Вони називали це розвагами

В АМФІТЕАТРІ панувало збудження. На одне із найзахопливіших видовищ у давньому Римі збиралися десятки тисяч глядачів. Вимпели, троянди та барвисті декоративні тканини святково прикрашали арену. Водограї із пахучою водою наповнювали повітря легкими приємними пахощами. Заможні люди вирядилися у своє найліпше вбрання. Гомін людей іноді переривався вибухами сміху, однак за безжурністю юрби ховалися жахи, що ось-ось мали відбутися.

Незабаром під зловісний звук труби на двобій вийшла пара гладіаторів. Суперники з безжалісною дикістю почали бити один одного. Натовп сходив з розуму. Брязкіт мечів майже повністю заглушувався нестримними вигуками глядачів. Аж ось один боєць блискавичним ударом повалив свого противника додолу. Тепер доля переможеного у руках глядачів. Якщо вони махатимуть хустинками — його пощадять. Зробивши один єдиний знак великим пальцем, присутні, в тому числі жінки та дівчата, наказали стратити переможеного. За лічені секунди безжиттєве тіло відтягували з арени, перекопували просочений кров’ю шар ґрунту, посипали те місце піском, а натовп підготовлявся до дальшого розгортання кривавої епопеї.

Багато хто у стародавньому Римі вбачав у цьому розвагу. «Навіть найсуворіші моралісти нічого не заперечували проти втіхи, яку приносило глядачам кровопролиття»,— написано в книжці «Рим: перше тисячоліття» (англ.). Гладіаторські бої були лише однією формою зіпсутих розваг, які пропонувалися римським суспільством. Для розважання кровожерливих глядачів також влаштовували справжні морські битви. Навіть проводилися публічні страти, під час котрих засудженого злочинця прив’язували до палі й напускали на нього голодних звірів.

Для тих, хто не був вже аж настільки кровожерним, Рим пропонував різні інсценовані п’єси. У мімах (коротких виставах на побутову тему) «перелюб та любовні стосунки були головними темами,— написав Людвіґ Фрідлендер у книжці «Римське життя та звичаї за часів ранньої імперії» (англ.).— Мова була просякнута вульгарними натяками, гумор — непристойний, із великою кількістю гримас, сороміцьких жестів, а перевершували усе гротескні танці під флейту». Згідно з «Новою британською енциклопедією» (англ.), «існують докази, що за часів Римської імперії у мімах демонструвалися справжні акти перелюбу». Отож Фрідлендер небезпідставно назвав ті міми «найявніше схибленими на розпусті та безсоромності комедіями» і додав: «Найпохітливіші сцени отримували найбурхливіші аплодисменти»a.

А що сказати про наш час? Чи змінився у людей смак щодо розваг? Розгляньмо факти, які обговорюватимуться у наступній статті.

[Примітка]

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 3]

The Complete Encyclopedia of Illustration/J. G. Heck