Тактовність королеви перемогла інтриги єпископа

Від нашого кореспондента у Південно-Африканській Республіці

У КОЛІ своїх вірних придворних дам Катерина Пар, королева Англії, почувалась безпечно. Король Генріх VIII нездужав: далися взнаки роки хвороби та придворних інтриг. Раптом одна з фрейлін королеви, стискаючи у руці аркуш паперу, вбігла до покою, де її пані розмовляла з подругою. Ледь переводячи подих, вона простягла той аркуш леді Катерині. Занепокоєна тривогою своєї фрейліни, королева нерішуче взяла його. Вочевидь, хтось з урядовців ненавмисно загубив той папір біля її покоївa.

Катерина почала читати і пополотніла. Почуття невіри поступилося місцем жаху. Це був підписаний королем список звинувачень у єресі, спрямованих проти неї. Тихо скрикнувши, королева заточилася й мало не впала, подруги ледь устигли її підхопити. Вона спробувала заспокоїтись і подумати тверезо, проте не могла опанувати хвилювання. Співчутливі придворні дами допомогли королеві дістатись до ліжка.

Катерина лягла, але відпочинок не приходив. Вона гарячково перебирала в пам’яті події свого шлюбного життя з королем Генріхом VIII. Катерині виповнився 31 рік, вона двічі виходила заміж, проте овдовіла і розмірковувала про шлюб з блискучим кавалером Томасом Сеймуром. Але король мав інші плани. Він запропонував їй руку й серце. Хіба ж вона могла відмовити? Такий шлюб, безсумнівно, був великою честю, але також обіцяв і немало клопоту. Дванадцятого липня 1543 року Катерина стала шостою дружиною короля.

Генріх вже мало нагадував того блискучого лицаря з атлетичною статурою, яким він колись був. У свої 52 роки король дуже розповнів, часто мав раптові зміни настрою, а виразки на ногах дошкуляли йому так сильно, що Генріх деколи майже не міг ходити і його перевозили у стільці.

Але Катерина, використавши свій непересічний розум і здібності, зробила цей шлюб успішним. Вона затоваришувала з трьома дітьми короля від попередніх шлюбів. Вона докладала багато зусиль, щоб королю було з нею цікаво. Коли в нього боліли ноги, Катерина розважала його жвавою дискусією, часто на релігійні теми. Вона скрасила старість короля, принісши в його життя трохи спокою.

І ось Катерина намагається пригадати своє життя з королем. Що вона зробила не так? На пам’ять приходить остання зустріч з Генріхом. Того вечора короля оточували деякі придворні й він, здавалось, був у доброму настрої. Як звичайно, Катерина підняла релігійне питання, котре вони обговорювали напередодні. Король роздратовано обірвав її. Катерина здивувалася, але приписала це його примхливості. Зазвичай Генріх із задоволенням брав участь у таких дискусіях і не забороняв їй цікавитись релігійними справами.

Катерина згадує присутніх при цій розмові. Думки постійно повертаються до однієї людини — до Стівена Ґардінера, її відомого ворога.

Інтриги єпископа

Ґардінер, єпископ Уїнчестеру та член королівської ради, був впливовою особою і противником релігійних реформ. Він ставився до Катерини вороже як через її зацікавленість у релігійних змінах, так і через її вплив на короля.

Коли Томас Кромвель, головний радник Генріха, усунув Ґардінера з посади головного королівського секретаря, той став шукати нагоди помститись. Ґардінер був причетний до змови, яка призвела до падіння та страти Кромвеля. Крім того, Ґардінер роздратувався через те, що Генріх не звернув на нього уваги та призначив архієпископом Кентерберійським порівняно невідомого Томаса Кранмера, котрий симпатизував протестантам. Ґардінер зі своїми поплічниками виношував плани занапастити Кранмера, але тому пощастило: Генріх розстроїв задуми інтриганів.

Небезпечне становище Катерини та її фрейлін при дворі стало ще критичнішим через останню інтригу єпископа Ґардінера. Молода жінка Анна Ескью була відвертою прихильницею релігійних реформ. Її ув’язнили й засудили до страти за єресь. Але Ґардінер зацікавився нею з іншої причини. Він хотів отримати докази того, що Анна контактувала із впливовими придворними дамами, а тоді можна було б обвинуватити й королеву. Спільник Ґардінера Томас Райтслі, котрий був одним з головних членів королівської ради, відправився допитувати Анну Ескью.

Катування на дибі

Райтслі деякий час допитував Анну, але не отримав потрібних обвинувальних доказів. Зрештою він наказав катувати її на дибі, хоч застосовувати це знаряддя тортур до жінок було забороненоb. Коли й це не примусило Анну говорити, Райтслі разом з іншим членом королівської ради узявся власноруч крутити дибу й розтягнув жінку до межі можливого, але все ж таки не почув бажаного зізнання.

Від думки про страждання Анни Ескью на очі королеві навернулися сльози. Тут вона почула, як хтось увійшов до кімнати. До ліжка наблизилась одна з фрейлін і повідомила про прихід королівського лікаря д-ра Венді, якого король послав обстежити свою дружину. Доброзичливий лікар запитав, як Катерина себе почуває, та передав, що король стурбований її здоров’ям.

За словами лікаря, король розповів йому про змову проти Катерини, узявши попередньо слово мовчати. Але д-р Венді видав королеві секрет: того вечора після її відходу король саркастично зауважив, що в його похилому віці надто приємно чути «повчання від [своєї] дружини».

Ґардінер побачив сприятливу нагоду та відразу вхопився за неї. Він сказав, ніби королева надавала прихисток єретикам і діяла по-зрадницьки, створюючи загрозу владі короля. Ґардінер твердив, що, якби мав час, то разом з іншими він поклав би перед королем докази тих звинувачень. Розгніваний король погодився підписати усі пункти обвинувачення проти неї.

Переповівши ці події, д-р Венді настійно порадив Катерині якомога швидше піти до короля і смиренно просити в нього пробачення. Це — єдина можливість перехитрити ворогів, які не заспокояться, поки не побачать королеву ув’язненою в лондонському замку Тауер і не зберуть достатньо доказів, аби засудити її до смерті.

Катерина оцінила мудрість цієї поради, і одного разу пізно ввечері, почувши, що король у себе, вона дбайливо вдяглася й повторила слова, які збиралася казати. Її сестра та подруга леді Лейн пішли разом з нею.

Мудра, розважлива королева

Король сидів, перекидаючись жартами зі своїми придворними. Він привітав дружину посмішкою і змінив тему розмови, переводячи її на релігійні справи. Відтак він попросив Катерину вирішити його сумніви з декількох питань. Катерина відразу побачила пастку і спробувала відповісти з усією щирістю та правдивістю.

Королева сказала, що Бог створив жінку після чоловіка і нижчою за нього. І повела далі: «Оскільки Бог тоді поклав таку природну різницю між чоловіком та жінкою, і ваша величність настільки багаті мудрістю, а я, — я настільки менша від вас в усьому,— то як ваша величність можуть питати мого суду в таких складних релігійних справах?» Тоді вона визнала, що чоловік є над нею головою в усьому, другим тільки після Бога.

«Але ж ні,— озвався король.— Ти бо стала професором, Кейт, та маєш повчати нас, а не отримувати від нас повчання чи керівництво».

Королева заперечила: «Якщо ваша величність справді так гадають, то ваша величність надто помиляються щодо мене; я завжди вважала дуже непристойним та безглуздим, коли жінка береться наставляти або вчити свого пана й чоловіка, замість того щоб учитись від нього та виконувати його настанови». Далі Катерина пояснила, що вона деколи висловлювала свою думку у розмовах на релігійні теми, але робила це зовсім не для того, аби поширювати свої ідеї. Натомість такими розмовами вона сподівалася відволікти короля від болю, який спричиняє йому хвороба.

«Чи це справді так, моє серденько? — вигукнув тоді король.— І твої аргументи не були спрямовані на щось погане? Тоді станьмо знову найліпшими друзями, як раніше». Не піднімаючись, він підкликав Катерину до себе, тепло обійняв і поцілував. За його словами, почути такі новини було ліпше, ніж несподівано отримати в дар сто тисяч фунтів. Вони продовжили приємну розмову, поки десь опівночі король не дозволив Катерині піти.

Наступного дня Генріх своїм звичаєм вийшов у королівський сад на прогулянку з двома джентельменами. Він наказав королеві супроводжувати його, і Катерина належно з’явилася з трьома своїми дамами. Генріх не розповів Катерині, що, за попередньою домовленістю, саме у цей час її повинні були арештувати. Він також не повідомив Райтслі, який мав здійснити арешт, про своє примирення з королевою. Поки вони розважалися, Райтслі з’явився з 40 гвардійцями короля, щоб арештувати королеву та її дам.

Відійшовши від інших Генріх підкликав Райтслі, який впав на коліна. Решта учасників подій не могли розчути слів короля, але до їхнього слуху доносились розлючені вигуки: «Підлий раб! Тварюка! Дурень!» Генріх наказав Райтслі забиратися геть.

Коли король повернувся до Катерини, вона спробувала заспокоїти його лагідними словами. Навіть заступилася за Райтслі, твердячи, що, хоч би якими були його вчинки, він міг просто помилятись.

Король відповів на це: «Повір мені, серденько, він повівся з тобою як підлий раб, тож не турбуйся про нього».

Так Катерина врятувалася від ворогів, а єпископ Ґардінер втратив королівську ласку. Королева перемогла інтриги єпископа. Гру було закінченоc.

[Примітки]

[Ілюстрації на сторінці 21]

Королева Катерина Пар

Єпископ Стівен Ґардінер

[Відомості про джерело]

Деталь портрету Катерини Пар: з люб’язного дозволу National Portrait Gallery, London; Стівен Ґардінер: National Trust Photographic Library/J. Whitaker

[Ілюстрація на сторінці 22]

Генріх VIII звинуватив перед королевою Томаса Райтслі.

[Відомості про джерело]

Portrait by Holbein, from the book The History of Protestantism (Vol. III)

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 20]

Тло на сторінках 20—22: From the book The Library of Historic Characters and Famous Events, Vol. VII, 1895