Канадське розслідування «зараженої крові»

Від нашого кореспондента в Канаді

У КАНАДІ дедалі більше жертв зараженої крові помирає від СНІДу. Чому такий зріст? У 1980-х роках понад тисячу канадців підхопило вірус СНІДу через «заражену кров» і кров’яні препарати. Цей невтішний факт спонукав федеральний уряд утворити Комісію розслідування канадської донорської мережі. Громадське розслідування має визначити безпечність канадської донорської системи.

Спеціальним уповноваженим цього розслідування став один з найшанованіших старших суддів. Комісія проводить слухання справи по цілій Канаді. Слухання розпочалось у Торонто 14 лютого 1994 року, і вельмишановний пан суддя Горас Кревер з Апеляційного суду в провінції Онтаріо призначений згодом повідомити про результати і подати свої рекомендації щодо поліпшення ситуації.

Мати, син котрої помер від СНІДу через заражену кров, звернулася до судді: «Вони забрали в мене сина і все, що в мене залишилось,— це розслідування. Будь ласка, зробіть його дійовим». Вона непокоїлась тим, аби розслідування проводились ретельно і було вжито заходів, щоб уникнути небезпеки, пов’язаної з переливанням крові. Вона не єдина мати, що втратила сина через переливання зараженої крові. Комісія вислуховувала розпачливі показання свідків стосовно трагедії, яка розбила життя багатьом канадцям.

Заголовки в торонтській газеті «Ґлоб енд мейл» повідомляли: «З’являються гнів і сльози, коли жертви розповідають кров’яні жахи», «Розслідувачі донорської крові вислуховують моторошні показання», «Детальні факти про невігластво медиків» і «Розслідування донорської крові свідчать, що посадові особи применшують ризик зараження СНІДом».

Жертви, що підхопили ВІЛ через переливання крові, казали, що їх не було попереджено про ризик. У декількох випадках вони взагалі не знали, що їм перелили кров, аж доти, доки не дізнались, що заразились вірусом СНІДу.

Один хворий на СНІД підліток підхопив ВІЛ через переливання крові під час операції на відкритому серці, коли йому було три роки. Один ВІЛ-позитивний чоловік із слабкою формою гемофілії застосовував кров’яні препарати до 1984 року, коли він ще грав у хокей. Він змінив би свій стиль життя, якби знав про ризик. Одній матері було зроблено 1985 року переливання зараженої ВІЛом крові, а нині вона, її чоловік та їхня чотирирічна донька — всі носії вірусу СНІДу.

Також вислуховувались розпачливі розповіді людей, котрі заразились хворобою тільки через один чи два кубики крові. «Лише для рум’янцю»,— з гіркістю каже одна жінка про трансфузію, внаслідок якої заразили ВІЛом її чоловіка. Нині вона також є носієм вірусу.

Під час вислуховування показань увагу було звернено на іншу трагедію ще більших масштабів — гепатит, переданий через кров. За газетою «Ґлоб енд мейл», підраховано, що «кожного року 1000 канадців помирає від гепатиту С». Газета додає, що «половина з них заражається цією хворобою через переливання крові».

Один чоловік розповів свою історію підхоплення гепатиту С через переливання крові під час операції на хребті 1961 року. Після цієї операції він почав регулярно здавати донорську кров. Але 1993 року він виявив, що має цироз печінки. «А що сказати про людей, які отримали кров, що її я здавав усі ці роки, не знаючи про свою хворобу?» — поставив він риторичне запитання.

Суддя Кревер уважно вислухав понад сотню канадців, життя котрих було розбито ВІЛом та іншими трагедіями, спричиненими зараженою кров’ю. Медики свідчать, що неможливо зробити донорську кров повністю безпечною від перенесення хвороб та інших непередбачених чинників. Вони визнають серйозний ризик та надуживання, пов’язані з кров’ю. Доктор Дж. Браєн Мак-Шефрі, головний лікар регіональної служби переливання крові, засвідчив, що звертав увагу на проблему під час лекцій: «Якщо ви мусите переливати комусь кров, то або поставили неправильний діагноз, або неправильно лікували пацієнта».

Також звинувачувались політичні махінації та суперництво між тими, кого урядова комісія називає «головними фінансовими посередниками» в канадській донорській системі, що має щорічний грошовий обіг у розмірі 250 мільйонів доларів США. Червоний хрест та державні агентства також зазнали голобельної критики. Ніхто з них, здається, не несе відповідальності за складну національну систему донорської крові.

Позитивний контраст

Як протиставлення сумним фактам судді Креверу 25 травня 1994 року в місті Реджайні (провінція Саскачеван) було подано позитивні показання. Вільям Дж. Голл, 75-річний чоловік з гострою формою гемофілії, розповів про те, як він справляється з хворобою, застосовуючи кровозамінники. І він не хворий на СНІД. Будучи Свідком Єгови, пан Голл уникав донорської крові та антигемофільних чинників через своє релігійне сумління. (Дивіться інформацію в рамці на сторінці 22).

Але це ще не все. Уряд продовжуватиме розслідування до кінця 1995 року. Комісія матиме достатньо часу, щоб перевірити ефективне безкровне лікування, яким користуються тисячі дорослих і дітей, що є Свідками Єгови. Це альтернативне лікування стосується також інших пацієнтів.

Лікарі, що застосовують таке альтернативне лікування, набули кваліфікації і досвіду, яким можуть поділитися з комісією. Доктор Марк Бойд з Мак-Ґільського університету сказав газеті «Медикал пост» 1993 року: «Ми і справді повинні бути почасти вдячні Свідкам Єгови, бо вони показали нам, наскільки добре ми можемо діяти і без переливання крові». Одна американська президентська комісія зазначила 1988 року: «Найпевніший запобіжний засіб при переливанні крові — це, якщо можливо, не піддавати пацієнта дії чужої крові». Слухаючись Божого закону ‘стримуватися від крови’, Свідки Єгови благословенні «найпевнішим запобіжним засобом» проти зараженої крові та інших небезпек, пов’язаних з трансфузією (Дії 15:20, 29).

Потрібно освіти

На жаль, більшість жертв переливання зараженої крові не було поінформовано про існування альтернативи, що могла б запобігти їхній трагедії. Пацієнти не мали можливості свідомо згоджуватися на переливання крові, тобто на ризик, пов’язаний з цим, або вибрати безпечне альтернативне лікування.

Показання, дані комісії, виявили необхідність провести просвітницьку діяльність серед лікарів та населення щодо альтернатив переливанню крові. Таке урядове розслідування на високому рівні має дуже великий вплив у Канаді. Рекомендації судді Кревера можуть прокласти шлях до необхідних змін у ставленні канадських медиків до переливання крові та у їхній освіченості щодо цього. Висновками Комісії розслідування зацікавлені всі, хто хоче уникнути небезпек, пов’язаних з переливанням крові.

[Рамка на сторінці 22]

БЕЗКРОВНЕ ЛІКУВАННЯ ГЕМОФІЛІЇ

Вільям Дж. Голл з містечка Ніпавін (провінція Саскачеван) розповів комісії, як і чому лікує свою гостру форму гемофілії без кров’яних препаратів. Ми подаємо витяги з протоколу його показань:

◻ «Мої батьки дізналися, що я хворий на гемофілію, коли одного разу в мене спухла нога від пальців до стегна і лікарі поставили діагноз, що це гемофілія... Здається, тоді мені був рік».

◻ «Я ніколи не вживав крові і кров’яних препаратів... Вживання крові суперечило б моїм релігійним переконанням, бо я вважаю кров святою».

◻ Про його брата, що також хворів на гемофілію: «Він не мав такої самої віри [релігії], як я, тому погодився на переливання крові й помер від гепатиту».

◻ Про виразку дванадцятипалої кишки 1962 року: «Лікарі казали, що коли я не погоджусь на переливання крові, то помру... У шпиталі мене добре [без крові] лікували». Кровотечу вдалось припинити.

◻ Стосовно операції, яка провадилась 1971 року, щоб направити поломане стегно: «Це була просто ретельна операція без крові... Операція була успішною». Повторні аналізи крові в той час не виявили чинника VIII (чинника зсідання).

◻ Як він справляється: «Спосіб життя... обережність». Він перебуває на дієті, відпочиває, займається вправами і зважає на пухлини, синці та кровотечі.

◻ «Я вважаю, що розслаблення та роздуми над усіма добрими дарами, що наш Бог дав для нас, є корисними, я просто забуваю про наші гризоти. Це, здається, сильно допомагає мені».

Вільяму Голлу 76 років, він є Свідком Єгови.

[Ілюстрація на сторінці 20]

Суддя Горас Кревер — голова комісії.

[Відомості про джерело]

CANPRESS PHOTO SERVICE (RYAN REMIROZ)

[Ілюстрація на сторінці 21]

Вільям і Марґаріт Голл подолали 370 кілометрів, щоб стати перед Комісією розслідування.