Там, де криза найгостріша

МЕРІ живе у Сполучених Штатах Америки, вона кожного дня вранці приймає душ, чистить зуби у той час, як з крана ллється вода, спускає воду в туалеті, а після цього миє руки. Ще до сніданку вона може використати стільки води, скільки потрібно, щоб наповнити ванну середнього розміру. За цілий день Мері, як і багато інших американців, використовує понад 350 літрів води — такою кількістю можна наповнити дві з половиною ванни. Щоб мати достатньо чистої води, їй треба лише підійти до найближчого крана. Вода завжди є, і Мері сприймає це як належне.

У Деде, яка живе в Західній Африці, все зовсім по-іншому. Вона встає удосвіта, вдягається, ставить на голову велику посудину для води та йде 8 кілометрів до найближчої річки. Там вона миється, наповнює водою посудину і вертається додому. На це в неї щодня йде приблизно чотири години. Наступну годину вона проціджує воду, щоб усунути паразитів, та розливає її в три посудини: перша містить воду для пиття, друга — для господарських потреб, а третя — для того, щоб самій помитись увечері. Усі речі треба прати на річці.

«Брак води вбиває нас,— говорить Деде.— Якщо майже половина ранку йде на те, щоб дістати воду, то хіба вистачить часу для землеробства або для інших занять?»

Такий стан справ, як у Деде, аж ніяк не є поодиноким випадком. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) підрахувала, скільки часу багато жінок і дітей щорічно витрачають на те, щоб набрати і принести води з віддалених і часто забруднених джерел. За даними ВООЗ, загальна кількість цього часу становить понад десять мільйонів років.

У декого надмір, а дехто не має зовсім

Хоч запаси прісної води у світі величезні, вони розподілені нерівномірно. Це перша велика проблема. Наприклад, вчені підрахували, що на Азію припадає 36 відсотків води, що наповнює річки та озера світу, тоді як на цьому континенті живе майже 60 відсотків населення Землі. Як протиставлення, річка Амазонка містить 15 відсотків прісної води світу, але тільки 0,4 відсотка населення світу живе достатньо близько, щоб використовувати її воду. Кількість опадів розподілена також нерівномірно. У деяких регіонах Землі майже немає опадів, в інших — хоч дощі й випадають — час від часу трапляється посуха.

Деякі фахівці вважають, що людина може спричиняти певні зміни у кліматі та у кількості опадів. Зведення лісів, надмірне культивування земель та непомірний випас худоби — все це нищить рослинний покрив Землі. На думку декотрих, це призводить до того, що оголена земля відбиває в атмосферу більше сонячних променів. У результаті атмосферна температура підвищується, хмари розсіюються і випадає менше дощу.

Оголена земля може зменшувати кількість опадів ще й через те, що велика кількість дощу, який падає на ліс,— це вода, котра спершу випарувалася із самих рослин, тобто з листя дерев та кущів. Інакше кажучи, рослинність працює як величезна губка, що всмоктує та утримує опади. Коли усунути дерева й кущі, то лишиться менше води, з якої могли б утворитися дощові хмари.

Питання про те, наскільки сильно вчинки людини впливають на кількість опадів, обговорюється до цього часу; щоб на нього відповісти, необхідно більше досліджень. Але ясно одне: води бракує по цілому світі. Всесвітній банк попереджає, що брак води загрожує економіці та здоров’ю населення у 80 країнах. І вже сьогодні 40 відсотків населення Землі — а це більше ніж два мільярда чоловік — не мають ані доступу до чистої води, ані належних санітарних умов.

Коли багаті країни стикаються з браком води, їм зазвичай вдається запобігти виникненню серйозних проблем. Вони будують греблі, встановлюють дороге технічне обладнання для зворотнього постачання води або навіть опріснюють морську воду. Бідні країни не мають таких можливостей. Вони часто постають перед вибором: або нормувати видачу чистої води, що може стримати розвиток країни, або повторно вживати необроблену воду, що викликає поширення хвороб. Оскільки потреба у воді повсюдно зростає, ймовірно, що в майбутньому її не вистачатиме ще більше.

Десятиліття сподівань

Десятого листопада 1980 року на Генеральній Асамблеї Організації Об’єднаних Нації було впевнено проголошено, що настає «десятиріччя питної води і санітарії». Генеральна Асамблея визначила мету десятиліття — до 1990 року забезпечити усім мешканцям країн, що розвиваються, вільний доступ до якісної води та санітарного обладнання. До кінця того десятиліття приблизно 134 мільярди доларів було використано на те, щоб провести воду до стічних споруд та надати доступ до чистої води більш ніж 750 мільйонам чоловік. А це значне досягнення.

Проте за той самий час населення у країнах, які розвиваються, зросло на 800 мільйонів. Отже, в 1990 році більше мільярда чоловік все ще не мали чистої води та відповідних санітарних умов. Такий стан речей приводить на пам’ять слова королеви з казки «Аліса в задзеркаллі»: «Бачиш, тобі треба бігти з усієї сили для того, щоб залишатися на місці. Якщо ж ти хочеш потрапити десь-інде, то треба бігти принаймні вдвічі швидше!»

Як повідомляє ВООЗ, починаючи з 1990 року, майбутнє тих, у кого немає води та санітарних умов, виглядає «похмурим». Сандра Постел, що була віце-президентом програми досліджень, котрі ведуться в Інституті світового нагляду, пише: «Серйозною моральною провиною залишається те, що 1,2 мільярда чоловік не можуть пити воду, не ризикуючи при цьому захворіти або померти. Таке становище виникло не стільки через брак води або відповідних технологій, скільки через відсутність соціальних та політичних зобов’язань щодо забезпечення потреб бідних. За підрахунками, для того аби дати усім людям те, що більшість з нас сприймає як належне — чисту питтєву воду та санітарні споруди,— вистачило б до щорічних витрат на воду додати 36 мільярдів доларів. Ця сума дорівнює приблизно чотирьом відсоткам військових видатків у світі».

Демографічний зріст збільшує потреби

До нерівномірного розподілу води додається ще одна проблема: коли зростає кількість людей, збільшується і потреба у воді. Кількість опадів у цілому світі залишається майже постійною, але народонаселення збільшується. Споживання води у цьому столітті зросло принаймні вдвічі, і, за деякими передбаченнями, воно ще подвоїться за наступні 20 років.

Звичайно, більшій кількості людей потрібно не тільки більше води, але й більше їжі. У свою чергу виробництво харчових продуктів вимагає навіть ще більшої кількості води. Проте сільському господарству треба змагатися за воду з промисловістю та окремими людьми. Разом з тим, як ростуть міста і промислові райони, часто зменшується площа сільськогосподарських угідь. «Звідки ж візьметься їжа? — запитує один дослідник.— Як ми можемо прогодувати 10 мільярдів людей, коли ми ледь задовольняємо потреби 5 мільярдів і, по суті, відбираємо воду в сільського господарства?»

Найінтенсивніший демографічний зріст відбувається у країнах, що розвиваються, саме там, де води вже не вистачає. На жаль, ці країни мають також найменше фінансових і технічних можливостей, щоб упоратися з проблемою браку води.

Забруднення

Крім браку води та демографічного зросту, з яким збільшуються потреби, існує ще одна проблема, пов’язана із водозабезпеченням,— забруднення. Біблія говорить про «ріку живої води», але у багатьох річках сьогодні тече вода смерті (Об’явлення 22:1). За даними одних підрахунків, щороку у річки світу зливають до 450 кубічних кілометрів стічних вод з побутовими та промисловими відходами. Багато річок і джерел забруднені від витоку аж до гирла.

У країнах, що розвиваються, майже всі великі річки забруднені неочищеними стічними водами. Дослідження 200 найбільших річок Росії виявило, що у восьми з десяти річок бактеріологічні та вірусні показники були небезпечно високими. У розвинених країнах річки та водойми не забруднені стічними водами, але вони часто отруєні хімікатами, в тому числі добривами, які використовуються у сільському господарстві. Майже по цілому світі країни, котрі мають вихід до моря, скидають забруднені стоки у мілкі води поблизу свого узбережжя, при цьому дуже забруднюючи узмор’я.

Тож забруднення води слід вважати глобальною проблемою. У брошурці товариства «Аудубон», яка називається «Вода. Необхідний ресурс» (англ.), говориться: «Через брудну воду одна третя людства страждає від постійних хвороб або слабкості; ще одній третій загрожують скинуті у воду хімікати, наслідки тривалої дії котрих досі невідомі».

Погана вода — погане здоров’я

Коли Деде, про яку згадувалося на початку статті, сказала, що «брак води нас вбиває», вона просто використала образний вислів. Але брак чистої питної води справді вбиває — і то буквально. У Деде і мільйонів таких, як вона, немає іншого вибору, крім того, щоб вживати воду з річок і струмків, котрі часто є просто відкритими каналізаційними колекторами. Не дивно, що, згідно з ВООЗ, від захворювань, які передаються з водою, кожних вісім секунд вмирає дитина!

Згідно з журналом «Ворлд воч», у країнах, які розвиваються, 80 відсотків хвороб поширюються через вживання неякісної води. Забруднення та патогенні водні мікроорганізми щорічно вбивають 25 мільйонів чоловік.

Хвороби-вбивці, котрі передаються з водою,— у тому числі холера, черевний тиф і хвороби, що спричиняють діарею,— найчастіше вражають мешканців тропіків. Проте ці хвороби зустрічаються не тільки в країнах третього світу. В американському місті Мілуокі (штат Вісконсін, США) 1993 року 400 000 чоловік захворіли після того, як випили з водопровідної мережі води, що містила стійкий проти хлороформу штам мікроба. Того ж самого року небезпечні мікроби знайшли шлях до водопровідних мереж в інших місцях Сполучених Штатів Америки — у містах Вашингтон, Нью-Йорк та Кабул (штат Міссурі). Мешканцям тих міст довелося кип’ятити воду, яку вони брали з крана.

Поділені річки

Ці три взаємопов’язані проблеми: брак води, демографічний зріст, через який збільшується потреба у воді, та забруднення, що погано впливає на здоров’я,— є факторами, що викликають напруження і конфлікти. Кінець кінцем вода — це не предмет розкоші. Один політичний діяч в Іспанії, який намагався подолати водну кризу, сказав: «Це вже не економічна суперечка, а боротьба за виживання».

Багато конфліктів виникає навколо спільного користування водою з річок. Згідно з даними американського дослідника Пітера Ґлайка, 40 відсотків населення світу живе у басейнах 250 річок, водою яких користуються декілька країн. Річки Брахмапутра, Інд, Меконґ, Ніґер, Ніл і Тигр протікають через багато країн — і кожна країна намагається взяти з них стільки води, скільки вдасться. Це вже виклика́ло суперечки.

Така натягнутість у стосунках загострюватиметься разом із зростом потреби у воді. Віце-президент Всесвітнього банку, який очолює Програму розвитку захисту довкілля, передрікає: «У цьому столітті велося багато війн за нафту, але у наступному столітті вестимуться війни за воду».

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 7]

Молекула в русі

Прослідкуймо за рухом молекули води в її нескінченній подорожі. На супутніх малюнках, пронумерованих відповідно до тексту, зображено один з міріад шляхів, які може пройти молекула води, перш ніж повернеться до місця, звідки вона почала свою подорож (Йова 36:27; Екклезіяста 1:7).

Ми почнемо з молекули на поверхні океану. (1) Вона полишає океан разом з водою, що випаровується під променями сонця. Наша молекула піднімається, аж поки не опиниться на висоті декілька тисяч метрів над землею. (2) Тут вона приєднується до інших таких самих молекул, що утворюють крихітну краплинку води. Вітер підхоплює цю краплинку і несе її за тисячі кілометрів. З часом краплинка випаровується і молекула знову тримається окремо, доки не приєднається до дощової краплі, достатньо великої, щоб випасти на землю. (3) Дощова крапля разом з тисячами інших падає на схил гори, а звідти вода збігає донизу, до струмка. (4)

Зі струмка п’є олень, і з водою він випиває нашу молекулу. (5) Через декілька годин олень мочиться, і молекула потрапляє в землю, де її всотує коріння дерева. (6) Звідти вона подорожує до верхівки дерева, досягає листка і врешті випаровується з нього в повітря. (7) Як і попередньо, молекула піднімається догори, щоб допомогти утворити іншу крихітну краплинку. Краплинка подорожує з вітром, поки не приєднається до темної важкої дощової хмари. (8) Наша молекула знову падає на землю з дощем, але цього разу вона добирається до річки, і річка несе її в океан. (9) Тут вона може провести тисячі років, поки дістанеться поверхні океану, випарується і знову підніметься в повітря. (10)

Цей цикл ніколи не закінчується: вода випаровується з океанів, подорожує над землею, випадає дощем і знову тече до моря. У такий спосіб вода підтримує все життя на Землі.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 9]

Які методи пропонують

Будувати опріснювальні установки. Ці установки видаляють сіль з морської води. Зазвичай це робиться так: воду закачують до камер з низьким тиском і підігрівають, поки вона не закипить. При кипінні вода випаровується і її спрямовують в інше місце, а кристали солі залишаються. Це дорогий процес, і багатьом країнам, що розвиваються, він не по кишені.

Розтоплювати айсберги. Деякі вчені гадають, що масивні айсберги, які містять чисту прісну воду, можна доставляти з Антарктиди на буксирі та розтоплювати, щоб забезпечувати водою країни Південної півкулі. Проте існує одна проблема — перш ніж айсберг прибуде на місце призначення, він розтане у морі майже наполовину.

Використовувати підземні води. Глибоко під землею лежать водоносні шари, де ховається вода. З цих шарів воду можна викачати навіть у найпосушливій пустелі. Але таке добування води дорого коштує і понижує рівень підземних вод. Ще одна перешкода — більшість водоносних шарів відновлюються дуже повільно, а деякі не відновлюються взагалі.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 8]

Photo: Mora, Godo-Foto

[Ілюстрації на сторінці 5]

На те, щоб принести води, щодня може затрачатися чотири години.

[Ілюстрації на сторінці 8]

Щороку в річки скидається 450 кубічних кілометрів брудної води.