдесятих».

Правосуддя в залі судового засідання?

З прадавніх часів батьки зверталися до уряду, щоб вирішити суперечки стосовно виховання дітей. Мудрий цар Соломон зокрема відомий за славетне рішення стосовно права виховання дитини між двома матерями (1 Царів 3:16—28). Але нинішнім суддям важко посідати легендарний «Соломонів меч».

Коли родина розбита розлученням, обидвоє батьків домагаються права виховувати дітей і суд повинен виносити рішення. Судді зважають на такі чинники, як психічна рівновага кожного з батьків, бажання дитини, особливість стосунків між батьками та дитиною і спроможність кожного з них забезпечити їй безтурботне дитинство.

А втім, у більшості випадків дитина потребує й бажає близьких стосунків з обома батьками. Тому метою більшості суддів є «забезпечити неповнолітнім дітям частий і безперервний контакт з обома батьками». У вищезгаданому випадку суддя зважив на те, що «життя [Пола] обертається довкола дітей», тимчасом як його дружина любила «проводити свій вільний час у місцевому ресторані з матір’ю та друзями». Полу було дано право піклуватися дітьми. І все ж таки суд визнав потребу дітей бачитись із своєю матір’ю, отже вона була наділена «правом вільно відвідувати дітей».

Однак недавно у світі почала розвиватися небезпечна тенденція. Щоб виграти судову справу, деякі адвокати повертають справу у релігійну контроверзу. Такі неетичні методи відволікли деякі суди від справжніх функцій — зосередження на інтересах дитини. Замість цього, судді втягнулися у досліджування релігійних обставин, що виходить за рамки вповноважень світського суду. І з якими наслідками?

Декотрі прихильники громадянських свобод вважають, що створювання релігійної суперечки у судовій справі про право батьківського виховання ставить у небезпеку право кожної дитини та кожного з батьків. Позаяк так багато подружніх партнерів у майбутніх роках розриватимуть шлюби чи відокремлюватимуться, то не виключено, що таке може статися і з вами.

[Вставка на сторінці 18]

Є ймовірність, що у Сполучених Штатах Америки впродовж наступних десяти років розлучиться чи відокремиться 40 відсотків подружжів з дітьми.