«Ширшає прірва між духівництвом і мирянами»
«В АМЕРИКАНСЬКИХ євангелічних церквах ширшає прірва між духівництвом і мирянами»,— зауважує Роберт К. Джонстон, професор теології та культури. У журналі «Міністіріел формейшн», виданні Всесвітньої ради церков, він згадує кілька причин цього відчуження: через те що сьогодні стає дедалі важче піклуватися про сім’ю, пасторам більш до вподоби працювати «по змінах, як лікарі на вихідних». Коли ж пастор усе-таки працює надурочно, він сподівається за це якоїсь винагороди. Крім того, каже професор, «через ускладнення моральної та правової ситуації», щоб уникнути проблем, духовні семінарії заохочують своїх випускників «зближуватися лише з іншими служителями культу» й ставитися до своїх парафіян, як до «клієнтів». Тому не дивно, що багато парафіян у свою чергу ставляться до пасторів як до членів еліти, яким невідомі потреби й проблеми звичайних віруючих.
Якому ж пастору було б під силу зменшити цю прірву? Після дослідження причин того, чому пастори зазнають невдач у їхньому служінні, з’ясувалося, що парафіяни не вважають знання та професійні вміння своїх пасторів чимось дуже важливим. Членам церкви не потрібен ерудит, красномовний оратор або добрий організатор. Найбільше їм хочеться, щоб пастор був «Божою людиною», яка живе згідно з тим, що проповідує. Якщо ж служитель не є таким, каже професор Джонстон, то, «хоч би скільки [він] навчав і хоч би яким був здібним», йому не вдасться зменшити прірву.
А які вимоги до старійшини збору ставляться в Біблії? «Єпископ має бути бездоганний, муж однієї дружини, тверезий, невинний, чесний, гостинний до приходнів, здібний навчати, не п’яниця, не заводіяка, але тихий, несварливий, не сріблолюбець, щоб добре рядив власним домом, що має дітей у слухняності з повною чесністю. Треба, щоб мав він і добре засвідчення від чужинців, щоб не впасти в догану та в сітку диявольську» (1 Тимофія 3:2—4, 7).