Кількість біженців зростає чимраз швидше

МАЙЖЕ уся людська історія відзначається війнами, голодом і переслідуванням. Унаслідок цього завжди було багато людей, котрі потребували притулку. В минулому країни й народи давали притулок тим, хто його потребував.

Закони про притулок для біженців поважали стародавні ацтеки, ассирійці, греки, євреї, мусульмани та інші. Грецький філософ Платон написав понад 23 століття тому: «Люди та боги повинні виявляти більшу любов іноземцеві, віддаленому од своїх співвітчизників та родини. Тому потрібно вжити усіх застережень, щоб іноземцям не чинили лиха».

У XX сторіччі кількість біженців надзвичайно зросла. Намагаючись допомогти 1,5 мільйону біженців, що залишилися після другої світової війни, 1951 року було засновано Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців (УВКБ). Планувалося, що Управління проіснує три роки, виходячи з міркування, що невдовзі біженці адаптуються у суспільствах, які надали їм притулок. Після цього був намір розпустити цю організацію.

Однак з бігом десятиріч кількість біженців невпинно зростала. У 1975 році їх було 2,4 мільйона. У 1985 році цифра сягнула 10,5 мільйона. У 1995 році кількість людей, котрі отримують захист і допомогу від УВКБ, зросла до 27,4 мільйона!

Багато хто сподівався, що період після холодної війни відкриє шлях для вирішення глобальної проблеми біженців, однак цього не сталося. Натомість держави почали розділюватися з історичних або етнічних причин, і це призвело до конфліктів. Коли починала шаленіти війна, люди тікали, усвідомлюючи, що їхній уряд не може або не буде захищати їх. Приміром, 1991 року близько двох мільйонів іракців розпорошилося по сусідніх країнах. Відтак, за приблизними підрахунками, 735 000 біженців покинуло колишню Югославію. Потім 1994 року громадянська війна в Руанді змусила тікати із своїх домів більше половини населення країни, тобто 7,3 мільйона. Коло 2,1 мільйона руандійців знайшли притулок у сусідніх африканських країнах.

Чому проблема загострюється?

Є кілька чинників, через які дедалі швидше зростає кількість біженців. По деяких місцях, таких, як Афганістан і Сомалі, порозпадалися державні уряди. Справи перейшли до рук народного ополчення, яке навально грабує жителів сільської місцевості, сіючи паніку й підштовхуючи до втечі.

По інших місцях причина конфлікту — складні етнічні та релігійні відмінності, й першорядною метою сторін, що воюють, є повиганяти цивільне населення. Стосовно війни в колишній Югославії представник ООН у середині 1995 року із сумом говорив: «Багатьом людям вельми важко зрозуміти причини цієї війни: хто і через що воює. Сьогодні країну масово полишають люди з одного боку, а через три тижні масово тікають люди з протилежного боку. Тяжко розуміти події навіть тим, хто мав би розуміти їх».

Надзвичайно руйнівна сучасна зброя: багаторазові ракетні станки, реактивні снаряди тощо — посилює розправи і розширює сцену воєнних дій. Наслідок — усе більше біженців. В останній час близько 80 відсотків біженців світу втікали з країн, що розвиваються, у сусідні країни, що також розвиваються й не готові прийняти тих, хто шукає притулку.

У багатьох сутичках нестача їжі погіршує проблему. Коли люди голодують, можливо тому, що колони з підкріпленням не доходять, то змушені пересуватися. У «Нью-Йорк таймс» зауважувалося: «У таких місцях, як півострів Сомалі, поєднання посухи з війною настільки виснажило країну, що там стало неможливо жити. Тому недоречно міркувати, чи сотні тисяч біженців тікали через голод, чи через війну».

Непотрібні мільйони

Хоча в принципі ідея про обов’язок надавати притулок поважається, однак велика кількість біженців лякає держави. Цю ситуацію можна порівняти з тим, що сталося в стародавньому Єгипті. Коли Яків із своєю родиною шукали притулку в Єгипті, щоб врятуватися від семирічного голоду, то їх прийняли з радістю. Фараон поселив їх «у найліпшім місці цього краю» (Буття 47:1—6).

А втім, з плином часу ізраїльтян стало багато «і наповнився ними той край». Тепер єгиптяни обходилися з тим народом жорстоко, але «що більше [єгиптяни] його гнобили, то більше він множився та більше ширився. І жахалися єгиптяни через Ізраїлевих синів» (Вихід 1:7, 12).

Так само й сьогодні держави «жахаються» від того, що кількість біженців дедалі побільшується. Головною причиною такої тривоги є економіка. Великі кошти витрачаються на те, щоб годувати, одягати, забезпечувати житлом і захищати мільйони біженців. За 1984 — 1993 роки річні витрати УВКБ зросли від 444 мільйонів доларів до 1,3 мільярда доларів. Більша частина грошей надходить від багатих держав, декотрі з яких самі борються з економічними проблемами. Часом держави, що дають такі пожертви, нарікають: «Ми змушені допомагати безпритульним людям з наших вулиць. Як же ми можемо бути ще відповідальними за безпритульних цілої планети, надто тоді, коли проблема, мабуть, не вирішується, а загострюється?»

Що ускладнює справу?

Ті біженці, котрі потрапляють у багаті держави, часто бачать, що їхня ситуація ускладнюється, бо тисячі людей емігрували у ту ж країну через економічні причини. Економічні емігранти не є біженцями, які втекли від війни, переслідування або голоду. Натомість вони шукають кращого життя — життя без бідності. Оскільки часто вони видають себе за біженців, набридаючи службам притулку фальшивими заявами, то справжнім біженцям тяжко домогтися, щоб до них поставилися справедливоa.

Наплив біженців і емігрантів порівнюють з двома потоками, котрі роками разом вливалися в заможні країни. Однак надзвичайно строгі закони про еміграцію перекрили потік економічних емігрантів. Тому вони стали частиною потоку біженців, і цей потік перетворився в повінь.

Знаючи, що розгляд прохання про притулок може зайняти кілька років, економічні емігранти міркують собі, що у будь-якому разі вони є у виграші. Якщо прохання про притулок задовольнять, то це буде їм на руку, бо вони залишаться у багатшому з економічного боку середовищі. Якщо прохання відхилять, то це також добре, бо вони за цей час можуть заробити трохи грошей і навчитися якоїсь професії перед від’їздом додому.

Дедалі більша кількість біженців та самозванців наповнює країни, тож багато країн не приймають їх і зачиняють для них свої двері. Деякі країни не дозволяють біженцям перетинати кордон. Інші країни ввели закони та процедури, мета яких така сама — не впускати біженців. Ще інші країни примусово повертають біженців у країни, з яких ті втекли. В одній публікації УВКБ зауважується: «Неослабне збільшення кількості як справжніх біженців, так і економічних емігрантів захитало 3500-річну традицію надавати притулок, вона майже перестала існувати».

Ненависть і страх

Примара ксенофобії — страх перед іноземцями і ненависть до них — загострює проблему біженців. По багатьох країнах люди вірять, що чужинці загрожують їхній національній сутності, культурі та роботі. Такі побоювання часто виливаються у насиллі. У журналі «Біженці» (англ.) говорилося: «На європейському континенті що три хвилини відбувається один расистський напад, часто це стається в приймальних центрах для біженців».

Один рекламний плакат у Центральній Європі зображає ворожість, відгомін якої чимраз частіше чути у багатьох країнах світу. Злі слова на плакаті спрямовані проти іноземців: «Вони є бридкими й болючими гнійниками на тілі нашої нації. Етнічна група без культури, без моральних та релігійних засад, бродяча зграя, котра лише грабує й краде. Брудні й вшиві, вони заполонили наші вулиці й вокзали. Нехай вони пакують свої брудні лахи й забираються геть!»

Звичайно, більшість біженців лише про те й мріє, щоб «забратися геть». Вони хочуть повернутися додому. У своїх серцях вони до болю прагнуть нормально жити в мирі разом з родичами й друзями. Але у них немає дому, куди вони могли б повернутись.

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 6]

Доля біженців

«Чи знаєте ви, що сотні тисяч дітей біженців кожного вечора лягають спати голодними? Або те, що лише кожна восьма дитина ходила до школи? Більшість з цих дітей ніколи не були в кіно, в парку, ще менше були в музеї. Багато з них виростає за колючим дротом або в ізольованих таборах. Вони ніколи не бачили корови або собаки. Надто багато дітей біженців вважають, що зелена травичка — це їжа, а не те, на чому можна побавитися та побігати. Діти біженців є найсумнішим моментом у моїй роботі» (Садако Оґата, Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців).

[Відомості про джерело]

U.S. Navy photo

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 8]

Ісус був біженцем

Йосип і Марія разом із своїм сином Ісусом жили у Віфлеємі. Астрологи, що прийшли до них зі Сходу з подарунками, принесли золото, ладан та смирну. Після того як вони пішли, Йосипові з’явився ангел і сказав: «Уставай, візьми Дитятко та матір Його, і втікай до Єгипту, і там зоставайся, аж поки скажу тобі, бо Дитятка шукатиме Ірод, щоб Його погубити» (Матвія 2:13).

Швидко ці троє вирушили в іншу країну шукати притулку, таким чином вони стали біженцями. Ірод розлютився, що астрологи не повідомили йому про місце, де був Той, хто за передбаченням мав стати царем євреїв. У марній спробі вбити Ісуса він наказав своїм людям вбити усіх хлопчиків у Віфлеємі.

Йосип зі своєю родиною залишався в Єгипті, поки Божий ангел не з’явився знову йому у сні. Ангел сказав: «Уставай, візьми Дитятко та матір Його, та йди в землю Ізраїлеву, бо вимерли ті, хто шукав був душу Дитини» (Матвія 2:20).

Очевидно, Йосип хотів оселитися в Юдеї, де вони жили до втечі в Єгипет. Але у сні він отримав попередження, що це може бути небезпечно. Отже, ще раз насилля загрожувало їм. Йосип, Марія й Ісус помандрували на північ до Галілеї та оселилися у місті Назареті.

[Ілюстрації на сторінці 7]

В останні роки мільйони біженців тікають в інші країни, рятуючи своє життя.

[Відомості про джерела]

Вгорі зліва: Albert Facelly/Sipa Press

Вгорі справа: Charlie Brown/Sipa Press

Внизу: Farnood/Sipa Press

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 4]

Хлопчик зліва: UN PHOTO 159 243/J. Isaac