«Вальсінґ Матильда»

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В АВСТРАЛІЇ

АВСТРАЛІЙСЬКА пісня «Вальсінґ Матильда» відома по цілому світі. Минулого року, коли відзначалося сторіччя з дня першого публічного виконання цієї пісні (6 квітня 1895 року), її популярність знову зросла.

Чому звичайнісінька балада з деяким підтекстом стала такою популярною не тільки в Австралії, але й у багатьох країнах світу? Щодо точного походження цієї пісні є певні розбіжності. Однак усі погоджуються, що автором перших слів був А. Б. (Банджо) Патерсон, поеми котрого користувалися особливою популярністю в Австралії кінця 1800-х і початку 1900-х років.

Слова різних варіантів пісні «Вальсінґ Матильда» різняться, але всі вони розповідають про одного торбара. Торба — вид дорожнього мішка, що його носять звичайно за плечима, а торбар — той, хто носить торбу. Пісня розповідає про те, що торбар отаборився біля невеличкого струмка. Коли він кип’ятив на багатті воду у казанку, до струмка підійшла попити водиці відгодована вівця, відома як джамбак. Торбар злапав вівцю, зарізав її й поклав до своєї торби. Як тільки він це зробив, аж гульк — на коні прибув скватер, котрому належала ця територія. (Скватери були фермерами, котрі користувалися правом власності на землю за певних умов. Згодом ці умови були скасовані й вони здобули повне право власності на свої безкраї землі). Скватер під’їхав разом із трьома кінними поліцаями. Коли вони звинуватили його у крадіжці вівці, а за це йому судилося ув’язнення чи навіть щось гірше, нещасний торбар стрибнув у струмок та й втопився.

Чим ця байка приваблює людей? Брюс Елдер у передмові до книжки Рекса Ньюелла «Улюблені поеми Банджо Патерсона» (англ.) дає одне з пояснень. Він висуває здогад, що ця пісня віддзеркалює дух австралійців: «Вона — це не просто байка про торбара, що поцупив вівцю. Вона — вираз нашого обурення залякуванням та зловживанням владою. Торбар символізує австралійця, що сміється в лице дрібного урядовця... Ліпше стрибнути до струмка, ніж дозволити цим людям панувати над нашим життям». Але хоч би яка була причина такої популярності, «Вальсінґ Матильда» є австралійською піснею-символом ось уже понад 100 років.

Що означає «Вальсінґ Матильда»?

Пісня складається з чотирьох куплетів, або стансів. Після кожного куплета є приспів, що починається так:

Вальсінґ Матильдо, Вальсінґ Матильдо,

Ти підеш зо мною, Вальсінґ Матильдо.

Далі ідуть дві наступні строфи з попереднього куплету. Отже, назва пісні походить від початкових слів приспіву.

У тому, що означає «Матильда» і хто «вальсує», немає одностайності, а навіть існують суперечки. Просте пояснення деяких знавців виглядає найбільш задовільним. Один автор каже: «Патерсон... захоплювався торбарами, що тинялися від одної власності до другої зі всіма своїми пожитками, які поміщалися у торбі за плечима. Йому припало до душі просторічне мовлення тих торбарів. Їхньою мовою носити торбу звучало як: «з торбою на горбі», «тарабанити вузол за плечима», «носити прокляття» і «Вальсінґ Матильда» [волочити «Матильду»]».

Сидні Мей у своїй книжці «Історія «Вальсінґ Матильди» (англ.) подає стисле формулювання: «Це компактно скручені одяг і особисті речі на розгорненому полотні, котре чотирма кінцями зав’язується у вузол, і людина носить його на шиї, переважно тримаючи однією рукою за зв’язані кінці, що спадають додолу».

Популярність «Матильди» зростає

Сидні Мей дійшов висновку, що «Вальсінґ Матильду» поширили по світі австралійські бойові загони, котрі воювали в інших країнах під час першої й другої світових війн. Він наводить приклад: «У 1941 році у Тель-Авіві ресторанні оркестри починали грати її, коли поріг ресторану переступав австралієць; цю пісню співала Дев’ята дивізія, коли входила в окуповану нею знову Бардію; один австралійський корабель, що приєднався до британського флоту 1917 року, вітали на флагмані оркестром, який грав «Вальсінґ Матильду», а австралійські радіопередачі на закордон починаються позивними з цієї мелодією». Одна з найпристижніших оказій, де грали цю мелодію, була церемонійним парадом коронаційного контингенту австралійських військ у Букінгемському палаці (Лондон) за тиждень до коронації королеви Єлизавети II.

Цікавий репортаж в одній газеті дає деяке уявлення про популярність «Вальсінґ Матильди» серед людей усіх верств суспільства. Там ми читаємо: «Якось, коли пан Мензис [австралійський прем’єр-міністр] разом з паном Черчіллем [британським прем’єр-міністром] і французьким генералом де Голлем повечеряли, то перейшли до іншої кімнати. Сер Уїнстон подав знак, і йому увімкнули запис «Вальсінґ Матильди». Він почав із запалом підспівувати та мало не танцювати й зупинивсь лише для того, аби сказати генералові: «Це одна з найліпших пісень у світі».

Додатковий доказ популярності «Матильди» подає Річард Маґоффін у своїй книжці «Вальсінґ Матильда: правдива історія, що криється за легендою» (англ.): «Під час другої світової війни пісня про струмки понеслася навіть ще далі по світу — куди тільки не ступала нога австралійських жовнірів. Це була пісня, що викликала спогади про дім, і її з легкістю розпізнавали як австралійську». Він також цитував кінопродюсера Крамера, що вибрав «Вальсінґ Матильду» головною музичною темою у фільмі «На пляжі». Крамер сказав: «Це чудова різнобічна пісня. Її можна грати як народну пісню, марш, баладу тощо, і ми грали її в десятках різних стилів у рамках фільму «На пляжі». Я майже експромтом вирішив зробити у цьому фільмі головною музичною темою «Вальсінґ Матильду».

Чи вона має підтекст?

Дехто вважає, що Банджо Патерсон надав словам цієї пісні певного підтексту. Наприклад, Вільям Павер написав статтю в «Єл рів’ю» у Сполучених Штатах Америки, в якій робить спробу виявити можливий підтекст слів цієї пісні. Хоч і не всі поділяють його думки, наступний коментар таки є підхожим висновком до цього короткого аналізу «Вальсінґ Матильди». Він сказав:

«Австралійці повинні були боротися не лише зі силами природи, але й з недоліками людської вдачі. (...) Це й виражається у словах «Вальсінґ Матильди»; супротивниками були два антиподи: скватер і торбар. У такому конфлікті більшість не вагалася б, що справу повинен виграти скватер. Австралійська економіка залежить здебільшого від можливості скватера вирощувати овець та худобу. Він є працьовитим, надійним, безстрашним; якщо йому бракуватиме якоїсь риси, притаманної першовідкривачам, то він не зможе довго бути скватером. (...) Торбар також є людиною. (...) Він теж належить до суспільства. Не багато торбарів стали скватерами, більшість з них домоглася нижчого, проте теж задовільного, соціального статусу — бути, скажімо, фермерами, працівниками на скотарській фермі, механіками, робітниками, проте інші до смерті були без землі й притулку, залишаючи по собі кості обабіч сільських доріг. Суспільство могло вимагати, аби скватери мали переваги над торбарами, але не слід було забувати про права торбарів, бо вони теж люди».

Вже минуло понад 100 років з дня створення простої сільської балади. Банджо Патерсон тоді не усвідомлював, що його поема буде покладена на музику й стане такою популярною австралійською пісенькою.