Яких висот може досягти сучасна медицина?

ДІТИ знають: щоб зірвати яблуко, яке високо висить, треба стати на плечі товариша. У медицині відбувається щось дуже подібне. Учені-медики досягають щораз більших висот, бо стоять, так би мовити, на плечах видатних лікарів минулого.

Серед перших цілителів добре відомі Гіппократ і Пастер, а також незнані багатьом Везалій та Вільям Мортон. Як вони прислужилися сучасній медицині?

За давніх часів лікарі здебільшого використовували не науку, а забобони і релігійні ритуали. У книжці за редакцією д-ра Фелікса Марті-Ібан’єза говориться: «У Месопотамії люди вірили, що хвороби — це кара від богів, і тому... вдавалися до комплексу заходів, де лікування було невіддільне від релігійних ритуалів» («The Epic of Medicine»). Єгипетська медицина, що виникла трохи пізніше, також бере свої витоки в релігії. Отже, ще на світанку історії до цілителів ставились з побожним трепетом.

У своїй книжці доктор Томас А. Престон зазначив: «До сьогодні у медичній практиці помітні сліди багатьох древніх вірувань. Одне з них полягає в тім, що пацієнт не має впливу на хворобу, і лише магічна влада лікаря дає надію на одужання» («The Clay Pedestal»).

Як було закладено основу

Згодом у лікуванні стали застосовувати дедалі більше наукових методів. Видатним вченим-цілителем давнини був Гіппократ. Він народився близько 460 року до н. е. на грецькому острові Кос. Багато вважає його батьком західної медицини. Гіппократ заклав підвалини раціонального підходу до лікування. Він відкинув ідею про хвороби як покарання від богів, доводячи, що недуги мають природні причини. Приміром, епілепсію довго вважали священною хворобою, бо вірили, що її можуть вилікувати тільки боги. Однак Гіппократ написав: «Щодо хвороби, яку звуть Священною: на мою думку, вона не більш божественна чи священна, ніж інші хвороби і має природні причини». Гіппократ також перший з відомих нам лікарів описував симптоми різних захворювань для використання в майбутньому.

Через кілька сторіч римський лікар Гален, що народився 129 року н. е., проводив новаторські наукові дослідження. На основі вивчення розтинів трупів людей і тварин Гален написав підручник з анатомії, яким лікарі користувались протягом багатьох сторіч! Андреас Везалій, що народився у 1514 році в Брюсселі, написав книжку «Про будову людського тіла», яку піддали гострій критиці, бо вона суперечила багатьом висновкам Галена. Однак праця Везалія лягла в основу сучасної анатомії. Як сказано в книжці «Найвидатніші люди» («Die Grossen»), завдяки цьому Везалій став «одним з найвидатніших учених-медиків усіх часів і народів».

Твердження Галена про роботу серця і кровообіг також були спростованіa. Англійський лікар Вільям Гарвей протягом багатьох років проводив розтини трупів тварин і птахів. Він вивчав функції серцевих клапанів, визначав об’єм крові в кожному шлуночку серця та в цілому тілі. Результати своїх досліджень Гарвей опублікував 1628 року в книжці «Анатомічне дослідження руху серця і крові у тварин». До нього поставились ворожо, його критикували, засуджували, піддавали нападкам. І все ж ця праця стала поворотним пунктом у розвитку медицини: було відкрито серцево-судинну систему.

Цирульники перетворюються на хірургів

Великий поступ відбувся також у хірургії. В середні віки перукарі часто-густо виконували обов’язки лікарів. Тож не дивно, що дехто вважає засновником сучасної хірургії француза Амбруаза Паре, що жив у XVI сторіччі. Він був піонером хірургії і служив у чотирьох королів Франції. Крім того, Паре також винайшов ряд хірургічних інструментів.

У XIX сторіччі перед хірургами все ще стояло одне з найважливіших завдань — усунути відчуття болю у пацієнтів під час операцій. Стоматолог Вільям Мортон 1846 року поклав початок широкому застосуванню анестезії під час хірургічних операційb.

У 1895 році під час експериментів з електрикою німецький фізик Вільгельм Рентген зауважив промені, які проходять крізь м’які тканини тіла, але не кістки. Не знаючи природи свого відкриття, вчений назвав його X-промінням (в багатьох країнах ця назва існує дотепер). Згідно з книжкою «Найвидатніші німці» («Die Großen Deutschen»), вчений сказав своїй дружині: «Люди говоритимуть, що Рентген збожеволів». Дехто і справді так казав. Але це відкриття внесло величезні зміни в хірургію. Тепер лікарі могли зазирнути в тіло, не розтинаючи його.

Підкорення хвороб

Протягом сторіч такі інфекційні захворювання, як віспа, неодноразово набували масштабів епідемії, несучи з собою жах і смерть. Іранський вчений IX сторіччя ар-Разі, якого багато хто вважає найвидатнішим лікарем ісламського світу тих часів, вперше зробив точний з медичного погляду опис віспи. Однак метод її лікування був винайдений лише через декілька сторіч британським лікарем Едвардом Дженнером. Він зауважив, що коли хтось заражався коров’ячою віспою, яка є нешкідливою для людини, то вже не хворів на натуральну віспу. На основі цих спостережень у 1796 році Дженнер створив вакцину, використавши вміст пухирців коров’ячої віспи. Так само як і інших новаторів, його сприйняли ворожо і піддали критиці. Але завдяки винайденню вакцинації різко зменшилась кількість захворювань, а медицина набула новий потужний засіб боротьби з хворобою.

Француз Луї Пастер за допомогою вакцин боровся зі сказом і сибіркою. Він також довів, що хворобу спричиняють мікроби. У 1882 році Роберт Кох описав мікроб, що викликає туберкульоз, названий одним істориком «найпотужнішою хворобою-вбивцею дев’ятнадцятого сторіччя». Приблизно через рік Кох відкрив мікроб холери. У журналі «Лайф» говориться: «Праці Пастера і Коха заклали підвалини мікробіології і спричинилися до поступів імунології, санітарії та гігієни, що посприяло збільшенню тривалості життя у такій мірі, як жодне інше наукове досягнення останніх 1000 років».

Медицина двадцятого сторіччя

Спираючись на досягнення цих та інших видатних лікарів-практиків медицина вступила у XX сторіччя. Відтоді відкриття робилися з вражаючою швидкістю. Ось лише деякі з них: інсулін для лікування діабету, хіміотерапія проти раку, гормональне лікування ендокринологічних захворювань, антибіотики проти туберкульозу, хлорохін проти деяких видів малярії, використання принципів діалізу при лікуванні ниркових хвороб, операції на відкритому серці й трансплантація органів.

Однак наскільки ж реальне досягнення «оптимального рівня здоров’я для всіх людей тепер, на світанку XXI сторіччя»?

Недосяжна мета?

Діти, хоч і видираються одне одному на плечі, знають, що все одно не до кожного яблука можна дотягтись. Деякі найсоковитіші плоди так і залишаються на верхівці дерева. Так і з медициною: вона просувається від одного досягнення до іншого дедалі вище. Проте найцінніший плід — добре здоров’я для кожної людини — ще не зірвано.

У 1998 році Європейська комісія повідомила, що «європейці живуть тепер довше і є здоровішими, ніж будь-коли раніше». Проте у тому ж звіті зазначено: «Кожен п’ятий помирає передчасно, не доживши до 65 років. З них від раку вмирає приблизно 40 відсотків європейців, від серцево-судинних захворювань ще 30 відсотків... Потрібен дієвіший захист від нових факторів, що становлять загрозу здоров’ю людей».

У листопаді 1998 року німецький медичний журнал «Здоров’я» повідомив, що такі інфекційні захворювання, як холера і туберкульоз загрожують здоров’ю людей дедалі більше. Чому? Антибіотики «втрачають свою ефективність. Чимраз більше бактерій стають стійкими до принаймні одного поширеного медикамента; а чимало вже не реагують на кілька ліків». Крім того, що повертаються старі хвороби, з’явилися нові, наприклад СНІД. У фармацевтичному виданні «Статистика. 1997 рік» (англ.) міститься нагадування: «Досі не можливо усунути причини двох третин усіх відомих захворювань, тобто приблизно 20 000 хвороб».

Чи проблему вирішить генна терапія?

Безумовно, продовжують з’являтись цілком нові методи лікування. Наприклад, на думку багатьох людей, здоров’я принесе генна інженерія. Після оприлюднення результатів досліджень, які провели в 90-х роках у США такі лікарі, як д-р В. Френч Андерсон, генну терапію назвали «найсенсаційнішою новітньою галуззю медицини». У книжці «Лікування генами» («Heilen mit Genen») говориться, що завдяки генній терапії «медицина, можливо, підійшла впритул до небувалих відкриттів. Це в першу чергу буде пов’язано з лікуванням хвороб, які досі вважалися невиліковними».

Учені сподіваються, що з часом можна буде лікувати генетичні хвороби, вводячи пацієнтам коригуючі гени. Мабуть, лікарі також викликатимуть самознищення згубних клітин раку. Уже тепер застосовується генетична перевірка для визначення схильності до певних захворювань. Дехто вважає, що наступним кроком буде фармакогеноміка, тобто пристосування медикаментів до генотипу пацієнта. Один видатний дослідник передбачає, що колись лікарі зможуть, «поставивши діагноз, лікувати пацієнтів відповідними сегментами ДНК».

Однак не кожен переконаний у тому, що генна терапія є «живущою водою» майбутнього. Згідно з опитуваннями, дехто навіть не хоче, щоб хтось аналізував його генотип. Чимало людей також побоюється, що з генною терапією пов’язане небезпечне втручання в справи природи.

Час покаже, чи генна інженерія або інші високі технології в медицині справдять великі сподівання. Однак не варто пройматись надмірним оптимізмом. У своїй книжці д-р Томас А. Престон накреслив добре знайоме нам коло: «З’являється новий метод лікування, про нього сповіщають на з’їздах медиків та в спеціалізованій літературі. Винахідники набувають популярності серед колег, а засоби масової інформації гучно вітають нове слово науки. Починається період ейфорії і надходження надійних підтверджень ефективності чудо-методу, але потім протягом кількох місяців чи десятиріч ілюзії поступово розвіюються. Тоді з’являються нові ліки, вони дуже швидко замінюють старі, від яких всі одразу відмовляються через їхню непотрібність» («The Clay Pedestal»). Справді, чимало медикаментів, котрі не так давно вважались класичними, більшість лікарів вже не застосовує, мотивуючи це їхньою неефективністю.

Хоч у наші дні лікарі не мають священного ореолу цілителів, деякі люди схильні приписувати медикам майже божественну силу, і гадають, що наука обов’язково відкриє засіб від усіх хвороб. Однак на превеликий жаль у дійсності справи стоять зовсім інакше. У книжці «Чому і як ми старіємо» («How and Why We Age») д-р Леонард Гейфлик зазначає: «На початку XX сторіччя 75 відсотків громадян США вмирали, не доживши до 65 років. Тепер показники майже протилежні: приблизно 70 відсотків вмирає після 65 років». Чому ж тривалість життя настільки збільшилась? Автор пояснює: «Головним чином завдяки зниженню смертності новонароджених». Припустімо, що медицина усуне головні причини смерті і старості — серцеві захворювання, рак та інсульт. Чи це призведе до безсмертя? Звичайно ж ні. Д-р Гейфлик пише, що тоді «більшість людей житиме приблизно сто років» і далі додає: «Ці довгожителі все одно не стануть безсмертними. Від чого вони вмиратимуть? Вони просто будуть ставати дедалі слабшими, аж прийде смерть».

Попри усі досягнення медицини, усунути смерть усе ще не вдалося. Чому? І чи добре здоров’я для всіх — це нездійсненна мрія?

[Примітки]

[Вставка на сторінці 4]

«До сьогодні у медичній практиці помітні сліди багатьох древніх вірувань» (Томас А. Престон).

[Ілюстрації на сторінках 4, 5]

Гіппократ, Гален та Везалій заклали підвалини сучасної медицини.

[Відомості про джерела]

Kos Island, Greece

Courtesy National Library of Medicine

Woodcut by Jan Steven von Kalkar of A. Vesalius, taken from Meyer’s Encyclopedic Lexicon

[Ілюстрації на сторінці 6]

Амбруаз Паре був першим хірургом і служив у чотирьох королів Франції.

Іранський лікар ар-Разі (ліворуч) і британський лікар Едвард Дженнер (праворуч).

[Відомості про джерела]

Paré and Ar-Rāzī: Courtesy National Library of Medicine

From the book Great Men and Famous Women

[Ілюстрація на сторінці 7]

Француз Луї Пастер довів, що хвороби спричиняються мікробами.

[Відомості про джерело]

© Institut Pasteur

[Ілюстрації на сторінці 8]

Навіть якщо можна було б усунути головні причини смерті, люди все одно старіли б і вмирали.