М’ЯСО, ПОЖЕРТВУВАНЕ ІДОЛАМ

У I ст. н. е. в язичників було прийнято приносити м’ясо в жертву ідолам. Під час такого обряду частини тварини клали на жертовник. Щось із тварини віддавали жерцям, а щось — тому, хто приносив жертву; людина могла з’їсти це м’ясо під час звичайного споживання їжі або ж під час бенкету у храмі чи в приватному будинку. А м’ясо, яке залишалось, часто продавали на м’ясному ринку (грец. ма́келлон).

Багато хто, перш ніж стати християнином, з благоговінням споживав пожертвуване ідолам м’ясо, а отже, мав «щось спільне з демонами», яких представляли ідоли (1Кр 8:7; 10:20). Щоб захистити християн від ідолопоклонства, керівний орган, який перебував у Єрусалимі, під керівництвом святого духу написав офіційного листа, в якому забороняв брати участь у релігійних обрядах, пов’язаних зі споживанням м’яса, пожертвуваного ідолам (Дії 15:19—23, 28, 29).

У християн,— зокрема тих, що жили в язичницькому Коринфі,— стосовно цього виникали певні запитання: чи можуть вони з чистим сумлінням заходити в ідольський храм і їсти там м’ясо, якщо не мають наміру поклонятися ідолам? Чи можна купувати на м’ясному ринку (ма́келлон) м’ясо, пожертвуване ідолам? І як поводитись християнину, коли його пригощають м’ясом у гостях?

Під натхненням святого духу Павло поділився зі своїми одновірцями в Коринфі інформацією, яка була для них своєчасною і мала допомогти у прийнятті рішень. Хоча «ідол взагалі ніщо», християнину не варто було йти в ідольський храм, щоб їсти там м’ясо (навіть якщо це не було частиною релігійного обряду). Якби духовно слабкі одновірці побачили це, в них могло скластися хибне враження, що він поклоняється ідолам. Це могло стати для них каменем спотикання і навіть спонукати їх споживати м’ясо під час язичницьких релігійних обрядів, що йшло б усупереч наказу керівного органу. Також існувала небезпека, що християнин, який їв м’ясо в язичницькому храмі, міг піти проти власного сумління і втягнутися в поклоніння ідолам (1Кр 8:1—13).

М’ясо, яке приносили в жертву ідолам, ніяк не змінювалося, тож християни могли з чистим сумлінням купувати м’ясо на ринку, де продавали і м’ясо з язичницьких храмів. Таке м’ясо вже не вважалося «святим» і нічим не відрізнялося від іншого. Тому християнам не потрібно було розпитувати, звідки воно (1Кр 10:25, 26).

Також християнин, якого запрошували в гості, міг без жодних запитань із чистим сумлінням їсти м’ясо. Однак якщо хтось із присутніх на цьому частуванні казав, що м’ясо «було принесено в жертву», християнину не слід було його їсти, щоб не ставати каменем спотикання для інших (1Кр 10:27—29).

Як видно з того, що́ прославлений Ісус Христос сказав Івану про збори в Пергамі і Тіатирі, деякі християни не дотримувалися вказівки апостолів і опоганювали себе тим, що їли пожертвуване ідолам (Об 2:12, 14, 18, 20).