Погляд Біблії
Чи завжди погано гніватися?
«ГНІВ — це короткочасна шаленість». Такими словами давньоримський поет Горацій виразив загальноприйнятий погляд на один з найінтенсивніших виявів емоцій. Тоді як не кожен погодиться, що гнів є своєрідним проявом короткочасної шаленості, багато людей вважають, що гнів є природним злом. Вже в шостому сторіччі н. е. католицькі монахи склали знаменитий перелік «семи смертних гріхів». Не дивно, що в списку був також і гнів.
Легко збагнути, чому вони вважали саме так. Біблія дійсно говорить: «Повстримайсь від гніву й покинь пересердя» (Псалом 37:8). І апостол Павло напучував збір у Ефесі: «Усяке подратування, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас разом із усякою злобою» (Ефесян 4:31).
У вас, мабуть, виникає запитання: «Чи це все, що Біблія говорить про гнів?» Зрештою, хіба Павло не пророкував, що цими «останніми днями», в котрих ми зараз живемо, «настануть тяжкі часи»? (2 Тимофія 3:1—5). Чи Бог дійсно сподівається від нас, що ми житимемо у цих останніх днях, коли люди «нелюбовні... жорстокі, ненависники добра», і ніколи навіть трохи не гніватимемось?
Зрівноважений погляд
Біблійний погляд стосовно цього питання не такий вже і спрощений. Наприклад, задумаймося над Павловими словами в Ефесян 4:26: «Гнівайтеся, та не грішіть». Цей вірш був би досить таки заплутаним, якщо б ми автоматично вважали гнів «смертельним гріхом», за що людина гідна вічної кари.
Павло цитував ці словам з Псалма 4:4 (Деркач), де ми читаємо: «У гніві вашому не грішіть». За «Вайнівським тлумачним словником біблійних слів» (англ.), єврейське слово ра·ґа́з, «гніватись», означає «тремтіти від напливу сильних почуттів». Але напливу яких сильних почуттів? Що таке гнів? У перекладі Септуагінта в Псалмі 4:4, слово ра·ґа́з було перекладено грецькою мовою як «розгнівлюйтесь», і саме так передав цей вірш Павло.
Чому Біблія дозволяє гніватися? Тому що не всі прояви гніву погані. Один біблійний коментатор так сформулював загальноприйнятий погляд на гнів: «Людський гнів як такий ніколи не є справедливий і він ніколи не допустимий», але цей погляд не є біблійним. Біблеїст Р. С. Г. Ленскі належно зазначив щодо Ефесян 4:26: «Етика, що забороняє усі прояви гніву і вимагає «гладенького» спокою у будь-якій ситуації, належить стоїкам, а не християнам». Професор Вільям Барклі висловився подібним чином: «У християнському житті повинні бути прояви гніву, але правильного гніву». Проте що таке «правильний гнів»?
Справедливий гнів
Єгова неодноразово описується в Біблії як Бог, що має почуття гніву і виражає його, хоча й гнів не є його головною рисою. З двох причин його лють завжди справедлива. По-перше, він ніколи не гнівається безпідставно. І по-друге, він виражає свій гнів справедливим і праведним способом, ніколи не втрачаючи самоконтролю (Вихід 34:6; Псалом 85:4).
Умисна несправедливість доводить Єгову до люті. Приміром, він сказав ізраїльтянам, що коли вони гнобитимуть беззахисних жінок і дітей, то «конче почую їхній зойк». Він застерігав: «І розпалиться гнів Мій». (Вихід 22:22—24; порівняйте Приповістей 21:13). Ісус, як і його Отець, плекав у своєму серці ніжні почуття до дітей. Коли його послідовники, мотивуючись добрими намірами, одного разу старались відігнати дітей від Ісуса, то він «обурився» і взяв дітей у свої обійми (Марка 10:14—16). Цікаво, що грецьке слово, яке перекладається «обурений», спочатку стосувалось до «фізичного болю або подразнення». Насправді сильні почуття!
Подібне справедливе обурення запалало в Ісусовому серці, коли він побачив, як купці і грошоміни обернули дім поклоніння його Отцю в «печеру розбійників». Він поперевертав їхні столи і повиганяв їх звідти! (Матвія 21:12, 13; Івана 2:15). Коли фарисеї та книжники більше турбувалися своїми дріб’язковими законами ша́башу, ніж хворими людьми, котрі потребували допомоги, то Ісус був «засмучений закам’янілістю їхніх сердець» і «споглянув Він із гнівом на них» (Марка 3:5).
Подібно і вірний Мойсей у давнину також був сповнений справедливою люттю на віроломних ізраїльтян, коли розтрощив таблиці з Мойсеєвим Законом (Вихід 32:19). Праведний книжник Ездра також настільки розгнівався на ізраїльтян за їхній непослух до Божого закону про одруження, що розірвав свій одяг і навіть почав рвати на собі волосся! (Ездри 9:3).
Всі, хто ‘кохає добро’, повинні ‘ненавидіти зло’ (Амоса 5:15). Тому сьогодні християни можуть відчувати пориви справедливого гніву, коли бачать умисні нерозкаяні жорстокі вчинки, лицемірство, нечесність, віроломність чи несправедливість.
Належний контроль гніву
Не дивно, що Біблія часто порівнює гнів з вогнем. Подібно до вогню, гнів повинен мати належне місце. Але він також може призвести до катастрофічних наслідків. Люди ж на противагу Єгові та Ісусу дуже часто впадають у гнів безпідставно або несправедливо виражають його. (Дивіться Буття 4:4—8; 49:5—7; Йони 4:1, 4, 9).
З другого боку, тамувати свій гнів і вдавати, що все гаразд, також не є справедливо. Пам’ятайте, Павло радив: «Сонце нехай не заходить у вашому гніві» (Ефесян 4:26). Існують біблійні способи давати волю гніву, як, наприклад, радиться: «розмишляйте у ваших серцях», вилийте свої почуття зрілій людині, на яку можна покладатися, або порозмовляйте віч-на-віч з кривдником (Псалом 4:5; Приповістей 15:22; Матвія 5:23, 24; Якова 5:14).
Отже з огляду на це не завжди неправильно впадати в гнів. Як Єгова, так й Ісус виявляли свій гнів і виявлятимуть далі! (Об’явлення 19:15). Якщо ми наслідуватимемо їхній приклад, то можемо навіть опинитися в ситуації, коли було б неправильно не впадати в гнів! Ключ у цьому буде: виконувати біблійну пораду, завжди перевіряти, чи маємо ґрунтовну причину для своїх почуттів, і виражати їх у справедливий християнський спосіб.
[Ілюстрація на сторінці 18]
Каїн і Авель.