«Небо відкрите»!
«БАЖАННЯ літати виникло в людей разом з їхньою появою»,— відзначив історик Бертольд Лауфер у праці «Передісторія авіації» (англ.). Міфи стародавньої Греції, Єгипту, Ассирії та Сходу часто розповідають про царів, богів і героїв, які намагались опанувати повітряний простір. Мало не всі персонажі цих легенд наслідували політ птахів.
У давньокитайській міфології, приміром, є переказ про мудрого й відважного імператора Шуня, котрий жив за більш ніж 2000 років до народження Ісуса Христа. Легенда розповідає, що Шунь, опинившись на даху палаючої комори, одягся у пір’я, полетів звідти і так урятував собі життя. За іншим переданням, він зістрибнув з башти й, послуговуючись двома великими солом’яними капелюхами, щасливо приземлився, наче на парашуті.
У греків є оповідь, якій вже три тисячоліття. У ній розповідається про Дедала, видатного митця й винахідника, котрий, взявши пір’я, мотуззя й віск, змайстрував крила, аби разом із сином Ікаром утекти з вигнання на Криті. «Небо відкрите для нас, тож по ньому майнемо додому»,— проголосив Дедал. Спочатку крила спрацьовували бездоганно. Проте Ікар, зачарований почуттям лету, линув усе вище й вище, але тут пекуче сонячне проміння розтопило віск, що скріплював його крила. Хлопець впав у море й загинув у його хвилях.
Такі перекази розпалювали уяву винахідників та філософів, які відчували нестримну жагу до справжнього польоту. Ще у третьому сторіччі н. е. китайці створювали й випробовували повітряних зміїв, демонструючи розуміння певних принципів повітроплавання задовго до початку таких експериментів в Європі. У XV сторіччі венеціанський лікар Джованні да Фонтана конструював з дерева та паперу примітивні ракети і запускав їх за допомогою стрілецького пороху. Коло 1420 року він написав: «Я зовсім не маю сумнівів, що людині можна прикріпити крила, які штучно приводитимуться в рух і дозволять їй здійматись у повітря й пересуватися з місця на місце, видобуватися на башти, а також перетинати во́ди».
На початку XVI сторіччя з-під пера Леонардо да Вінчі, живописця, скульптора і талановитого інженера-механіка, вийшли чорнові ескізи гелікоптерів та парашутів, а також планерів з рухомими кінцями крил. Докази наводять на думку, що Леонардо створив моделі принаймні декотрих своїх запроектованих літальних апаратів, проте жоден його задум не мав практичного застосування.
З двох наступних сторіч до нас дійшли різні повідомлення про сміливців, котрі прив’язували до себе саморобні крила й намагались змахувати ними, стрибаючи з пагорбів та башт. Ці найперші «льотчики-випробувачі» належали до категорії хоробрих шукачів пригод, однак їхні спроби не принесли жодного успіху.
Вогняні кулі та «горюче повітря»
У 1783 році Париж та французькі провінції облетіла звістка про дивовижне досягнення у повітроплаванні. Двоє братів, Жозеф-Мішель та Жак-Етьєн Монгольф’є, виявили, що, коли малі паперові кулі наповнити гарячим повітрям, ті швидко й плавно здіймаються у небо. Їхня перша велика вогняна куля, як її називали, була виготовлена з паперу та льняного полотна і наповнена смердючим димом багаття. Під час першого польоту безпілотний аеростат піднявся на висоту понад 1800 метрів. Двадцять першого листопада 1783 року аеростат здійснив 25-хвилинну прогулянку над Парижем з двома пасажирами — натовп прозвав їх аеронавтами. Того ж року Жак Шарль, інший винахідник, продемонстрував першу кулю, наповнену газом — воднем, знаним тоді як «горюче повітря».
Внаслідок удосконалення конструкції повітряних куль небо почало швидко «відкриватися» перед відчайдушними аеронавтами. У 1784 році аеростати вже підіймалися вище 3400 метрів. Пройшов лише рік, і Жану-П’єру-Франсуа Бланшару пощастило перелетіти протоку Ла-Манш на кулі, наповненій воднем, вперше у світі доставивши листи авіапоштою. До 1862 року аеронавти встигли облетіти Європу та США й змогли переступити 8-кілометровий поріг висоти!
Втім, піонери повітроплавання все ще цілковито залежали від примх вітру: не можливо було керувати ані курсом, ані швидкістю польоту повітряної кулі. Значний поступ в управлінні літальними апаратами відбувся у другій половині XIX сторіччя: з’явились дирижаблі, що працювали на газоліні або електроенергії. Ці легші за повітря «ковбаси» все одно летіли повільно — зазвичай 10—30 кілометрів за годину. Можливість «здійматись у повітря й пересуватися з місця на місце», як передрік да Фонтана, вимагала від людини нового підходу до справи.
[Ілюстрація на сторінці 4]
Міфічні Дедал та Ікар.
[Ілюстрація на сторінці 4]
Леонардо да Вінчі.
[Відомості про джерело]
З книжки «Леонардо да Вінчі», 1898 рік.
[Ілюстрація на сторінці 4]
Брати Монгольф’є сконструювали перший пасажирський аеростат, який приводився в рух гарячим повітрям.