СЕКТА

Так перекладається грецьке слово га́йресіс (від нього походить українське слово «єресь»). Воно означає «вибір» (Лв 22:18, LXX) або «те, що вибране», тому стосується «групи людей, які відокремлюються від інших і дотримуються власних доктрин [секта або партія]» (Thayer’s Greek-English Lexicon of the New Testament. 1889. P. 16). Цей термін вживали стосовно послідовників двох головних течій юдаїзму — фарисеїв і садукеїв (Дії 5:17; 15:5; 26:5). Люди, які не були християнами, називали християнство «сектою» або «сектою назарян», можливо, через те що вважали його відгалуженням юдаїзму (Дії 24:5, 14; 28:22).

Засновник християнства, Ісус Христос, молився про те, щоб серед його послідовників панувала єдність (Ів 17:21). Апостоли теж приділяли багато уваги питанню єдності християнського збору (1Кр 1:10; Юд 17—19). Якби між християнами не було єдності у віруваннях, це могло б призвести до гострих суперечок, незгод чи навіть ворожнечі. (Пор. Дії 23:7—10.) Тому сектантства, яке належить до учинків плоті, слід було уникати (Гл 5:19—21). Християнам заборонялося впроваджувати сектантство; їм також слід було стерегтися, щоб лжевчителі не ввели їх в оману (Дії 20:28; 2Тм 2:17, 18; 2Пт 2:1). У своєму листі до Тита апостол Павло написав, що коли хтось не перестає поширювати сектантство, хоча його вже двічі наставляли, то такої людини треба уникати, а це, очевидно, означало виключення зі збору (Тит 3:10). Ті, хто не спричиняв розбрату в зборі та не підтримував поділень, виявляли вірність Богові і мали його схвалення. Очевидно, саме це мав на увазі Павло, коли писав християнам у Коринфі: «Серед вас обов’язково будуть і секти, щоб також виявилися люди, гідні схвалення» (1Кр 11:19).