Любовна Жінка Пісні Над Піснями

“Вся ти гарна, моя мила, нема в тобі скази!”— Пісня Пісень 4:7.

1. Яка любов може перевисшити любов чоловіка до жінки, і як вельми Христос любив гурток який він сформував навкола себе?

ЛЮБОВ до жінки може перевишувати любов до орґанізації з чоловіків та жінок. Проте, любов орґанізації до чоловіка або до її провідника може бути так сильна, що ніхто в цім світі не може перемогти її. Найбільш визначний чоловік, який коли жив на землі, провідник більше ніж 800,000,000 віруючих так зв. послідовників навкола землі, був Ісус Христос, котрий народився в Вефлеємі в Середнім Сході звиш 1900 років тому й котрий перетерпів мученичу смерть в 33 році християнської ери. Чи він коли залюбився з жінкою й вязв її за свою жену? Ні! він умер неодружений й бездітний, у віку трицять три з половиною років. Однак, він сформував орґанізацію з чоловіків й жінок навкола себе, й цих він вельми любив як членів орґанізації. В дійсності, він положив своє життя за цих чоловіків й жінок й за чоловіків й жінок, котрі ще мали статися членами орґанізації.

2. Якими словами Ісус подякував Богу, що дав йому гурток послідовників?

² Йосиф тесля з Назарет, котрий був земним опікуном Ісуса, не дав йому цієї орґанізації послідовників. Бог його небесний Отець — він дав йому цю орґанізацію. Ісус самий визнав цей факт. Він сказав: “Ніхто не може прийти до мене, коли Отець, пославший мене, не притягне його.” (Йоана 6:44) “Отець мій, що дав мені, більший усіх, і ніхто не здоліє вихопити їх із рук Отця мого.” (Йоана 10:29) До свойого небесного Отця, Ісус сказав в молитві: “Обявив я імя Твоє людям, що дав єси мені з світа. Твої були вони, а Ти їх дав; і слово хоронили вони.” (Йоана 17:6) Небесний Отець дав їх свойому Синові Ісусу в такім спорідненні, як от заручується дівчину в подружжя з її будучим женихом.

3. Якою символічною мовою Йоан Хреститель і Павло говорять про цю орґанізацію послідовників?

³ Так і про орґанізацію або собор з чоловіків і жінок говориться як його невісту, орґанізаційну жінку, що має бути подружена або нероздільно сполучена з ним в домі його небесного Отця. Його двоюрідний брат Йоан, син священика Захарії, говорив про цю справу в цей спосіб, кажучи: “Хто має заручену, той жених; а друг жениха, стоячи й слухаючи його, радощами радується голосу жениха; ця оце радість моя сповнилась.” (Йоана 3:29) Христіянський апостол Павло, котрий придбав много послідовників для Ісуса Христа, ужив мови Захарії до Йоанової і говорив як приятель жениха до тих послідовників, кажучи: “Бо я ревную про вас ревністю Божою; я бо заручив вас одному мужеві, щоб чистою дівою привести перед Христа.” (2 Корин. 11:2) Апостол Павло напоминав їх бути вірними в їх любові й посвяті їх Женихові, Христові.

4. (а) До якої міри була доказана любов Христа до орґанізації? (б) Скільки любов собору до Христа мусить бути доказана, і проти котрої орґанізації?

⁴ Любов Ісуса Христа до орґанізації або собору, котру його Отець дав йому як жену, була доказана його смертю. Павло каже: “Христос голова собору, і Він спаситель тіла. . . . як і Христос полюбив церкву, і себе видав за неї, щоб освятити її, очистити купіллю води у слові, щоб поставити її перед собою славною церквою, що не має скази або пороку або чого такого, а щоб була свята і непорочна.” (Ефес. 5:23, 25—27) Однак, любов собору до Христа Жениха мусить бути доказана аж доки останній із 144,000 членів собору перейде всякі спроби. Є много реліґійних орґанізацій, що називають себе христіянськими і визнають любов до Христа. В самих Сполучених Державах є 265 таких реліґійних сект; в Полудневій Африці є більше ніж тисяча таких. Але своїми ділами вони доказують любов до цього світу більше ніж до Ісуса Христа й до царства до котрого його небесний Отець, Бог Єгова, помазав й утронізував його як Царя. Ці реліґійні секти люблять добру волю цього неморального світу. Ученик Яків питає всіх христіян, що мають таку розділену любов: “Перелюбники, хіба не знаєте, що любов світу цього — вражда проти Бога? Оце ж, хто хоче бути приятелем світу, той стається ворогом Бога.”— Якова 4:4.

5. Кілько соборів є дійсно заручених з Христом? І як ті з останка заручених докажуть їх любов і відданість?

⁵ Але є тільки один собор, що дійсно подружений, й до цих Ісус сказав: “Коли світ вас ненавидить, знайте, що мене перш вас зненавидів. Коли б із світа були, світ своє любив би; як же ви не з світа, а я вибрав вас із світа, тим ненавидить вас світ.” (Йоана 15:18, 19) Правдивий собор із 144,000 вірних не має любови до цього зопсутого пропадаючою світу. Він віддає Богу Єгові, небесному Отцеві, виключну посвяту й його Синові Ісусу Христу повну любов, котра належиться його небесному Женихові. Через минулих 1900 років небесний Отець сплоджував дійсно посвячених віруючих своїм святим духом й в цей спосіб подружив їх з своїм любим Сином. Сьогодні, коли всі докази вказують, що він посадив на престолі свойого Сина, Жениха, на небесному царстві в 1914 році, то тут є тільки останок з його невісти-собору на землі. Так довго як цей старий світ, тепер в його клопоті “часі кінця” стоїть, вони мають ще доказати повну міру їх люблячої відданости їх небесному Женихові, Христу. Це вони зроблять з причини їх невгасимої любови, яку вони мають до нього. Прекрасна книжка Біблії знана як Пісня Соломонова, запевняє це.

ПІСНЯ СОЛОМОНОВА

6. Чи Пісня Соломонова є частю надхненого Писання, і які докази ми маємо про це?

⁶ За часу Ісуса на землі Пісня Соломонова була прийнята жидівськими соборами як часть надхненого писання й була заключена у списі святих Єврейських манускриптів. Вона була прийнята також ранніми христіянськими соборами, як часть Святих Писань. Коли її властиво зрозуміти, то ця книжка корисна для нас студіювати. Апостол Павло заключив Пісню Соломонову, коли він сказав: “Всяке Писання богодухновенне і корисне до науки, до докору, до направи, по правді, щоб звершений був Божий чоловік, до всякого доброго діла готовий.” (2 Тим. 3:16, 17) Сказав був жидівський рабін Акіба, котрий жив в першім столітті христіянської доби, у вираженні його оцінки тієї книжки: “Цілий світ не був гідний дня в котрім ця велична Пісня була дана Ізраїлю; бо всі Писання — святі, але ця велична Пісня є найсвятіша.”— Мішнаг, в Шестім Розділі під “Ядаїм,” розділ 3, п 5.

7. Що це є та так звана Пісня Соломонова, коли вона була написана, і яка її тема?

⁷ Отже, писатель пісні, цар Соломон Ерусалимський, каже в отвераючім вірші його поезії: “Пісня Пісень, котра є Соломонова.” Згідно з Єврейським текстом, це “пісня пісень,” тобто сказати, найбільш красна, найбільш чудова пісня. Це не є збір пісень, але одна пісня, хоч звичайно розподілена на вісім розділів. Її написав цар Соломон потім, як він збудував чудовий храм Богу Єгові в Єрусалимі, а потім він одружився. Отже дата Пісні була около 1010 року перед христіянською ерою. Вона містить одну тему скрізь, про любов селянської дівчини з села Сунем, або Сулем, до пастуха хлопця. Цар Соломон залюбився в цій дівчині, але її любов до її олюбленого, пастуха, була правдива й цар програв. Цю пісню можна було назвати Пісня Соломонової Розчарованої любови.

8. Яке значення старинці Євреї привязують до тієї Пісні, і що історія каже відносно акуратності цього?

⁸ Старинні жиди приписували символічне значення книжці. Вони розуміли, що та дівчина зображала жидівську церкву від часу пророка Мойсея. Предметом любови тієї церкви був Бог Єгова, котрий згідно з преобразом представляв її любого пастуха. Але перевірення жидівської церкви через минулих 1900 років показують сумні факти, що вона доказалась бути неправдивою в її любові до Єгови, як Бога; вона давно перестала бути церквою свідків Бога Єгови. Їх власна історія, записана в Єврейських Писаннях, свідчить, що вони відкинули пророків, котрих він післав в своє імя; а в Христіянсько Грецьких Писаннях показує, що вони досягнули високої точки у відкиненні Божих промовців, коли вони відкинули Ісуса Христа, котрий прийшов й проповідував їм в імя Єгови, й нарешті довели його до страшної смерти на дереві мук. Це не виявляє правдивої непохитної любови до Єгови, великого Пастиря його стада.

9. Яку осторогу Павло написав для нашої уваги, отже на кому сповняється ця Пісня?

⁹ Пишучи до христіянського собору в першім столітті, апостол Павло розказує про число случаїв де Ізраїльтяни відпали від їх любови до Єгови Бога, а тоді пояснує: “Усе ж це прикладами сталося їм, приписано на науку нашу.” Пересторога кому? нам, “на кому кінець віку прийшов.” (1 Корин. 10:11) Отже Пісня Соломонова знаходить своє сповнення відносно христіянського собору котрого апостол Павло був членом в тому столітті, коли жидівська система вже не була в ласці Божих очей й вона закінчилася, а тепер Бог Єгова переніс свою любов до христіянського собору, який він заручив свойому Женихові-Синові, Ісусу Христу.

10. Кого та любовна дівчина в Пісні представляє, а кого її пастух любимець, і чий приклад мусить останок сьогодні наслідувати?

¹⁰ Отже та люба дівчина Пісні мусить бути правдивий христіянський собор із 144,000 подружених членів; й її пастир-любовник мусить бути Господь Ісус Христос тепер прославлений в небі за його горючу любов до його небесного Отця. На третий день по його забиттю на дереві мук, Всемогучий Бог підніс його з мертвих, як духового Сина, але тепер вже безсмертним, високо вивисшеним понад людське тіло, яке він колись мав. По сорок днях Бог Єгова велів йому вознестись до неба, де він мав його престіл. Він посадив його по правиці, дожидаючи між іншими подружжя в небі з його невістою-собором в призначенім часі небесним Отцем. Від його вознесення на небо члени його невісти-собору були подружені з ним у вірі. До цих апостол Петро писав: “Котрого не бачивши любите, і на котрого нині не дивлячись, а віруючи, радуєтесь радістю невимовною і преславною, приймаючи кінець віри на спасення душам вашим.” (1 Петр. 1:8, 9) Це саме стосується до малого останка з його собору сьогодні, котрі мусять доказати їх любов до невидимого Христа як Суламитська дівчина мала до її любовника.

11. Що Соломон досвідом навчився про чоловіка в порівнянню з жінкою, і кого собор мусить наслідувати у вірності своєї любови?

¹¹ Розказуючи, що він знайшов через досвід в книзі Екклєзіяста, цар Соломон, як речник його людей, писав: “От що я знайшов, каже проповідник, розділюючи одно за одним! А ще чого шукала душа моя, а я не знайшов? Знайшов я одного мужчину між тисячею, женщини ж ні одної.” (Еккл. 7:27, 28) Отже, якщо в Пісні Пісень цар Соломон описав свою неуспішну любов до Суламитської дівчини, тоді на його власне розчаровання він знайшов в ній жінку невинності в її любові до чоловіка, що поверховно не був так романтичний як Соломон. Коли б він був жив в першім столітті христіянської ери, цар Соломон був би визнав, що в Ісусі Христі він знайшов “одного чоловіка на тисячу,” найвизначнійшого чоловіка зі всіх людей, який коли жив на землі. Собор заручений з Ісусом Христом мусить наслідувати його. У вірній любові до нього вона мусить доказати себе як визначна жінка невинності, рідкість між жінками, єдина невіста-орґанізація між всіма реліґійними системами Христіянства, яка стоїть вірно й затримує свою невинність в цім світі, щоб вона могла бути призначена як гідна небесного подружжя з Христом.

ХАРАКТЕРИ Й ЗМОВА

12. Котрі актори згадується або мають часть в мові тієї Пісні?

¹² В цій Пісні Соломон представив себе й відограє часть царя Єрусалиму, міста, що також назване Сионом тому, що тамошня формація або кріпость була названа так! Головний характер в Пісні є без імя селянська дівчина з Суламиту, або Сулем, котру цар Соломон називає Суламита. (Пісня Пісень 6:13) Місцевість Сулем, сьогодні назване Солем, лежить на полудневий захід на границі території покоління Ісахара, приближньо пятнацять миль на полудневий схід від Галилейського моря, або пядесять миль на північ від Єрусалиму. Прекрасна дівчина на імя Абисага жила в Сулемі й була взята в палату Соломонового отця, царя Давида, бути доглядачкою йому в його старім віку. (1 Цар. 1:1—4; 2:17—22) Це було в Сулемі, що ця визначна жінка, бездітна жена старого чоловіка, постачила притулок під малим дахом для пророка Елисея, коли він переходив мимо. (2 Цар. 4:8—10) Мати Суламитьської дівчини жила в Сулемі. Вона згадана в Пісні, але не згадується про батька Суламити. Та дівчина має кілька братів, котрі беруть участь в драматичній Пісні. Інший визначний характер є її любовник пастух. Інші, що промовляли в Пісні, є дівчата Соломонового двора, названі “дочки Єрусалимські:” а також жінки замешкані в тім місті, названі “дочки Сионські.” (Пісня Пісень 1:5; 3:5, 10, 11) Характери в Пісні є розпізнанні тим, що вони кажуть, або тим що сказано про них.

13. Коли той пастух стрінув Суламиту-дівчину, і як він віднісся до неї?

¹³ Як же Суламитська дівчина стрінула пастуха? Вона пригадує йому, кажучи: “Ось під яблонею розбудила я тебе: Там породила тебе мати твоя, там привела на світ тебе родителька твоя.” (Пісня Пісень 8:5) Це те дерево, що пригадувало пастухові його власне покірне народження, на полю, геть від домашніх вигод. Але його мати була сильна й виховала його бути красним юнаком яким він і був. На зустріч при місці його народження пастух-хлопець знайшов те, що було любим в Суламитській дівчині, й вона знайшла те, що було зовсім любим в пастуху.

14. Яке було відношення братів Суламити до неї? і чому вони одного разу сердилися на неї?

¹⁴ Але, як і апостол Павло до христіянського собору, Суламитські брати були дуже заздрісні їх сестрі. Вони були раді схоронити невинність їх сестри, котрої стійкість вони не були надто певні. Вони пробували схоронити її від спокуси. Одного разу вони чулись, що вони мали причину сердитись на неї. Очевидно це було тоді, коли пастух поспішив до неї й підгадав, щоб вони пішли на прохід втішатись красою ранньої весни. Наводимо її слова до жінок царя Соломонового двора: “Це голос любого мого! ось, він йде, скаче через гори, перескакує узгіря! Бо ж мій милий — мов той сугак, мов той олень молоденький! Глянь, стоїть він за стіною в вас, у віконце зазирає, і крізь крати поглядає. Ось мій любий говорить до мене: Встань, моя ти мила, вийди, прекрасна моя! Вже зима минула, дощі перестали; Квітки вбірають землю; час пісень настиг; в лугах наших голос горлиці чути; Завязки фіґ показались на фіґовині; виноград зацвив і дише своїм цвітом. Уставай, моя ти люба, вийди пишна вродо! Голубко моя в розколенах скелі, схована в дупловині! покажи мені лице твоє, дай голос твій почути; голос твій такий солодкий, образ твій такий принадний!”— Пісня Пісень 2:8—14.

15. Що її брати зробили, щоб перешкодити її самітній пійти на прохід з пастухом?

¹⁵ Суламийські брати гнівались на її бажання прийняти його запрошення. Вони перешкодили їй і пастухові йти самим і виставити себе на спокуси. Вони тепер видять конечну потребу поставити сторожі в їх винограднику проти малих лисів, що спричиняють шкоду виноградині через вириття нор під ними. Отже тому брати викликували: “Ловіть нам лисиці, молоді лисинята, що псують наш виноградник,— виноградник у цвіті наш!”— Пісня Пісень 2:15.

16. Який вплив її обовязок стерегти виноградник зробив на неї, як це вона сказала до “дочок Єрусалимських”?

¹⁶ Використуючи сезонну потребу, брати заставили свою сестру перебувати у винограднику, щоб стерегла проти руйничих малих лисинят. Як це вона й сама каже до “дочок Єрусалимських”, котрі на подвірю царя Соломона: “Сини матері моєї погнівались на мене, заставили мене стерегти виноградника,— власного ж виноградника я не стерегла. Зясуй же, душі любий; де ти пасеш? де о півночі опочиваєш? чом блукатись мені коло отар товаришів твоїх.” (Пісня Пісень 1:6) Це пояснює чому вона втратила білявість своєї шкіри: “Дочки Єрусалимські, я смуглява собі, та гарна, мов ті намети Кадарські, мов килими в Соломона. Ви не дивіться, що я смуглява,— це сонце мене осмалило.” (Пісня Пісень 1:5, 6) Її задача берегти виноградника виставила її на соняшні лучі.

17. Яку іншу небезпеку Суламита спіткнула відносно шатра царя Соломона?

¹⁷ Але ці запобіжні міри її братів, хоч стримали її від пастуха любимця на весну, допровадили її до іншої небезпеки. Цар Соломон прибув був в околиці Сулем, й розпростер своє шатро з його прикрасними фіранками недалеко від її дому й виноградника. Одного дня Суламита знайшлась близько шатра царя Соломона. Вона не пішла туди, щоб почванитись своєю принадою й показати свою красоту цареві Соломонові або шістьдесяти могутнім мужам Ізраїля, всі котрі були вивчені бойці воружені в списи при стегнах, або на колесницях. (Пісня Пісень 3:7) Вона навіть на миг не забула свойого пастуха любимця й що її красота належить тільки до нього. Але як це вона сама пізніще пояснила цареві Соломонові: “Я зійшла в сад оріховий, подивитись на зелень в долині, поглянути, чи вже розвилась лоза виноградина, чи зацвили яблоні гранатові? Не знаю, як завела мене душа моя д’колесницям значних у народі мойому.” (Пісня Пісень 6:11, 12) Йдучи виконати службу, вона нехотячи найшла на шатро царя Ізраїля.

18. Як Суламита дісталась у шатро Соломона? і як це вплинуло на неї”?

¹⁸ Тоді, чи то самий цар Соломон побачив її, чи вона була поручена йому через його слуги в шатрі, котрі бачили її. Соломон взяв її геть від її матері й братів й їх виноградника й привів її у своє величаве шатро. Там, між повною повагою й пишностю царського шатра, можна сподіватися, що перестрашело скромну селянську дівчину. Славний цар Соломон висказав своє захоплення до неї й пропонував, щоб вона пійшла з ним до Єрусалиму й сталась одною з його жінок. Але всі царські багатства не зробили враження на неї, вона чулась чужою й ненамісці і не відчула принади до царя.

19. Що вона сказала в своїй промові про її відсутного пастуха-любимця?

¹⁹ “Нехай він поцілує мене поцілунком уст своїх! Ласкавість бо твоя над вино солодша. Любими похощами пахне імя твоє, наче миро розлите, тим то дівиці тебе улюбили. Притягни мене д’собі,— ми побіжимо за тобою; цар запровадив мене в палати свої,— будемо захвачуватись і радіти тобою, ласку твою над вино вихваляти;—о, не помилилися тим, що влюбили тебе! Як цього ти не знеєш, найкраща між женщинами, то йди слідом за вівцями й паси кізлята твої у шатер, що пастухи собі понапинали?”— Пісня Пісень 1:2—4, 7.

20. Як “дочки Єрусалимські” відказали їй? і як вона віднеслась до залицань Соломонових?

²⁰ На це питаня дівчата царські, “дочки Єрусалимські,” відповіли: “Як же не знаєш, найкраща між женщинами, то йди слідом за вівцями і паси кізлята із шатер, що пастухи собі понапинали.” Вони знали, що вона мусіла полишити шатро Соломонове й вийти геть де її милий вівці попасає. Та Соломон не хотів відпустити її. Він почав висказувати свої подиви та захоплення до неї й робити обітниці, як то він палко кохати ме її в міській палаті. Сказав він до неї: “Ти, моя люба, в мене, мов ті кобилиці в фараона (згорда виступають). Пригарні щоки в ланцюжках шия в тебе у коралях; Ланцюжки золоті зробимо тобі з срібними кропками.” Але Суламита дівчина відперла Соломонові залицяння, і заявила, що тільки одну любов вона могла відчути до іншого. Вона каже: “Доки цар був за столом своїм, видавав нарід свій пахоші свої. Милий мій — мов китиця мирри, у мене на грудях. Милий мій у мене — мов гроно кипрове в виноградниках Ендонських.” (Пісня Пісень 1:8—14) Суламита дівчина тужила, щоб мати свого пастуха милого в своїх обіймах.

МАТЕРІАЛЬНІ ПРИНАДИ

21. Зогляду на це, що взяло місце в 1914 р., то що останок мусить зробити тепер відносно їх любови?

²¹ У всім цім, що ми можемо бачити подібного до вірного останка Христової невісти-собору сьогодні? Бог Єгова посадив на престолі своєго Сина Ісуса Христа в небі 1914 року, але він ще не забрав останка до себе. Тому заручені одиниці є відсутні від нього. Вони ще знаходяться в світі, але вони не сміють дозволити собі бути частю цього світу, йти назад до світу з котрого вони були взяті до Христа. Вони мусять тримати себе чистими як невинні дівиці, несплямлені цим світом. Як колись цар Соломон мав зовнішню славу, так і цей світ має багато зовнішньої принади. Цим чином він пробує відвернути любов зарученого останка від Христа. Але останок слухає приказу, щоб не любити річей в світі, “Все бо, що в світі,— хотіння тіла і хотіння очей, і гордощі світу,— не з Отця а зо світу.” (1 Йоана 2:15, 16) В Павловім часі деякі христіяни були спонукані думкою, щоб статися царями тепер, як Соломон, і не чекати на царювання Царя, Ісуса Христа, щоб він вивисшив їх до місця престола при кінці їх земної подорожі. “Ви вже ситі, вже забагатіли, без нас зацарювали. О, коли б зацарювали, щоб і ми з вами царювали?”— питає Павло.— 1 Корин. 4:8.

22. Як останок показує тепер свою більшу любов до Пастиря ніж до володарів?

²² Та останок сьогодні знає, що ми не покликані царювати на цій землі протягом цього сучасного світу. Наш поклик ступати слідами Пастиря Єгови Господа Ісуса Христа, котрий знайшов загубші вівці й кормить їх а навіть положив своє земне життя за них. Останок не піддається матеріялізмові цього світу, ані зовнішній славі політичних володарів цього світу. Вони наслідують, не царів цього світу, але Правого Пастиря Єгови, сповняють його пастирську роботу, як й він робив на землі, збираючи своїх овець, кормив своїх овець, тому що вони любили його, тримав своїх овець в єдності й в мирі й хоронив їх від самолюбства, хижих людей цього світу, котрі гнобили овець й користали з них. (Йоана 21:15—17) Останок справив свій ум на речі вищі, не на земні, шукаючи перше царства Божого й праведності яка приходить від нього через Христа. Їх цілосердечна любов до їх небесного Жениха заставляє їх відопхнути спокуси, які цей світ предложує їм при помочі свого матеріялізму.

23. Як останок схожий до Суламити у виразі любови до пастуха, і як вона показує своє відношення до Соломонового шатра?

²³ Останок наче Суламита дівчина шукає любих висказів їх Пастиря, Ісуса Христа. Це протидіє ненависті цього світу. Вони аж надто радіють доказом, що він є з ними, хоч невидимий, як от Суламийський пастух любимець зайшов в Соломонове шатро й щоб стрінутись з нею й вилити свою любов на неї оцими словами: “Гарна ти, моя мила, о, яка ти гарна! очі в тебе (голубині).” Суламита воліла близкість свойого милого, єдність з ним в полю й в гаї під кедрами й яловиновими деревами. Чудове шатро царя Соломона не мало принади для неї. Показуючи, що вона не була захоплена ані поконана зовнішньою славою царського шатра, вона каже до пастуха: “Ти мій любий — прихороший, уродливий! а постеля наша — мов трава зелена; Крівля домів наших — кедри, краса — кипариси.”— Пісня Пісень 1:15, 16.

24. (а) Як Суламита думала про себе, але як її любовник думав про неї? (б) Як вона задивлялась на нього, і що вона наказує “дочкам Єрусалимським”?

²⁴ В Суламиті дівчині ми бачимо покірну жінку, що не змагається до ніякої слави на цій землі. Каже вона: “Я нарциз, Соронська квітка, я лилія долинана!” Тільки собі цвітка полиняна, що росте в полю без догляду! Її пастир любимець думає про неї без порівнання, кажучи: “Що лилія між тернями — те мила моя між дівами.” Суламита показує як вона поважає його понад усі інші, уподібнює його до плодовитого, захистного високого дерева між загальними пересічними деревами гаю: “Як яблоня між деревами — це мій милий між молодиками. В холодку під нею любо сидіти мені, овочі її солодкі піднебіню мойому. Він увів мене в дім веселої гостини, а стяг його надо мною — любов. Покріпіть мене вином, освіжіть мене яблоками: від любови знемагаю. Ліва рука його під головою в мене, правою мене він обіймає.” З такою любовю як ця до її любимця пастуха, то як вона може й на миг звернути свою любов до другого? Тому вона остро заказує жінкам царя Соломонового двора: “Заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські, на серни в олені польні, не будіть, не розрухуйте любови моєї, аж поки її вгодно.” (Пісня Пісень 2:1—7) Ось так всією тією красою й славою, вона урочисто зобовязує жінок дворянок не розбуджувати любови в її до царя Соломона, не заставляти її показатись невірною до її першої любови, її любови до її пастуха.

25. Про що останок має гарний приклад в непорушній любові Суламити, і як вона справляється з упертими матеріялістичними особами?

²⁵ В постійній любові до її пастиря, останок сьогодні має красний приклад про незмінність, й непорушність їх любови до Христа. Праведного Пастиря Бога Єгови. Нічого в цім світі ані на цій землі не може зменшити або звернути на бік їх любов від Христа. Зусилля матеріялістичних людей не зможе викликати любови або самолюбне бажаня до чого-небудь іншого поза Праведного Пастиря й його дорогих овець. Ми повинні пригадувати собі, що наша любов є справлена на Христа Правого Пастиря, Жениха, й ми будемо наслідувати його, а не цей світ матеріялістичний і його поверховну славу.

26. Як останок мусить бути вірним сторожом виноградинка, як Суламита була, і яке свідоцтво, як її, вони мусять мати від осторонніх?

²⁶ Суламита була сумлінна робітниця, вона вірно берегла родиний виноградник. Її теперішня протилежність, заручений останок, також обовязаний перебувати у винограднику Ісуса Христа, й служити як галузь, щоб видати багато овочу на славу великого Культуватора, яким є Єгова Бог. Це для їх забезпечення. (Йоана 15:1—8) Суламита дістала добре свідоцтво від зовнішних людей. Царські “дочки Єрусалимські” називали її “найкраща між женщинами.” Навіть цар Соломон казав, що вона була красна, “Гарна ти моя любко, неначе та Тирса, мов Ерусалим принадна, а грізна поважна, як військо, під стягом стоюче.” Міщанки, цариці й наліжниці заявили, “Хто то це, що мов зоря, зазорилась, гарна, як місяць а ясна як сонце.” (Пісня Пісень 1:8; 6:1, 4, 9, 10) Не менше мусить заручений останок “свідчення добре мати від осторонніх.” Вони мусять “чесно ходити проти тих, що осторонь нас,” так щоб не дати причини для помилок з правдою, а радше викликати похвали своїм життям.— 1 Тим. 3:7; 1 Солун. 4:12.

27. Помимо того, що Жених почав царювати, то чому заручений останок мусить ходити вірою, а велика громада з Ним?

²⁷ Царювання Жениха-Пастиря — це невидиме небесне царювання, по правиці його небесного Отця. Воно далеко вище від духових ангелів й всякого іншого правління, “котрий єсть по правиці в Бога, зійшовши на небо, котрому покорились ангели й власті й сили.” (1 Петр. 3:22) Отже ми мусимо далі ходити вірою, хоч докази про його царювання на небеснім Сионі від 1914 року і що він засів на престолі його володіння жезлом сили є дуже дійсні для нас. (Пс. 110:1, 2) Ми радісно витаємо його як царюючого Царя, й велика громада в суспіль із зарученим останком з пальмовими вітями прилюдно привітають його. Та розділення ще є між зарученим останком а їх Женихом-Пастиром, наче велика гора між ними а ним, тому що останок ще в тілі й не воскрес іще із мертвих у славнім духовім тілі.— 1 Корин. 15:42—44; 2 Корин. 5:1—8.

28. Як останок співчуває Суламиті у вираженні її бажання до її пастуха-любимця?

²⁸ Задля цієї причини заручений останок мусить дальше тужити за Женихом, щоб він прийшов й взяв їх до себе через небесне воскресення, і так кінчив їх розлуку із Ним. Вони співчувають Суламитській дівчині, коли вона сказала: “Мій любий мені належить, а я йому; він пасе серед лилій. Покіль день холодом дише, тінь не простяглася, ти знов вернишся; будь скорий, як серна, як молодий олень на розпадених горах.” (Пісня Пісень 2:16) Як це й апостол Йоан висказує тугу при самім кінці Біблії: “Амінь, О, прийди, Господи Ісусе.”— Одкр. 22:20.

29. В цих днях його другої присутності, де ми можемо знайти його? і де ми можемо мати спільність з ним?

²⁹ В цім часі його другої присутності від 1914 року, ми можемо шукати за Христом де ми хочемо, але ми не знайдемо його ніде на землі. Він перебуває на його небеснім престолі й простягнув ‘жезло своєї сили’ на цю землю, й дав відчути свою силу тут на землі між його ворогами. Однак ми можемо знайти товариство в їх зібраннях, бо він сказав: “Де бо двоє або троє збереться в імя моє, там я посеред них.” (Мат. 18:20) Часто це вимагає від нас йти ноччю на зібрання його послідовників й також відвідувати “інші вівці,” котрі він тепер збирає, щоб мати Біблійні студії з ними, щоб покормити їх в імя Правого Пастиря.— Йоана 10:16.

30. Як Суламита зображує останка радісну спільність з їх Пастиром на собірному зібранню?

³⁰ В цей спосіб заручений останок втішається особлившим товариством з їх Пастиром-Царем на соборнім зібранню їх духової матери, небесного Сиону, “Єрусалиму ізвиш.” Суламита, затримана в шатрі царя Соломона, описує це в цей спосіб: “У ночі на ліжку в себе я того шукала, кого серце моє любить, й не знайшла, шукаючи. Схоплюся ж я та метнуся в городі шукати по вулицях та майданах, кого серце любить; шукала, та не знайшла його. Стріла вартових, що місто по ночі обходять: ‘Чи не бачили того ви, кого серце любить?’ Ледви з ними розминулась, аж і знайшла того, що серцем полюбила; вхопилась його й не пустила, аж привела його в господу матері моєї й у світлиці до тієї, що мене вродила. Заклинаю ж вас, дочки Єрусалимські, на сугаків, і серни, не будіть і не трівожте милої, аж поки сама любов пробудиться! (Пісня Пісень 3:1—5) Вся наша послідовність з Христом в духовий спосіб, коштом змагання, зміцняє нашу постанову, щоб на землі не замінити нашої найвищої любови до нього.

СПРОБА В МІСТІ ЄРУСАЛИМІ

31. Де Суламита була забрана для дальшої спроби, і як ця процесія до того місця була описана?

³¹ Спроба Суламити в шатрі царя Соломона поблизько її села Сунем, невдалася, така була палка її любов до простого пастуха. Як же принадні предложення царем серед царської палати в столичнім місті Єрусалимі подіяли на неї? Коли його шатро забралось назад в Єрусалим, яких пядесять миль на полудень, цар Соломон взяв Суламиту з собою. Жінки столичного міста, “дочки Сионські,” побачили похід надходячий до міста. Каже одна: “Хто ця, що від степу йде, наче окурена стовпами диму з мирря й кадила, з порошків в крамницях?” Друга каже: “Глянь це ж ліжко Соломона: шість десятків силачів кругом його з хоробрих в Ізраїлі. Всі з мечами, зучені до бою; у кожного меч при боку, про безпеку в ночі.” Викликує ще інша: “Перенесені лігво построїв собі цар Соломон з дерева з Ливану: Срібні стовпці, золоті поруччя, посідок з порпурної тканини, вся середина прибрана з любовю дочок Ерусалимських.” Інша жінка міщанка закликує: “Пійдіть, дочки Сионські, подивіться на царя Соломона в вінці, яким увінчала його мати в день подружжя його, в день радості серця його.” (Пісня Пісень 3:6—11) Останна спроба зустрічає Суламиту!

32. Як останок є приготовлений відперти спокушаючі принади цього світа, і як це є показано в справі Суламити?

³² В цім “часі кінця” проба задля матеріалізму цього світу побільшається. Щоб відперти спокушаючі принади цього нікчемного старого світу, наш Пастир приготовляє й зміцняє нас через запевнення нас про свою постійну любов до нас й через висказання свого подиву про нашу праву христіянську роботу. Це так як пастир любовник зробив через насліджування Соломонової процесії в Єрусалимі й там зустрінувся з Суламитою, тепер заслоненою, щоб сказати до неї: “Гарна ти, моя мила, о, яка ж ти гарна! очі, неначе в голобки, під кучерями в тебе; волосся в тебе — ніби стадо кіз, що сходять із гори Галаодської; Зуби в тебе — мов стада острижених овець, що з купілі виходять, а в кожної ближнята, і нема між ними неплідної. Губи в тебе — порпурові стрічки, а уста принадні; ніби половинки гранатового яблока — щоки твої під кучерями в тебе; Шия твоя — це вежа Давидова, построєна про зброю: тисячі щитів висять на ній — щити самих сильних; Дві соски твої — як близнятка в молодої серни, що між лиліями пасуться.” Суламита каже свойому пастухові, що вона бажає звільнитись й оставити місто: “Покіль день холодом дише, тінь не простяглася, вийду я на гору мирри, на узгіря кадила.”— Пісня Пісень 4:1—6.

33. Як Пастир може сказати до останка, що їх уста як “пурпурова стрічка” і що їх слова є милі, до чого ті вирази уподібнені про них?

³³ Між світськими спокусами матеріялізму сьогодні, чи може Правий Пастир казати до свойго зарученого останка: “Губи в тебе — пурпурова стрічка, а уста принадні”! Так може, тому що їх устами останок робить визнання імя Єгови, напрям який провадить до спасення й єдності з їх Женихом. (Рим. 10:8—10) Уста їх красні, бо вони прославляють Єгову, котрого слава сходить над ними й відбивається від них в цім темнім світі. Вони є свідками Єгови. (Іса. 43:10, 12, АС) Їх розмова є приємна для їх Правого Пастиря, тому що вони говорять у сповненні його пророчої заповіді для них: “І проповідувати меться євангелия царства по всій залюдненій землі на свідкування всім народам; і тоді прийде довершений кінець.” (Мат. 24:14) Це наче висказання любощів, неначе приємний запах, неначе солодкість меду для небесного Жениха. Словами пастуха до Суламити, він каже: “Вся ти гарна, моя мила, нема в тобі скази! . . . Що за любі ласки в тебе, сестронько й подруго, ласки твої над вино солодші, а пахощі мастей твоїх над усі пахощі! в тебе з уст, подруго, капле мед, як з крижки:, мед і молоко в тебе з язика стікає, а пахощі одеж твоїх — пахощі Ливану!”— Пісня Пісень 4:3, 7—11.

34. Таким свідоцтвом про Царство, що останок запрошує їх Пастиря робити? і подаючи яке заохочення, що заставляє людей доброї волі наслідувати Єрусалимських жінок?

³⁴ Любим, заохочуючим свідоцтвом про царство Божого дорогого Сина, останок запрошує свого дорогого Пастиря-Жениха прийти й їсти овочі Царства, яке вони затримали. Він приходить й радується цими публичними вираженнями про любов до нього, кажучи: “З’їв крижку з медом моїм, напився вина мого, запив його молоком.” Як й жінки Єрусалимські, многі приятельські люди, котрі бачать публичний висказ посвяти останка до їх небесного Жениха заохочують останка разом в їх любій роботі збирання “інших овець” Пастиря, щоб останок й Жених могли дальше втішатися любовю один одного. Вони кажуть: “Смакуйте ж і ви, друзі, пийте й їжте вволю, мої ви любі.”— Пісня Пісень 4:16; 5:1.

35. Як повільність останка в часі першої світової війни сталась трудним досвідченням, як от Суламита в її поганім сні?

³⁵ Від коли Жених стався присутнім в царстві його Отця в 1914 останок не відповів досить скоро Женихові на запрошення, щоб мати спільність з ним у збиранні його овець, задля невигоди темного часу. Це сталось в часі заколоту Світової Війни І, особливше 1918 року. Те досвідчення тепер наче паскудний сон, що Суламита висказує дворянам дівчатам в Соломоновій палаті: “Сплю я, та серце в мене не спить; ось голос милого! він у віконце постукує!” У сні вона чує його просьбу на дворі: “Відчини ж мені, сестро моя, дорога моя, голубко моя, Вся голова в мене росою припала, кучері мої — нічними краплями.” Вона відповідає, що вона в ліжку: “Я роздяглась уже,— як знов одягатись? я ноги помила, як же їх валяти?” Нарешті, коли вона встала відтворити йому він зникнув в ночі. А далі вона каже: “Я відчинила милому любому мойому, аж це милий відвернувся і зникнув уже. А в мені ж і дух завмер був, як він говорив! Кинусь тоді шукати,— ніде не знаходжу; стала кликати,— та не озиваєсь до мене. Стріла мене сторожа ув обході міста: побила мене, зранила мене, безсоромно здерли з мене намітку ті, що стерегли муру.” Як Суламита, так і останок став боліти серцем, коли їх надія зєдинитися в небеснім царстві не здійснилась, а замість того вони зустрінулися з переслідуванням з рук сторожів Христіянства.— Пісня Пісень 5:2, 3, 6, 7.

36. Як останок дав доказ прилюдно, що вони з любови знемагали за їх небесним Женихом, і які питання це викликує в людях доброї волі?

³⁶ Від того нічного досвідчення останок, як й Суламита в її сні, дали публичний доказ без сорому, що вони залюбились з їх небесним Женихом. Йдучи на зовно в послушенстві до приказу їх Пастиря, щоб проповідувати добру новину Царства всій залюдненій землі на свідкування, вони цим повідомили, особливше Христіянство, що вони люблять Пастиря-Князя: “Ой, заклинаю ж вас, дочки Єрусалимські: стрівши мого милого, скажіть йому, що гину з любови.” Вони бажають зібрати докупи його вівці, щоб такі зібрані вівці могли бути “поручальним листом,” свідкуючи про їх невмираючу любов до нього. (2 Корин. 3:1—3) Люди доброї волі дивуються й запитують чому останок хоче, щоб вони шукали Христа й щоб показали в собі наслідки любови останка: “Чим же твій любий всіх любих переважує, ти, уродлива проміж усіма дівоньками? Чим це дорогий твій лучший над іншими, що ти про його так нас заклинаєш?”— Пісня Пісень 5:8, 9.

37. Чому останок не боїться визнати перед людьми свою любов до Христа і чому вони люблять його?

³⁷ Останка перестережено, щоб він соромився визнавати Христа перед людьми. Маючи любов до нього, вони не бояться робити це. Подібні до овець, котрі бажають шукати Христа з ними, вони описують його як Пастиря, як Божого помазаного Царя, що тепер царює в небі від 1914 року. Вони дають причину чому вони люблять його, описують його принадний спосіб. Каже Суламита:

38. Як Суламита описала її любов “дочкам Єрусалимським”?

³⁸ “Любий мій — білий, і румяний, красний за десять тисяч інших. Голова його — наче золото; кучері филясті, а чорні, як ворон; Очі в його — чисті, мов голубині, що при потоках водних, наче в молоці скупані седять щасливі. Щоки його — цвітник пахучий, грядочки принадного зілля:, губи — мов ті лилії, що капле з їх мирря; Руці його — мов з золота уточені, в хризолити справні; тіло — його — наче слоновая кість у сипфирах; Нозі — стовпи мармурові, поставлені на золотих підніжках; вид же його, як Ливан; величен, як кедри; Уста в його,— це самі солодощі, а ввесь він — любощі. От, хто мій милий, от хто друг мій, дочки Ерусалимські! . . . Милий мій належить мені, а я милому,— тому, що в лиліях попасає.”— Пісня Пісень 5:10—16; 6:2, 3.

39. (а) Як таке публичне визнання любови до Христа приносить користь на Суламиту в Єрусалимі? (б) Яка тепер остання спроба приходить на Суламету в Єрусалимі, і що вона питає?

³⁹ Коли останок робить таку публичну заяву про Ісуса Христа, котрий тепер збирає до купи свої “інші вівці,” то вони памятають про свого жениха. Це зміцняє їх відперати спокуси й земну славу й приємності світових багатств. Така спроба любови до Пастиря й його роботи зібрання прийшла на останка в цім матеріялістичнім часі, як і вона прийшла на Суламиту затриману в Ерусалимі царем Соломоном. В тім часі Соломон уже був одружений з царицею й наліжницями. Його любов до Суламити була б ні його перша любов ані не розлучена любов. Він бажав її за другорядну жінку, а не своєї першої любови. Він не міг обіцяти її те, що її пастух милий обіцяв її. По тім, як вона сказала дворянським дочкам про її належність до її єдиного пастуха-любимця, й знайшовши, що він “всіх любимців переважує,” цар Соломон наближується до неї: Він висказує свій подив про неї, знайшовши її особливше люблячою, більше чим шістьдесять цариць й вісімдесята наліжниць. Він примістив би її в своїй першій любові. Таке висказання від світового-славного царя Соломона звернуло б голови многих звичайних дівчат, але не Суламити. Вона каже йому, що вона не пробувала шукати його товариства, й що вона відходить геть. “Оглянься, оглянься, Суламито; щоб нам глядіти на тебе!” воскликнув Соломон. Суламита тоді питає, що він й його люди бачать в селянській дівчині з Сунем, якою вона є! — Пісня Пісень 6:4—13.

40. Як Соломон відповідає на її питання, і який приклад Салумита дала останкові в їх спокусах сьогодні?

⁴⁰ Використовуючи це невинне питання, цар Соломон каже як любо вона виглядає йому від підошов її ніг до укоронованої її голови: “О, яка ти хороша, яка ти принадна, моя любко, твоїм цілим видом!” (Пісня Пісень 7:1—9) Це була нагода для неї втішатися розкошами в його столичнім місті, з честю й славою й позицією, як жінка самого царя! О, як влучно зображує це матеріалізм сьогодні! Отже який приклад Суламита дає зарученому останку, щоб зустрічати цей апіль?

ТРІУМФ ПРИ ПОМОЧІ”ПОЛУМЯ ЄГОВИ”

41. У відказ на Соломонові залицяння, що Суламита зробила, і що Соломон зробив тоді?

⁴¹ В найвищім моменті її життя, Суламита відповідає на залицяння головного старшини краю. “Мій любий мені належить, а я йому,” вона відважно відповідає. Відвернувшися від славного царя перед нею, вона викликує за своїм пастухом любим, щоб прийшов й забрав її геть. О, коли б він був як її рідний братік, що ссав соски її матері! Цілуючи його без страху до зневаг від публики, вона привела б його в дім матері її, котра вчила її принципів невинності й вірності. Вона зробила свою постанову, й вона покликує служниці, щоб не прилучувалися до царя Соломона, пробуючи розбудити любов до Соломона поки вона сама не розбудеться. (Пісня Пісень 7:10 до 8:4) Могутний цар Соломон програв! Це було безнадійним пробувати дальше здобути її. Він відпускає її йти домів.

42. Коли її брати побачили наближення Сунеми, яке питання мигнуло в їх умі, яке вони одного разу питали про неї, і як вони тепер постановили справитись з нею?

⁴² Її брати в Сунемі видять її надхожу, але не саму. Вони питають: “Хто це спершись на милого, йде з пустині?” Вони не пізнали, що їх одного разу маленька сестра мала таку невинність й постійність в любові. Давніще один брат сказав був про неї: “Є сестра у нас мала ще, безгруда; що робити мем із нашою сестрою, як прийдуть старости до неї?” На це питання другий брат відповів: “Коли б вона була муром,— ми збудували б на ній срібні палати; коли б вона була дверима, то ми обложили б її дошками з кедрини.” (Пісня Пісень 8:5, 8, 9) Її досвідчення з царем Соломоном було спробою, щоб упевнитися чи вона була непохитною в любові як от двері, що обертаються на своїх восях й потребують бути забараковані брусами з кедрів, щоб стримати їх отворитися для когось непривітного, нікчемного.

43. В само-похвалі, що вона тепер могла сказати про себе, і цим заставити її братів взяти відповідну акцію?

⁴³ Поконавши всі спокушення славного царя, ставшись муром проти принад штучних матеріяльних річей цього світу, вона доказала свою зрілість, що вона є вповні дорослою жінкою з грудьми, й стійна у чесних принципах про котрі її мати навчала її. В само-захоплені вона могла гаразд сказати: “О, я мур, і груди в мене, як башти; тим то й буду я в очах його вповні дозрілою.” (Пісня Пісень 8:10) Отже тепер най брати її будують на ній башти з срібла, в призначення її невинності. Нехай вони дадуть дозвіл на її подружжя з її пастухом милим.

44. (а) Останок мусить видержувати спроби любови до Христа аж до якої події? (б) Як вони зможуть перемогти у спробі, по словам Суламити?

⁴⁴ Поки битва Армаґедон знищить матеріялізм цього старого світу, заручений останок Христа Пастиря мусить зустрінути спробу про невідхилену любов до нього. Як же побідять в такій спробі? Тим, що вони мають любов до нього, як Суламита мала до свого дорогого пастуха. Нехай цар Соломон тримає свої тисячі виноградники; такі матеріялістичні, речи не спокушують її. Вона задоволена своїм власним виноградником. (Пісня Пісень 8:11, 12) Чому? Тому що вона любить дійсно одного дорогого для неї, й такої любови не можна купити матеріяльними цінностями. “Зложи ж мене,” каже вона до нього, “печаттю на серце в тебе, надінь, як перстень, на руку собі; любов бо, як смерть, кріпка; заздрість — як пекло люта, стріли її — як стріли Шеол; вона — полумя страшно палаюче,— полумя Яг. Годі вгасити любови і водами премногими, та й ріки її не залють. Хоч би за любов давав хто (навіть цар Соломон) всі статки свого дому, то і їх би відкинено згірдно.”— Пісня Пісень 8:6, 7.

45. Що тепер пастух любимець бажає чути, і яке бажання про нього вона висказала?

⁴⁵ Така побідима любов запевняє для неї любов пастиря її. Він бажає почути її голос, котрий виходить з вірного серця: “Ти, що в садах проживаєш! товариші прислухуються голосові твойому; дай же й мені послухати його.” На це запрошення вона висказує бажання, щоб він прийшов перескакуючи гори, котрі розділюють їх й перетворюють їх в пахущі чудових верховин в єдності з ним: “Біжи ж (зо мною), мій милий, мов сугак, мов олень на горах запашних!”— Пісня Пісень 8:13, 14.

46. За її вірність у любові, яким вінцем Суламита увінчана, і за що останок також буде увінчаний, і хто мати ме часть в їх укоронованні?

⁴⁶ Укоронована радістю — це та любовна дівчина цієї небовзнеслої пісні царя Соломона. Укоронована радістю буде заручений останок також за відпір світового матеріялізму й за дотримання вірности до Пастиря-Жениха. Всі “інші вівці,” як “дівиці вишколені в її товаристві,” будуть мати участь в радості вірного останка. Дякуємо Богу Єгові за цю надхнену пісню, що порушує нас до невинності в нашій любові до його Правого Пастиря, Ісуса Христа.