«Горе, горе, о місто велике»

ЗІ ВСІХ міст світу, що претендують на звання великі, здається, найвідповідніше буде назвати так ті міста, котрі релігійні люди вважають святими. Але слова «горе, горе» вказують на те, що релігійне місто, яке в Об’явлення 18:10 називається «великим», очевидно, не має божественного схвалення, як ми побачимо це пізніше.

Перехід до безсмертя?

Священні індуські міста в Індії називаються тірта, що означає «перехід» або «брід». Багато цих міст, подібно до Варанасі (інша назва Бенарес), лежать на берегах річки. Але під цим не розуміють буквального переходу, а радше духовний брід, що мав би дозволити людині успішно перейти життєві води до кращого потойбічного життя.

В одній енциклопедії говориться: «Варанасі є найстарішим містом світу, де й досі проживають люди... першим арійським поселенням посередині Індо-Ґанґської рівнини». Воно було релігійним центром ще в другому тисячолітті до н. е. Хоча це й індуське місто, але згадка про нього також з’являється в літописах буддизму та ісламу. Протягом шостого століття до н. е. Варанасі стало столицею королівства Каші; поблизу цього міста Будда виголосив свою першу проповідь. Коли мусульмани заволоділи містом 1194 року, на арені з’явився іслам.

Варанасі лежить у північній Індії на берегах річки Ґанґ і є одним з семи найсвятіших індуських міст у країні. У місті для кожного індуського бога відведено своє місце і таке місце має там кожне з інших великих тірта. Тому «Релігійна енциклопедія» (англ.) називає це місто «мікрокосмосом індійської святої географії». Там додається: «Потужність сили, що походить від символічного збору богів, тірта та мудреців у цьому місті, зробила Варанасі найславетнішим індійським місцем паломництва».

Індуси вважають Варанасі одним із найсприятливіших місць для смерті. Популярна фраза Кайсіа́м ма́ранам м’ю́кті означає: «Смерть у Варанасі є визволенням». Традиція говорить, що всі, хто вмирає там, будуть навчені самим Шівою, що рівносильно бути переведеним «через потоп сансари до «далекого берега» безсмертності»a.

Ґанґ, як й інші річки, проходить через великі міста, вбираючи на своєму шляху стічні води та хімікалії. Тим часом щирі індуси, дотримуючись релігійної традиції, за приблизними підрахунками, щодня скидають у цю річку 10 000 трупів. І все ж паломники нехтують реальною небезпекою заразитись якоюсь хворобою, спускаючись сходинками уздовж берегів річки, щоб взяти участь в обряді релігійної купелі. Чи це правильний шлях до безсмертя?

Наскільки вічні є «вічні міста»?

Інша річка, що колись, мабуть, називалась Албула на знак білизни її води, протікає через релігійне місто Європи — «Вічне місто» семи пагорбів. Річка вже давно не є біла і сьогодні відома під назвою Тібр. Та й місто вийшло далеко за межі семи пагорбів. Однак «спадок минулого, що залишився в Римі,— зазначається у «Новій британській енциклопедії» (англ.),— не перевершений жодним західним містом».

Десятки монументів та історичних споруд свідчать про його спадок. Дивно, що всі ці історичні пам’ятки збереглись, бо місто багато разів завойовувалось та було розграбоване: на початку четвертого сторіччя до н. е., зазнавши навали галлів, а в нашій ері пограбування вестготів 410 року, вандалів 455 року і норманів 1084 року та нападів імператорських найманих загонів 1527 року, армії Наполеона 1798 року та німців і їхніх союзників під час другої світової війни.

Хоча первісний огороджений муром Рим складає лише 4 відсотки від усієї площі сучасного міста, воно є тим Римом, який притягує мільйони туристів, бо там розміщено більшість його монументів. Іншим місцем, гідним уваги туристів, принаймні на початку 1993 року, була виставка «Сікст V і Рим». Правлячи з 1585 до 1590 року, Сікст залишив після себе такий незгладимий відбиток на Римі, що його називають «отцем сучасного міста». Пояснюючи, чому він перебудував Рим, у газеті «Юропієн» пишеться: «По-перше, щоб забезпечити солідні архітектурні підвалини для зміцнення Ватикану перед загрозами протестантів. ...По-друге, щоб Рим у багатьох відношеннях надалі залишався провінційним містечком, гідним називатися Новим Єрусалимом».

Держава-місто Ватикан є маленькою частиною Рима і претендує на «звання Нового Єрусалима». У 1929 році фашистський італійській уряд підписав Латеранські угоди, внаслідок котрих було утворено суверенну державу-місто Ватикан. Тоді папа у цьому місті дістав абсолютну виконавчу, законодавчу і судову владу. У Ватикані є своя власна телефонна і поштова системи, власна армія, до котрої входять швейцарські охоронці в уніформах, що відповідають за охорону папи. Але головне, що бажають побачити туристи,— це собор св. Петра, який століттями вважався найбільшою церквою загальновизнаного християнства. Ця характерна риса була втрачена 1989 року після збудування собору в Ямусукро (Кот-д’Івуар).

У «Новій британській енциклопедії» говориться, що «протягом 1000 років бути громадянином Риму означало мати ключі до світу, до безпечного, гордого життя і до відносного комфорту». Але не тепер! Політичне зіпсуття в Римі та релігійний застій у державі-місті Ватикан свідчать про те, що так зване славне минуле виявилось минущим.

Найсвятіші міста ісламу

Близько мільярда мусульманів по цілому світі дивляться на Мекку як на «прояв божественної, ангельської, пророчої та благотворної людської діяльності ще із споконвічних часів творення»b. Згідно з вченням ісламу, саме там почалось творення, там Авраам побудував перший дім для поклоніння, там він взяв собі наложницю Аґар і там вона породила йому сина Ізмаїла.

Не так давно, мабуть приблизно 570 року н. е., в Мецці (Саудівська Аравія) народився пророк Мухаммед. Спочатку його вчення не викликало особливого ентузіазму. Мекка була оазисом на торговому шляху караванів між Індією та Європою, і її могутні купці боялись, що релігійні реформи Мухаммеда можуть призвести до економічного спаду. Не діставши там підтримки, пророк пішов до міста Ясріб, що пізніше стало відоме як Медіна, місто за 300 кілометрів на північний схід від Мекки. Але в 630 році н. е. він повернувся до Мекки, завоював її і зробив духовним центром ісламу.

Нині Мекка є багатим космополітичним містом, хоча там можуть проживати лише мусульмани. Протягом зу-ль-гіджжи, святого місяця паломництва, мільйони людей відвідують це місто, виконуючи таким чином свій релігійний обов’язок хадж. У Мецці паломники відвідують мечеть Бейт-Уллах, де вони багаторазово обходять малу святиню, що неподалік центру відкритого подвір’я мечеті.

Цією святинею є Кааба — кубічна будова, переважно вкрита великим покривалом з чорної парчі, де міститься священний чорний камінь. Цей камінь, згідно з мусульманською вірою, був даний Адамові в знак прощення гріхів після вигнання з Едему і тоді він, як припускають, був білого кольору. За ісламською традицією, оригінал Кааби був знищений у Ноєвому потопі, але чорний камінь залишився і потім ангел Гавриїл дав його Авраамові, тоді Авраам відбудував Каабу й поставив чорний камінь на його відповідне місце. Саме у напрямку Кааби — а згідно з ісламом, це найсвятіше місце на землі — мусульмани повертаються у молитві п’ять разів на день.

Двадцять чотири брами ведуть у подвір’я мечеті Бейт-Уллах, але традиційним входом для паломників є Брама миру, що розташована у північному кутку. Проте не завжди є мир під час хадж. У 1987 році мусульманські дисиденти зробили спробу заволодіти мечеттю. Через деякий час порядок був відновлений, але 400 мусульман були вбиті, а 650 поранені. Такий очевидний брак миру у найсвятішому ісламському місці поклоніння гідний жалю, але мусульмани дістають втіху у вченні ісламу, згідно з яким кожен, хто помирає під час хадж, одразу іде на небеса.

Посідання подвійного миру?

Єрусалим уважається як євреями, так і тими, що називають себе християнами, святим містом, а мусульмани визнають його третім святим місцем на землі (після Мекки і Медіни), і його назва означає «посідання подвійного миру». Від 1070 року до н. е. воно було столицею стародавнього Ізраїлю, хоча й існувало майже 900 років перед тим під назвою Салим (Буття 14:18). Воно, як адміністративний центр тієї держави, було стратегічно розміщено серед пагорбів на висоті 750 метрів над рівнем моря і, таким чином, на той час було найвищою столицею світу.

У четвертому сторіччі до н. е. Єрусалим перейшов під панування Греції. До другого сторіччя до н. е. на нього дуже вплинуло поширення Римської імперії. Єрусалим процвітав під час панування Ірода Великого. Частина муру навколо подвір’я храму, який він збудував, здається, залишилась до нашого часу і сьогодні відома як Стіна плачу. Оскільки євреї намагалися скинути з себе римське ярмо, то римські війська напали на Єрусалим у квітні 70 року н. е. Менше ніж через п’ять місяців від його храму залишились руїни.

За деякими підрахунками Єрусалим був завойований 37 разів. У багатьох випадках це вело до часткового, а інколи повного зруйнування. Але на розвалинах старого міста завжди виростало нове. Отже, приблизно у 130 році н. е. імператор Адріан наказав відбудувати місто і назвав його Елія Капітоліна. Майже два століття жодному єврею не дозволялось увійти в те місто. Потім, у першій половині сьомого століття н. е., містом заволоділи мусульмани і побудували на місці колишнього храму чи поблизу нього мечеть Куббат-ас-Сахра.

Сучасна держава Ізраїль була заснована у 1948 році, а в 1949 році Єрусалим було розділено між Ізраїлем і Йорданією. Але у 1967 році під час шестиденної війни Ізраїль захопив ту східну частину міста. Потім ізраїльтяни модернізували місто, намагаючися зберегти його історичний вигляд. До 1993 року його населення сягало понад півмільйона.

Оскільки три головні світові релігії вважають Єрусалим святим, там часто зростає релігійне напруження. У журналі «Тайм» зазначалось, що «усі конфлікти між євреями та арабами з приводу Єрусалима є найбільш трудні і складні». У даний час малоймовірно, щоб там був подвійний мир, який обіцяє його назва.

«Міста ваші будуть руїною»

Місто, згадане в Об’явлення 18:10, символізує усі релігії, неприємні Богові. «Горе, горе, о місто велике, Вавилоне, місто могутнє, бо суд твій прийшов однієї години!» Якщо бути відвертим, це означає, що релігії, котрі протистоять Єгові, будуть знищені. Незважаючи на їх храми, церемонії та релігійне оздоблення, сучасні «великі» релігійні міста не дадуть надійного захисту у час виконання Божого засуду.

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 24]

Мечеть Бейт-Уллах у Мецці і Кааба.

[Відомості про джерело]

Camerapix

[Ілюстрація на сторінці 25]

Єврейська Стіна плачу в Єрусалимі і мусульманська мечеть Куббат-ас-Сахра (ліворуч).

[Відомості про джерело]

Garo Nalbandian